Під час урочистостей до Дня міста Борисполя кращим представникам громади було вручено Відзнаки міського голови. У галузі культури Відзнаку отримала Юлія Петренко, майстриня, член Національної спілки художників України, волонтер. Про історію життя та творчості майстрині дізнавалися «Вісті».
Юлія Петренко народилася на Чернігівщині, в смт Козелець. Там пройшло її яскраве дитинство з бабусею, дідусем та прабабусею.
Творчі гени
«В мене творча родина, — розповідає Юлія. — Бабуся по татовій лінії вибивала килими, гарно вишивала. Вона ніколи не дивилась на схеми, а все переносила з уяви на полотно. Бабуся по маминій лінії була директором будинку творчості, вишивала, працювала завідувачкою бібліотеки. І моє дитинство проходило у сховищах бібліотеки між книжками — мені здавалося, що це якийсь замок із казкового світу. Тому я надзвичайно любила читати та одразу уявляти картини, образи персонажів. Дідусь та тато мали золоті руки. Все, що може зламатися, — відремонтують та полагодять.
Моя бабуся по маминій лінії, Софія Григорівна, випилювала лобзиком красиві речі. Цьому навчила й мою маму. А вона пізніше навчила цьому свого чоловіка, мого тата. На 10 років батьки мені зробили скриньку — палац Попелюшки, де відкривались віконця, були вежі, сама Попелюшка та багато різноманітних речей. Це було неймовірно. Я дуже люблю повертатися в Козелець та згадувати найкращі миті дитинства».
Пізніше родина переїхала жити до Ніжина. Мама — заслужений вчитель України, вчитель початкових класів. Тато закінчив Київську сільгоспакадемію, де він опанував фах електрика. Довгий час працював на залізниці.
Десь із трьох років Юлія почала відвідувати найрізноманітніші гуртки. «В три роки я пішла на бальні танці, — розповідає співрозмовниця. — Це був цікавий етап життя — подорожі, концерти, виступи, змагання. З шести років, коли пішла в перший клас, мама віддала мене в школу мистецтв на художнє відділення та до музичної школи по класу акордеон. Я розуміла з дитинства, що моє доросле життя буде пов’язане з мистецтвом. Так склалося, що я обрала малювання. Закінчила школу мистецтв, потім вступила до Ніжинського училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької на факультет декоративно-прикладного мистецтва. Закінчивши навчання, повернулась працювати в школу мистецтв як викладач, паралельно навчаючись в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя на філолога». Після закінчення університету Юлія здійснила свою мрію — вступила на навчання до Львівської національної академії мистецтв, на кафедру художньої кераміки, де пройшли найцікавіші студентські роки.
«До речі, зараз старша моя донька 9-річна Поліна також малює та займається в Будинку творчості в Борисполі, займається в гуртку «Попелюшка», де почала випилювати лобзиком і їй це неймовірно подобається. А ще вона займається в театральній студії «Чебрець», ну і, звісно, займається малюванням.
7-річна донечка Уляна також відвідує театральний гурток, отримала стипендію міського голови за декламування, виграла у всеукраїнському конкурсі.
Загалом у моїх дітей конкурсні досягнення більші, ніж у мене. Мої доні почали малювати з двох років. Першими іграшками у них були фарби. Мама малює — діти поруч. Перша персональна виставка Поліни була спільно з моєю, їй тоді було 4 роки. У Поліни вже шість персональних виставок, а в Уляни вже була одна».
Від пленерів до персональних виставок дітей
Юлія Петренко, навчаючись у виші, продовжувала працювати з дітьми. Було цікаво створювати щось нове, тому експериментували, робили різні творчі проекти. Це урізноманітнювало навчальний процес та одноманітні будні. Наприклад, розмалювали фасад приміщення школи. Діти вигадали ескіз, його погодили з керівництвом закладу. В школі мистецтв була і хореографія, і музика, і вокал, і образотворче мистецтво, і театральний гурток, то зобразили всі ці сфери на малюнку.
Різноманітні конкурси, подорожі з дітьми, пленери (малюнок на природі, етюди, замальовки на вулиці) — Юлії як викладачу було неймовірно цікаво відкривати щось нове для себе та для дітей. Крім цього, дітям, які гарно працювали, робили персональні виставки.
Так, за підтримки президентського фонду Леоніда Кучми, в Києві, в музеї видатних діячів української культури, в Меморіальному будинку Шевченка, в музеї Марії Заньковецької, в музеї Максима Рильського відбувалися виставки вихованців Юлії Петренко. Там діти могли продемонструвати себе глядачеві. Це було мотивуючим фактором для 11-13-річних дітей, які займалися із самого малечку, з 5 років. Це був своєрідний плід їхньої копіткої мистецької праці.
Рекорди в мистецтві
«Коли в кожної дитини накопичився якийсь багаж знань та досвіду у своїй справі, ми спробували подати заявку на національний рекорд України, — розповідає Юлія Петренко. — Нам хотілося зростати, тому ми спробували це зробити. Треба було щось таке вигадати, чого ніхто до цього не робив, але водночас, щоб це могла зробити дитина. І щоб їй це було цікаво.
Ідея прийшла випадково. Одного разу я розрізала гарбуз, мене привабило його насіння — так виникла ідея намалювати на насінні пейзажі України. Одразу вималювалася концепція — панно зі ста насінин і одна окрема насінина як окремий витвір мистецтва. 100 насінин символізують згуртовану Україну і одна насінина — це кожне окреме місто, регіон, без якого не буде цілісною наша країна».
Після плідних тренувань з дітьми одна з вихованок зробила це панно. Далі був відбір, запросили на телебачення, на програму «Україна має талант», де презентували цю роботу і отримали диплом «Національний рекорд України». Там були намальовані різні пейзажі: і херсонський степ, і пам’ятник Кию, Щеку, Хориву та сестрі Либідь, була Софія Київська, українські хатини, млини — різні сюжети.
Потім в Юлії Петренко виникла ідея зробити найменший герб України із солоного тіста. «Ми відправили заявку. Нас знову запрошують в Київ на телебачення на ранковий прямий ефір, — розповідає майстриня. — Мініатюрою вважається все те, що менше 1 см. Під час прямого ефіру Кароліна сиділа та ліпила герб розміром 5х8 мм. Було намішане тісто двох кольорів — синє та жовте, і протягом 30 хвилин вона зробила герб. Коли все було готове, від хвилювання дитина своїм довгим розпущеним волоссям випадково змела той герб зі столу. Тому довелося бороти хвилювання та наново робити роботу. Все завершилося добре — рекорд встановлено.
Третій наш досвід теж був присвячений мініатюрам — це була найменша виткана ікона. Коли ми тренувалися, у дітей постійно виходило 2 см розміру. Проте ми удосконалювалися і зменшували розміри, щоб врешті-решт вийшла мініатюра до 1 см. На рекорді Власта зробила ще менше, ніж ми зафіксували на заняттях в класі. Були різні ікони: Діва Марія з Ісусом, Святий Миколай. Такі експерименти подарували яскраві емоції дітям та визнання.
Найбільшу колекцію пейзажів на гарбузовому насінні виконала Анастасія Майорова. Кароліна Пархоменко — найменший герб із солоного тіста. А Власта Старицька — найменшу виткану ікону».
Ще у вихованців Юлії Петренко був такий проект як Національна премія «Диво-дитина України». На ньому Мирослава Павлюченко здобула 1 місце — презентувала триптих «Моя Україна».
Такі проекти відкривають світ мистецтва дітям, вони починають розуміти, навіщо цим займаються, отримують результат, певну винагороду за старання.
Це пришвидшує вибір подальшої професії у мистецтві. Так з дитинства формуються орієнтири.
Від Ніжина до Борисполя
В Ніжині було багато різних проектів. Там Юлія Петренко сформувалася як творча особистість. «Я завжди була активної позиції, брала участь у всіх місцевих заходах, в різних соціальних проектах — мені це було цікаво, я була президентом Молодіжного парламенту громади, тому життя було бурхливе та яскраве. А в 2019 році переїхала до Борисполя, — розповідає майстриня. — Коли переїхала до Борисполя, дуже хотілося познайомитися з містом, але зробити це по-своєму, особисто. Тому я прогулювалася вуличками, споглядала архітектуру, читала історичні довідки про місто. Врешті-решт намалювала серію листівок «Мрій, літай, подорожуй. Твій Бориспіль». Це був мій перший проект. Проте ще до листівок, в 2015 році, в Борисполі пройшла виставка моїх картин. Коли переїхала жити до Борисполя, також співпрацювала з музеєм, де була організована виставка моїх робіт вже в іншій техніці».
Юлія Петренко працює в декількох техніках. Перша — це картини-барельєфи. Раніше жінка робила картини-барельєфи з солоного тіста і саме за цю техніку виграла грант Президента України для популяризації давньоукраїнських технік. Наразі створює картини-барельєфи з більш сучасних матеріалів. Друга — працює в техніці текстильного панно, а третя техніка — це авторська лялька. А ще Юлія любить ілюструвати дитячі видання. Наразі співпрацює з журналом «Крилаті».
В Борисполі почала працювати в Будинку дитячої та юнацької творчості керівником гуртка «Академія олівця». «Знову мистецьке життя з дітьми почало новий виток у моєму житті, — розповідає Юлія. — Набрала дітей з 1-го класу, маю декілька груп різного віку до 16 років. Перший рік був активний, ми знайомилися один з одним. Брали участь у багатьох конкурсах. За перший рік мали понад 40 всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Потім хотілося чогось більшого і наразі роботи моїх «академіків» виставляються в Києві, в одній із дитячих бібліотек, а також у Франції на міжнародному фестивалі мистецтв було відібрано 15 робіт, які представляють наш будинок творчості та місто Бориспіль. Французькі глядачі були дуже здивовані тим, наскільки наші діти талановиті. Наразі ці роботи залишаються ще там і планується передати їх на інший фестиваль, щоб якомога більше поціновувачів мистецтва змогли таким чином познайомитися з українськими дітьми та їх творчістю».
Початок війни та воєнне сьогодення
На заняттях з дітьми часто експериментують, шукають нові техніки, нові матеріали. Крім того, Юлія продовжує вести свою творчу діяльність, виставкову, створює картини, листівки. Має серію робіт, присвячених війні.
«Після початку повномасштабного вторгнення тиждень я взагалі не могла малювати, здавалося, що це недоречно у військовий час, — пригадує жінка. — Потім зрозуміла, що, малюючи, я себе психологічно можу розрадити. Першу ілюстрацію намалювала, коли прочитала, як жіночка банкою з консервацією збила зі свого балкону ворожого дрона. З цих мотивів я намалювала огірочка, який летить в літачку. Людям було цікаво, пішли відгуки. Потім були і помідори, й інші герої. Ось такий військовий арт вийшов. Є маленькі герої в цій серії — огірочки, помідорчики, бджола, гусак. І є також трагічні роботи, кожну трагедію, яка розривала моє серце, я переносила на папір. Ці роботи я малювала, перебуваючи 8 місяців у Франції, куди виїздила з моїми маленьким донечками, коли в місті було небезпечно».
У Франції Юлія Петренко малювала здебільшого військові ілюстрації, бо розуміла — чим далі ти знаходишся від домівки, тим важче ти це переживаєш психологічно. «Я зрозуміла, що потрібно афішувати, що ми з України. Так виникла ідея розмальовувати одяг в українських мотивах, — пригадує майстриня. — Потім створила серію картин-барельєфів та за допомогою друзів у Франції організували виставку. Там були представлені військові ілюстрації. Таким чином я знайомила людей з нашими проблемами. Люди були зацікавлені, залишилися контакти тих, хто до цього часу допомагає нашим ЗСУ. Тому нічого не буває випадково. Потрібно було там опинитися, щоб познайомитися з людьми та мати зв'язок з тими, хто надає допомогу українським військовим хлопцям та дівчатам».
Потім Юлія Петренко представляла свої роботи на першому всеукраїнському ярмарку в Парижі, де познайомилася з багатьма біженцями. З часом жінка вирішила повернутися додому, в Бориспіль, оскільки в неї ніколи не було думки покинути країну. «Вдома мені стало набагато психологічно легше, — розповідає Юлія Петренко. — Я повернулася в листопаді минулого року, навчання було змішаної форми, відключали світло, не було зв’язку, але ми все це пройшли, малювали з ліхтариками, і навіть в укриттях малювали. Це нас загартувало ще більше і ми стали ще рідніші».
В 2021 році Юлія з вихованцями їздили в Ташань, де відбувся Фестиваль мистецтв Бориспільщини. Театрали зразкової студії «Чебрець» відкривали цей фестиваль, «Академія олівця» була на пленері й малювала розкішні краєвиди. Також побували на заході в селі Чопилки, де «академіків» помітили й запросили на мистецьку толоку в Переяслав. Там діти з різних творчих шкіл та гуртків створювали власні панно. Захід був приурочений до Дня художника. Маленькі «академіки» з Борисполя створили великий арт-об’єкт за малюнком вихованки Маргарити та гідно представили наше місто.
Зараз Юлія зі своїми вихованцями активно проводить майстер-класи з аквагриму. Це соціально важка, але вагома ніша, коли діти збирають кошти на допомогу для ЗСУ. «Діти долучаються до дорослих проблем. Це дуже потрібно, адже дітям далі з цим жити, — розповідає Юлія. — Таким чином діти стають маленькими волонтерами, які завдяки своїм вмінням та таланту можуть надавати допомогу. Так виховується патріотизм та нова сучасна українська людина».
коментарі