Про єврейську тему в Борисполі згадують хіба що під час юдейського свята Рош га-Шана, коли тисячі хасидських паломників прямують через наше місто до Умані, де знаходиться могила цадика Нахмана. Ще можна згадати майже антисемітський скандал кількарічної давнини, коли радикально налаштовані мешканці громади виступили проти будівництва готелю громадянином Ізраїлю, який він хотів звести на власній земельній ділянці. Переглядаючи обговорення дотичної до євреїв тематики у місцевих Фейсбук спільнотах, складається враження, що мешканці міста не надто позитивно ставляться до представників юдейської національності. І це дивно, враховуючи той факт, що ще 120 років тому Бориспіль мав численну єврейську спільноту, яка складала 12% всього населення міста. Ця спільнота мирно та дружно жила поряд із християнським населенням міста, поки спочатку буремні події початку 20 ст., а потім Голокост не «стерли» її спочатку з міста, а потім і з пам’яті бориспільців. «Вісті» вирішили виправити цю прикру несправедливість та розповісти сучасним містянам про те, як та де жили, чим займалися та чому зникли з Борисполя мешканці єврейської національності.
Перше масове поселення — містечко Бернштейна
На сайті Jewua.org, присвяченому історії єврейських спільнот в Україні, говориться, що достеменно невідомо, коли єврейське населення прибуло до Борисполя. Разом із тим, зазначається, що громада неодноразово страждала від погромів у різні часи, в тому числі погромів козаків Богдана Хмельницького в 17 столітті. Зокрема, у Jewish Encyclopedia.com читаємо: «10-тисячне населення Борисполя включає біля 1000 євреїв, із них 157 ремісники. Талмуду та Торі навчаються 114 дітей, інші відвідують п’ять початкових шкіл. З 1648 по 1649 рік багато єврейських сімей були вбиті в Борисполі козаками під керівництвом Богдана Хмельницького».
«12 червня 1881 року в Борисполі відбулися антиєврейські заворушення, які були придушені силою. Згідно з «Тимчасовим положенням» 1882 р. (що забороняло євреям купувати та володіти землею в сільській місцевості), у 1882-1903 рр. проживання євреїв у Борисполі мало певні обмеження. За переписом 1897 року загальна кількість населення міста становила 8953 жителів, з них 1094 євреї. У 1910 році ця цифра складає 955 осіб», — говориться там же. Про погром 1881 року в Борисполі говориться і на сайті Yad Vashem. Зокрема, пишеться, що погром був влаштований мешканцями навколишніх сіл. В його результаті деякі євреї були поранені, єврейське майно, будинки та магазини були пошкоджені або розграбовані.
Засновником першого компактного поселення у Борисполі вважається Мойше Бернштейн. У 12-річному віці він був викрадений козаками з Овруча та перевезений до Приволзького району, де виховувався в сім’ї козаків, прийнявши російське прізвище Кузнєцов. За спогадами Якова Рубіна, онука Мойше Бернштейна, його дід служив у генерала Трепова під час Кримської війни у 1854 р. і в одному з боїв урятував тому життя. Коли генерал пішов у відставку, він призначив свого рятівника керувати маєтком у Борисполі. На прохання Мойше генерал отримав від царя дозвіл на поселення євреїв у Борисполі.
«Тоді з Овруча до Борисполя прийшло близько 60 осіб — вони створили громаду, яку очолив Бернштейн, а місце, де компактно проживали євреї, називалося в Борисполі містечком Бернштейна. Орієнтовно воно знаходилося в тій частині міста, де нині прокладені вулиці Момота, Польова та кінець вул. Старокиївської. Протягом багатьох років спільнота жила скупчено, зберігаючи свою мову, культуру, релігію, на свої гроші утримуючи синагогу та хедер (початкову єврейську школу). Разом із тим, євреї жили й у інших мікрорайонах Борисполя, про що свідчить наявність традиційних єврейських надгробних каменів на кладовищах міста. На початку 20 ст. бориспільська єврейська спільнота мала вже дві синагоги. Євреї займалися переважно торгівлею та ремеслом. У спогадах місцевих старожилів зафіксовано розповіді про ряди єврейських магазинів у центрі Борисполя: мануфактурний магазин Берка Рябого, магазин шкіряних виробів Ніселя Вінника, швейна майстерня Іцка Рабіновича, магазин Гершка Фішкіна, винний магазин Гершка Райшкіна та ін. Поштова листівка 1902 р., що зберігається в музеї, якраз зображає центральну вулицю міста, на вивісках магазинів якої можна прочитати ці та інші прізвища», — розповідає директор Бориспільського державного історичного музею Наталія Йова.
Єврейські погроми 1905-го року, які охопили різні міста Російської Імперії, в тому числі Полтавської губернії, до якої належав Бориспіль, наше місто обійшли. Газета «Полтавщина» від 13 листопада 1905 року (Державний архів Полтавської області) пише, що в м. Бориспіль місцеві селяни не допустили єврейського погрому. Вони два тижні охороняли порядок в місті і, коли в день, намічений для погрому, з’явився пристав, вони викрили його як підбурювача погрому. На зібранні селяни одноголосно встановили, що час роботи винних магазинів буде відтепер встановлювати не пристав, а волосний старшина.
• Гравюра «Староста, єврей та солдат відпочивають у Борисполі», 1880 рік, Франція, автор Чарльз Лапланте, була надрукована Paris by Hachette & Cie.
Період громадянської війни та єврейські погроми
Перший єврейський погром періоду Громадянської війни стався у Борисполі в 1918 році. У 1919 році жахливі за масштабом, руйнуваннями та людськими жертвами погроми охопили всю Україну.
Наталія Йова розповідає, що, за свідченнями очевидців, таких єврейських погромів, із такою кількістю жертв не було раніше ані в Україні, ані в усьому світі: «Починали із биття вікон у крамницях та грабунку. Потім почали нищити приватні помешкання. Розбій тривав кілька днів. Пізніше «смугу осідлості» було відмінено, євреї дістали можливість селитися у великих містах, почалася інтенсивна міграція. Багато сімей бориспільських євреїв виїхали. Ті, що залишилися, як і раніше, займалися торгівлею та ремеслом».
Про погром 1919 року в Борисполі згадує і Фелікс Кандель у книзі «Книга часів і подій. Історія російських євреїв».
А ось опис погрому ще в одному джерелі: «У Борисполі на той час знаходилось біля тисячі євреїв. 9 серпня 1919 року місто було залишене Радянською владою. Міськвиконком, всі члени якого були християнами, змінив назву на Комітет Загального Забезпечення», і всі його члени залишились на своїх посадах. Коли церковний дзвін зібрав усіх християн на збори, де вирішувалося питання зустрічі армії Денікіна, євреї також прийшли, щоб взяти в них участь, але християни їх не прийняли. Тоді євреї зібрались окремо та вирішили обрати зі своєї спільноти делегацію, щоб зустріти Добровольчу армію хлібом-сіллю. Перший загін, що ввійшов у місто, отримав хліб-сіль від єврейської делегації. Другий загін теж прихильно поставився до євреїв. Наступна багаточисельна рота прогнала делегацію, прокричавши їй услід: «Жиди, сьогодні увечері ми прийдемо провідати вас у ваші оселі, там ви зможете привітати нас, якщо захочете!» Вночі солдати у супроводі офіцерів почали вриватися в єврейські будинки, і грабунки зі знущаннями почались у повну силу. Серед погромників був лікар Арсеньєв. Тої ночі були зґвалтовані та вбиті дві жінки, наступного дня солдати познущались над чотирма євреями, після чого повісили їх на дереві. Єврея Ельгара тягали по землі, били ногами та прикладами. Після цього солдати знайшли ящик від чаю, засунули в нього чоловіка, потім підкидали ящик у повітря та протикали штиками. Коли чоловіка дістали, він ледь дихав. «Які ці жиди живучі»! — сказали солдати та покінчили з чоловіком трьома пострілами на очах у матері та сестри. Місцеві християни не хотіли приймати євреїв у свої будинки. Всюди, куди б вони не приходили, вікна та двері були зачиненими. Погром продовжувався чотири дні. Євреї ховалися в полях, у городах та болотах, харчуючись соняшниковим насінням та капустою з городів. Але селяни виганяли їх із полів і садів, і вони були вимушені повертатися в місто. (….) Голодуючі євреї хотіли піти з міста, але в поїздах їх хапали та викидали під час руху, внаслідок чого багато з них загинули. Ті, хто їхали на возах чи йшли пішки, були вбиті по дорозі».
На сайті jewishpogroms.info представлено перелік жертв бориспільських погромів, інформація про яких доступна у ДАКО (Державний архів Київської області). Серед них: Янкель Альперштейн (22 роки), Маня Ельгард (22 років), Яков Ельперштейн, Гірш Фішкін (залишився живий), Зеліх Гітлітц, Мендель Гладштейн (52 роки), Лейб Голдберг, Ісаак Гордон (15 років), Мойсей Гордон (52 роки), Мордух Копитайко (18 років), Песя Куткін (20 років), Борух Марголін (50 років), Ісай Марголін (22 роки), Йосип Рейзнер (55 років), Гезя Розенфельд (50 років), Арон Шехтман (13 років), Ісай Шехтман (43 роки) та інші.
Згідно даних перепису населення, станом на 1923-й рік у Борисполі залишилося 419 євреїв.
1920-1930 роки
«У 1920-30-х роках євреї Борисполя безуспішно боролися за відкриття мікви (басейн для ритуального очищення — ред.). У 1926 р. євреї, що переїхали з Борисполя до Кривого Рогу, заснували там сільськогосподарську колонію «Жовтень» кількістю 64 особи», — пише Jewua.org. Ці ж дані підтверджує Yad Vashem. Наталія Йова теж згадує, що у 1929 році були спроби створити єврейський колгосп у Борисполі, але проіснував він недовго. Головою колгоспу був Ізраїль Браславський.
У червні 1924-го року навчальна експедиція студентів Київського археологічного інституту здійснила виїзд на єврейське кладовище у Борисполі (на розі вулиць Старокиївська та Ботанічна — ред.) з метою дослідження єврейської культурної спадщини. Комплекс доповідей «Єврейське кладовище в Боришполі» та замальовок студенток М. Вязьмітіної та М. Новицької, а також інші матеріали учасників експедиції стали основою для написання більш ніж 10 наукових статей. У доповідях, зокрема, зазначається, що кладовище знаходиться на околиці Борисполя та огороджене тином із дерев’яних, загострених угорі дощок, на ньому зафіксовано поховання декількох століть. Пам’ятники належать до кількох архітектурних типів та виконані із цегли, каменю (мармуру чи пісковику), дерева, іноді вкриті бляхою. Вони оздоблені різьбленими візерунками та епітафіями, іноді — анімалістичним зображенням, часто кольоровими (переважають білі та сині кольори). Деякі з них зроблені у вигляді будинків з дашками, скринь, стовбурів із обрізаним гіллям.
Найменш розповсюджені — прості надгробки із сірого каменю. Дослідники особливо виділили пам’ятник у вигляді лева, назвавши його «найкращою річчю Бориспільського цвинтаря» та справжнім мистецьким об’єктом, що поступається навіть аналогічним київським пам’ятникам. Забігаючи наперед, зауважимо, що у 2021-му році стаття «Єврейське кладовище в Борисполі», що була написана на основі експедиції, досліджень та попередніх згадок про кладовище в наукових роботах різних років, увійшла до збірки «Сіверщина в історії України».
Безцінними для істориків є спогади Якова Рубіна (історик, письменник, емігрував до США — ред.), онука Берштейна, копії уривків із яких зберігаються в Бориспільському державному історичному музеї. Чоловік розповідає про враження, що справив на нього Бориспіль 1930-го року.
Ось так він згадує в’їзд до міста: «Як тільки дерева віддалилися, я не міг дочекатися, коли побачу село Бернштейна! А відразу за ним має бути цегельний завод. (…) Менш ніж за двісті ярдів (близько 180 м) від шляху я знайшов маленьке єврейське кладовище (на розі сучасних вулиць Старокиївська та Ботанічна — ред.). На старому сірому камені, який я пам’ятаю ще з дитинства, побачив напис: «Тут покоїться Мойше Бернштейн — засновник першої єврейської спільноти в Борисполі. Народився у 1824 році. Помер 1976 року».
Вирушивши далі, у напрямку центра міста, Яков бачить церкву, «пошарпану й збіднілу, немов обвітрену часом». Навпроти неї — колишній палац пана Трепова. Колись величний, у 1930-му році він справляє гнітюче враження: «Будівлі були зруйновані, стежки заросли чагарником, фонтан перетворився на мотлох, високі дуби селяни порубали на дрова». Ще одна занедбана будівля — колишня єврейська школа. Спогади переносять чоловіка у синагогу часів його дитинства: «…чорного горіхового дерева кафедра ручної різьби з суцільною мідною огорожею, дві бронзові в натуральну величину фігури левів, десять заповідей Мойсея, викарбувані в міді внизу ковчега, де зберігалася священна Тора, вкрита пурпурним шовком з вишитою сріблом шестикутною зіркою Давида…».
У помешканні, де колись народився та жив Яков, уже знаходиться будинок міського управління. Споглядання колишнього родового гнізда викликає лише смуток: «…стеля й стіни потріскані…, двері з важкими мідними замками були перекошені. Вікна були розбиті й забиті дошками. Все брудне, занедбане, безладне й безнадійне». Там же він зустрів Ребекку Вейштейн — колись дружину одного з відомих бориспільських комерсантів, а тепер нещасну божевільну жінку, що втратила усе: чоловіка, усіх дітей та майно.
Друга світова війна та Голокост
У 1939-му році, коли почалася Друга світова війна, у Борисполі мешкає 375 євреїв. Період війни описує Jewua.org. Коли німецька армія перейшла кордони СРСР, більшість євреїв були евакуйовані або мобілізувалися до лав Червоної армії. 23 вересня 1941 року німецька армія ввійшла до Борисполя. Тих євреїв, що залишилися в місті (разом із євреями, що втекли до Борисполя із Києва, коли там почалися звірства над єврейським населенням) зібрали на площі. 20 чоловіків-євреїв забрали, щоб вивозити тіла, що були розкидані по всьому місту після жахливого артилерійського обстрілу перед окупацією. Майже місяць вони виносили трупи. Після цього разом із родинами їх зібрали на початку нинішньої злітно-посадкової смуги аеропорту «Бориспіль» та розстріляли. Вони досі поховані там, перепоховання після війни так і не було здійснено.
У листопаді-грудні 1941 року в передмісті Борисполя у силосній ямі колгоспу «Серп і Молот» (пізніше — «Бориспільський») було вбито 200 євреїв, у тому числі євреїв з Борисполя та прилеглих сіл. У розстрілі брала участь українська допоміжна поліція.
Недалеко від Борисполя, по дорозі з Дударкова до Великої Стариці, 30 вересня 1941 року група з 78 євреїв (30 жінок, 18 чоловіків, 29 дітей) була визволена партизанською групою під командуванням Оранського Броварського партизанського загону ім. Леніна (командир Кузьменко Г.Н.). Звільнені євреї приєдналися до партизанського загону. У селі Старе восени 1941 року двоє євреїв перебували на лікуванні. Вони теж приєдналися до Червоної Армії.
За селом Іванків 20 вересня 1941 року нацисти розстріляли і закопали в силосній ямі колгоспу майже 200 євреїв, у тому числі біженців із Києва. Нині на місці звірства побудовано приватний будинок.
У своїй книзі «В'язень» Аарон Шнайєр розповідає, що наприкінці вересня 1941 року в районі Борисполя зняли з рейок госпітальний потяг, у якому створили табір для військовополонених. Табір розрісся до 6000 осіб. У ньому працювало близько 400-500 лікарів і медичних сестер. Одного дня відібрали і розстріляли близько 300 поранених євреїв, а через два тижні на подвір'ї зібрали близько 150 єврейських медиків. Наступного дня їх вивели за межі Борисполя та стратили. 10 жовтня 1941 року комендант табору для військовополонених у Борисполі видав ще 357 євреїв, в тому числі 78 поранених, виданих табірним лікарем, а 14 жовтня того ж року — 752 євреїв. Усіх їх розстріляли.
• Ріг вулиці Старокиївської та Ботанічної, на місті цього скверу та будинку до 1960-го року знаходилось єврейське кладовище.
Повоєнні роки і сучасність
Бориспіль було визволено 23 вересня 1943 року. Після війни з евакуації повернулися деякі єврейські родини, але чисельною спільнота більше не стала.
За переписом 1999-го року єврейське населення Борисполя становило близько 40 осіб.
13 квітня 2011 року будівельники, які копали траншею для газопроводу в Борисполі, виявили залишки розстріляних бійців, серед яких було багато цивільних, в тому числі жінок. Це виглядало як німецький концтабір — в окопі були комуністи, офіцери, євреї, багато мали зв'язані руки та отримали кулю в голову.
Серед останків 493-х осіб ідентифіковано наступних бориспільців: Бравнер Герш, Борц Борис Михайлович, Шольман Самуїл Сазонович, Гріншпун Мирон Мойсейович, Пестунович Юда Ісайович, Гельман Соломон Соломонович, Стерин Золман Григорович. Їх останки були перепоховані з усіма почестями на Книшовому кладовищі.
Єврейське кладовище, розташоване на вул. Старокиївській (тоді — Ватутіна) зрівняли з землею у 1960-му році. Останки не були перепоховані, а на місці кладовища збудували багатоквартирний житловий будинок. Зберігся лише один надгробок 1907 року, який перенесли на територію Бориспільського історичного музею.
Ще частина кладовища знаходиться під сквером, висадженим у 2018-му році. На території скверу не міститься жодного інформаційного стенду чи таблички, що розповідали б про історію цього місця.
За останнім переписом населення (2001 р.) у Борисполі мешкало лише 32 особи єврейської національності. Офіційні дані щодо кількості євреїв на сьогодні відсутні.
Відомі євреї Борисполя
Серед імен відомих євреїв Борисполя — Авва Браслевський (1864- ?) — журналіст, редактор газети «Ідиш фольксцайтунг» і тижневика «Моргенштерн» (США); Йосеф Заріцький (1891-1985, Ізраїль) — художник, Народний артист Ізраїлю; Павловський Рафаїл Семенович (1924-1990), д-р юрид. наук, професор, фронтовик, Герой Радянського Союзу, лауреат Державної премії Республіки Україна (1981); Френкель Захарій Григорович (Симеон Гіршевич) (1869-1970) — лікар, політик і громадський діяч. Академік АМН УРСР (1945).
Єврейське населення Борисполя:
1897 — 1094 (12,2%)
1910 — 955
1923 — 419
1939 — 375
1989 — 68
2001 — 32
коментарі