Більше трьох років працює в Борисполі Центр стерилізації та адопції безпритульних тварин, відкритий наприкінці 2020-го року. Які результати показав заклад за минулий рік, чи ефективною є його робота, як бориспільські собаки знаходять щасливу долю в Німеччині, чи потрібен місту притулок для тварин, чому ЦСАТ із лютого залишиться без директора — на ці та інші питання у розмові з «Вістями» відповів директор КП «ЦСАТ» Валентин Пінчук.
— Ми вже не раз писали про діяльність Центру стерилізації та адопції. Чи змінилося щось порівняно з минулим роком? Можливо, додалися нові функції, зменшилася чи збільшилася кількість тварин під вашою опікою?
— Кількість тварин залишається стандартною, адже тварини довго в нас не затримуються — одних роздаємо, інші заїжджають. У закладі 49 вольєрів для собак, тому кількість варіюється навколо цієї цифри. ЦСАТ не є місцем для постійного утримання тварин, це не притулок, але є виключення з правил — старі та хворі тварини, яких неможливо ні прилаштувати, ні випустити на вулицю. «Старожили» живуть тут по два з половиною роки. Хоча останнім часом намітилася тенденція з відправлення собак за кордон, у Європу. Це нова опція, раніше ми таким не займалися. Це дивно, але запити з-за кордону саме на старих собак, віком 10+, просять відправляти саме таких.
— Це співробітництво з європейськими притулками чи напряму з людьми, що бажають взяти тварин?
— Схема така: волонтери з-за кордону приїздять до нас, фотографують тварин, виставляють їх дані на спеціалізованих сайтах. Якщо знаходяться люди, що готові взяти тварину, нам дають підтвердження і далі починається процедура відправки — оформлення документів, пошук перевізника. Після прибуття на місце призначення тварини на два тижні залишаються в реабілітаційному центрі. Там їх оглядають, обстежують, стрижуть, підліковують у разі необхідності, вакцинують, і через два тижні тварина відправляється в родину. Майбутні власники знайомляться з твариною ще під час її перебування в реабілітаційному центрі — приходять, звикають один до одного, щоб потім не виникло проблем. Почали ми таку співпрацю в кінці минулого року і на сьогодні відправили в Німеччину та інші країни близько 15 тварин.
— Іноземці беруть лише собак чи котів теж?
— Здебільшого собак, котів ні. Коти розходяться добре і тут. У ЦСАТ вони не затримуються, їх швидко забирають — як кошенят, так і дорослих. Зараз у нас перебуває до десяти котів, більшість із них на реабілітаційній перетримці після стерилізації і скоро поїдуть додому.
— Скільки всього тварин вдалося прилаштувати за минулий рік?
— У 2023 році ми прилаштували в родину 106 тварин — і котів, і собак. У цій офіційній цифрі враховані не всі цуценята, бо буває так, що цуценят привозять чи підкидають, ми лише встигаємо їх вакцинувати — і їх забирають, тобто вони навіть не реєструються. Разом із ними десь тварин 150.
— Підкидають тварин багато?
Підкидають регулярно. Схема стандартна: під паркан у коробочці. Збираємось встановити камеру відеонагляду, хоча навряд чи це допоможе зменшити кількість підкинутих тварин. Інколи ми знаємо, хто їх привіз. Але що можна вдіяти? Наприклад, ми викличемо поліцію, вони знайдуть господаря, той відповість, що йому нікуди подіти тварин або взагалі не визнає своєї провини. Жодних методів впливу на таких людей немає, навіть на рівні адміністративної відповідальності. Це скоріше питання совісті та моралі. Якщо люди привозять тварин, не ховаючись, відкрито, намагаємося якось залучити їх, щоб вони також приймали участь в подальшому утриманні чи прилаштуванні. Найчастіше вдається вмовити, щоб цуценята залишились у них, а ми вже шукали їм господарів. Фотографуємо, розміщуємо на своїх сторінках, допомагаємо з вакцинацією. Свого часу волонтери привезли нам першу вакцину для цуценят. В нас вона ще залишилась, тому безкоштовно вакцинуємо першою вакциною, щоб вони не хворіли.
— Пам’ятаю, що раніше цуценят та кошенят ЦСАТ не приймав через відсутність карантинного блоку. Чи вирішилося вже це питання?
— Ні. Поки в планах. Але сьогодні я якраз зустрічався з представниками міжнародного фонду з приводу цього питання. Приміщень у нас не так багато, на побудову окремого блоку коштів немає. Є ідея зробити карантинну зону в окремій будівлі при вході. Колись вона будувалася як сторожка, для розміщення охоронців, але зараз ніяк не використовується, весь персонал знаходиться в основному корпусі. Щоб зробити в тій будівлі карантинну зону, потрібен невеликий ремонт: покласти плитку, зробити зливи, вольєри, тобто трохи вкласти грошей, але менше, ніж будувати «з нуля». Карантинна зона необхідна, особливо для цуценят. Якщо були покуси і ми не знаємо, чи хвора тварина на сказ, її треба витримати в карантині два тижні. Крім того, привезені цуценята можуть бути хворі на інфекційні захворювання і заразити інших собак. З котами простіше. Їх менше підкидають і роздають швидше. Більшість котів беруть на себе волонтери. У нас із ними взаємовигідна співпраця — інформаційна, наприклад. Якщо приходять чи телефонують люди, що хочуть котика, ми відразу даємо координати волонтерів, що опікуються котами, і у 95% випадків люди знаходять собі улюбленця.
— Якщо ми вже згадали про волонтерів, поставлю дотичне питання. Мені не раз траплялися скарги, що ЦСАТ відмовився стерилізувати бездомну тварину, бо працює лише з волонтерами. Це правда?
— Так, на сьогодні ми працюємо лише з волонтерами. Але людина може зареєструватися волонтером, отримати посвідчення із фото, підписати відповідну заяву, укласти угоду із ЦСАТ і привезти тварину на стерилізацію. Ми розробили волонтерський договір, в якому чітко позначили зони відповідальності — нашу і волонтера. Поясню, чому виникла така необхідність. Неодноразово чули про те, що є «волонтери», які ходять по хатах, збирають котів у бабусь і беруть за це з них кошти, а потім привозять стерилізувати до нас безкоштовно. За руку нікого не зловили, але інформацію таку отримували не раз. Для того, щоб цього не було, людина, що хоче стати нашим волонтером, має підписати договір про співпрацю, в якому чітко прописані всі нюанси: як працює, із ким, коли приходить, кому телефонує, що може робити і т.д. і т.п. За основу ми взяли договір аналогічного до нашого київського КП, яке давно працює в цій сфері, ми лише адаптували їх договір під свої реалії. Ми знаємо всіх наших волонтерів, знаємо, що їм можна довіряти, що вони несуть відповідальність за принесену тварину, в тому числі післяопераційну відповідальність. Якщо людина не може чи не хоче стати нашим волонтером та підписати договір, є інший вихід — вона може зв’язатися з нашими волонтерами і вже через них стерилізувати безпритульну тварину. Буває й таке, що люди хочуть видати за безпритульну свою домашню тварину, щоб зекономити на стерилізації. Наприклад, телефонують, чи можна стерилізувати котика. Питаю: «Котик ваш?» — «Ні, прибився». — «А живе де?» — «У мене, я його й годую». — «Ну то, виходить, котик уже ваш?» — «Ні, прибився, але він такий хороший. Можна, ми його стерилізуємо у вас безкоштновно?» Стерилізація коштує 1035 грн. Це не такі великі гроші, якщо ви хочете, щоб з вашою твариною все було гаразд. Але ця зона відповідальності у людей трохи розмита, чомусь їм здається, що ми повинні все робити безкоштовно. Знижка у 20% діє для пенсіонерів, малозабезпечених, військовослужбовців та членів їх родин — таким чином, вони можуть стерилізувати улюбленця за пільговою ціною 828 грн. Звісно, є й безкоштовні стерилізації — для безпритульних тварин, яких ми виловлюємо на вулицях самостійно. Лише за минулий рік ми здійснили 823 вилови та провели 1024 безкоштовні стерилізації.
— Чи співпрацюєте з іншими громадами, крім Бориспільської?
— Так, у 2023 році працювали з Пристоличною ОТГ, з Броварами, з Золочівською ОТГ. Пропонували свої послуги Гірській громаді, але вони поки віддали перевагу іншій компанії. Пропонували й Вороньківській ОТГ, теж поки безрезультатно. На цей рік договори ще не укладені, бо не прийняті бюджети на місцях, але думаю, що співпраця буде. Може, навіть все-таки надумається Вороньків, адже на території цієї громади в минулому році були випадки сказу. Ми поставили роботу таким чином, що всі тварини без винятку, що через нас проходять, отримують вакцину від сказу. Частково вакцина купувалася за наш кошт, частину надавала державна ветеринарна служба. Це в подальшому унеможливлює поширення сказу по території.
— Чи розширився у вас перелік послуг? Чи надаєте, наприклад, послуги лабораторні чи діагностичні?
— Здебільшого розширили перелік вакцин, з’явилось більше десяти нових позицій. Консультаційні послуги можливі, а от діагностичні ні, бо для цього немає лабораторії та обладнання. Є мікроскоп і хімічні препарати для дуже вузького спектру досліджень — наприклад, на виявлення вушних кліщів чи паразитів. Для більш серйозних досліджень потрібне розширення штату і додаткове обладнання. Так, це був би плюс для підприємства, але це вимагає великих коштів. Крім того, ми не самостійне підприємство і не можемо визначати наш штатний розклад, вводити нові одиниці. Для цього в нас є головне управління (ГУ ЖКГ — ред.). Для того, щоб розширити спектр послуг, треба не тільки купити обладнання, а ще й взяти нову людину — вузького спеціаліста, що займатиметься дослідженнями. І це роки навчання. З нашими зарплатами отримати такого спеціаліста практично нереально. Заробітна плата нашого лікаря близько 14-15 тис. грн — це один-два дні роботи лікаря в приватній клініці. УЗД чи рентген теж має робити окремий фахівець. Його теж треба вчити. З такою кількістю стерилізацій часу на це просто немає. Розписано кожен день. Наприклад, на сьогодні (25 січня — ред.) запису немає вже до 1 лютого. Сьогодні стерилізовано 9 тварин, вчора 12, на понеділок записано 11 і т.д. А лікар у нас лише один, їй допомагає одна фельдшер. Лікар повністю веде операцію, з початку до кінця — від подачі на операційний стіл до виходу з наркозу. Це важка робота, адже більшість наших пацієнтів — дикі та неадекватні тварини. Вони можуть бути і хворими, але коли їх привозять, діагностувати хворобу ми не можемо. Чому таким важливим є волонтерський договір? Бо волонтер, коли привозить до нас тварину, має знати її стан та бути впевненим, що за станом здоров’я стерилізація можлива і не зашкодить тварині. Якщо у тварини є явні ознаки захворювання, на стерилізацію ми її не беремо, але ж є захворювання приховані, внаслідок чого тварина може просто не перенести оперативне втручання і померти. Тому волонтер має це усвідомлювати і не наражати тварин на ризик.
— Чи були смертельні випадки, пов’язані з тим, що тварина не перенесла операцію чи померла після неї?
— Ні, не було. Були лише евтаназії наших тварин, які мали 13+ років і страждали у вольєрах. Тому було прийняте комісійне рішення щодо евтаназії. Це були дійсно дуже «важкі» тварини, бо здебільшого наш лікар схиляється до того, що якщо собака може ще ходити і їсти, то вона повинна жити.
— Чи ефективний є заклад в теперішньому форматі «стерилізація+адопція»?
— На мою думку, так. Але, на жаль, керівництво міста так не вважає. Я працюю лише до кінця січня, мені не продовжили контракт. Чому, не знаю. Ніякого формулювання щодо причин не було, просто видали розпорядження про продовження контракту лише на один місяць, щоб передати справи. За словами представників міської влади, взагалі неясно, що робити з підприємством. Можливо, його передадуть на «аутсорс» якійсь компанії, хоча ефективність нашої роботи дуже висока. Для порівняння — київське КП, маючи 3 клініки і 16 лікарів, має річний план на всі клініки 7 тисяч стерилізацій. Це тримільйонне місто. Ми з одним лікарем і однією клінікою зробили 1024 стерилізації. Навіть у 2022-му році, коли через війну було втрачено 2 місяці роботи, ми зробили 500 стерилізацій. За 2023-й рік ЦСАТ зробило майже в півтора рази більше прилаштувань порівняно з минулим роком. Я б сказав, що ми вийшли на потужний рівень роботи за останні два роки, попри війну. Але керівництво міста не бачить ефективності. На майбутнє очільника поки не знайдено, підприємство передається на головне управління, вони призначать в.о. Крім того, ЦСАТ скоротили штатний розклад, прибрали 5,5 ставки (третину штату).
— У скільки обійшовся центр стерилізації міському бюджету, скільки коштів було виділено за 2023-й рік на вашу роботу?
— За весь минулий рік на нас виділили всього 3,5 млн грн із запланованих 5 млн грн. У бюджеті міста ми зайняли 0,3 відсотки. Ми самостійно заробляли кошти на корм, медпрепарати, вакцини, вся господарська діяльність (опалення, світло, дрова, вода і т.п.) теж за наш кошт. Місто оплачувало зарплату співробітникам і виділило близько 400 тис. грн на корм і ліки. Для розуміння — у середньому їжа на день обходиться у 1000 грн. 365 тисяч гривень треба на рік, щоб прокормити тварин. У середньому стерилізація з виловом та післяопераційним утриманням собаки обходиться у 2,5 тис. грн, на котів — до двох тисяч гривень. Всі гроші, виділені нам, ми відпрацювали на повну, навіть більше. Одна тисяча стерилізацій — це, як мінімум, 5 тисяч ненароджених тварин на рік. В такому темпі за 5-7 років ми цілком можемо прийти до того, що в нас буде дефіцит тварин. Це реально.
— Але ж є ще приватний сектор та села, що є основним джерелом нових тварин.
— Треба час. З такими людьми треба працювати, роз’яснювати, пропонувати прийнятні для них умови. Наприклад, ми в минулому році запустили зоотаксі. Не хочете їхати чи вам ніколи займатися стерилізацією своєї тварини? Без проблем, ми зробимо це самі, вам треба лише зателефонувати та замовити й оплатити послугу. Доставка тварини по місту безкоштовна. Тобто ми приїхали, привезли переноску, забрали тварину, виставили вам рахунок, ви його оплатили — й отримали тварину додому, «під ключ», з вакцинацією. Ми запровадили цю послугу в останні місяці минулого року і здійснили вже 20 виїздів. Це при тому, що не було масової реклами, адже кошти на це не виділяються. Якби реклама була більш масштабною, на рівні міста та ОТГ, мова йшла б про сотні тварин.
— Чи матиме місто вигульний майданчик для собак? Нещодавно ви анонсували такі плани.
— Сподіваюсь, його зроблять у цьому році. Вже без моєї участі, але я всіляко буду сприяти його відкриттю. Я вів переговори з кількома міжнародними фондами, що потенційно зможуть профінансувати цю справу. Справа була лише за офіційною документацією на земельну ділянку. Процес передачі землі дуже затягнувся — з березня і аж до кінця року, коли ми отримали рішення сесії. 8 місяців пішло на всі погодження, хоча фактично можна було впоратися за 2 тижні. Сам проект «копійчаний», мова йде про 250-300 тис. грн. Місцевий архітектор Тетяна Баженова зробила нам ескіз, щоб було уявлення, як може виглядати майданчик в межах тієї ділянки, що під нього виділили. Потім виготовлять більш детальний проект, який уже будуть впроваджувати при будівництві.
— Нещодавно в Україні анонсували запровадження реєстрації домашніх тварин, поки добровільної. Як вважаєте, добровільної реєстрації буде достатньо, чи вона має бути обов’язковою, як в європейських країнах та США?
— Реєстрація потрібна. Всі наші тварини чіпуються в обов’язковому порядку. Тому, якщо на території ОТГ знаходять собаку, її можна ідентифікувати і дізнатися, чи стерилізована вона, має господарів чи безпритульна. З домашніми тваринами складніше. Колись у Програмі контролю за утриманням тварин Бориспільської громади була прописана обов’язкова реєстрація. Щоправда, не було описано механізм, яким чином це має робитися. В цьому напрямку так нічого й не робилося, а з програми на наступні три роки цей пункт взагалі прибрали, адже реального механізму поки немає. Це добровільна справа, бо законодавча база відсутня. Навіть відповідальність за жорстоке поводження з тваринами існує більше на папері. Тому про такі речі, як обов’язкові стерилізація, реєстрація чи чіпування зараз мова не йде.
— У Програмі контролю за розмноженням та утриманням тварин на наступні три роки з’явився пункт про будівництво притулку. Чия це була ідея, адже чотири роки тому Бориспіль відмовився від попередніх планів щодо притулку?
— Це була ідея міського голови Володимира Борисенка. Особисто я проти цього. Поясню чому. За нашим закладом є ділянка 0,6 га, яку виділили нам для розширення. Але розширятися можна по-різному. На мою думку, будувати притулок — хибне рішення. Це міг би бути формат більш європейського підприємства з реабілітаційною зоною, ми могли б якось підтримувати малозабезпечені верстви населення, займатися вигулом та адопцією на волонтерських засадах. Тягнути всіх тварин з вулиці в притулок на довічне утримання — це «тупиковий» розвиток. Це не вирішує проблему безпритульних тварин. Навпаки, їх будуть плодити й підкидати ще більше. Вирішити проблему може лише стерилізація і адаптація. Це той шлях, яким має місто рухатися впевнено і без зупинок найближчі 5 років. І через роки питання вирішиться саме собою. Це все вже апробовано в різних країнах, через це проходила вся Європа. Тому зараз за кордоном, щоб узяти додому собаку, треба показати такі умови, які не завжди доступні навіть людям. Причому через 21 день після отримання собаки вас чекає ще й комісія, яка перевірить, як їй живеться, чи не змінилися умови, чи є вакцинація, як собаку годують, чи є для неї місце, чи вигулюють її вчасно, опитають сусідів, і якщо якісь умови порушені — ви заплатите штраф і тварину заберуть. Грошові чи життєві проблеми чи труднощі нікого не цікавлять.
— Що ви плануєте робити після звільнення з посади? Ваша наступна робота буде якось пов’язана з тваринами?
— Поки не ставив собі ніяких планів. Відпочину, перезавантажусь, адже давно не був у відпустці. Хочу сказати, що робота Центру стерилізації та адопції — справа добра й правильна, її треба розвивати. З часом вона принесе бажаний результат. Підприємство має працювати. А місто має надати йому всі можливості для цього та цінувати кадри, що працюють ефективно, а не позбуватися їх.
коментарі