Бориспіль не може похизуватися своєю архітектурою — ні сучасною, ні, тим більше, старовинними будівлями. Тому такий подив викликає фото більш ніж столітньої давнини сільськогосподарської школи Борисполя, яка більше нагадує старовинний будинок у історичному кварталі якогось західноєвропейського містечка. Історія побудови школи тісно пов’язана з представником бориспільської інтелігенції 19 ст. — дворянином, чиновником та меценатом Віктором Баталіним, який по смерті заповідав усе своє майно на благо громади. Чи скористалася вона щедрим подарунком, коли та де побудували агрошколу та де вона поділася, що відомо про родину Баталіних та інше читайте у матеріалі «Вістей».
• Віктор Баталін.Єдине фото, що збереглося до наших часів. • Фото сільськогосподарської школи.
Бориспільські Баталіни
Про рід бориспільських Баталіних на сьогодні відомо зовсім небагато. І якби не постать Віктора Баталіна, що залишила значний слід в історії міста, історія роду навряд чи зацікавила б місцевих краєзнавців. Наскільки відомо, у родині надвірного радника та штаб-лікаря жандармського полку Гаврила Баталіна і його дружини Ганни було двоє синів — Анатолій (1841-го р.н.) та Віктор (1843-го р.н.).
Анатолій, як і батько, став лікарем — закінчив медичний факультет Київського університету святого Володимира, після чого почав працювати земським лікарем Полтавської губернії. Через 10 років переїхав до Санкт-Петербургу, де обійняв посаду лікаря поліції, а згодом старшого поліцейського лікаря міста. Відомий як досвідчений гігієніст та лікар судово-медичних досліджень, голова Петербурзької спілки лікарів та автор наукових праць. Під кінець життя повернувся до Борисполя, де і помер після тривалої тяжкої хвороби у 1897-му році.
Віктор Баталін пішов шляхом вивчення юридичних наук. Він теж закінчив Київський університет і вже під час навчання був обраний мировим суддею, а потім гласним (член зборів з вирішальним правом голосу, в цілому те ж, що депутат — ред.) Переяславського повітового і Полтавського губернського земства.
Маєток Віктора Баталіна був досить великим, знаходився на вул. Гришинській та займав велику ділянку, обмежену нинішніми вулицями Героїв Небесної сотні, Гришинською, Глибоцькою та Марка Вовчка. За спогадами бориспільців, лише сад займав близько 4 га. Подвір’я біля будинку було викладене каменем, на великій клумбі квітували троянди, була на території садиби і штучна водойма, а ще — невелика родинна капличка. Зараз на місці будинку Баталіна знаходиться дитсадок № 3.
Чоловік володів великими на той час статками: крім маєтку, мав земельні ділянки площею понад 1689 десятин у Полтавській та Чернігівській губерніях та процентні банківські папери на суму 365 тисяч 900 рублів. А ще вважався найбільшим благодійником Полтавської губернії.
• Фрагмент топографічної карти 1868-го року з позначенням приблизних меж садиби Віктора Баталіна.
Прихильник народної освіти та меценат
Дворянин високого походження, надвірний радник та заможна людина, Баталін, тим не менш, виявляв зацікавленість до життя пересічних бориспільців, особливо виділяючи освітню сферу.
Так, за пропозицією гласного Віктора Баталіна у 1877 р. було виділено 600 рублів на облаштування в Борисполі 2-класного зразкового училища.
Крім того, Баталін лобіював зміну розкладу навчання у школах, щоб діти не пропускали його через сільськогосподарські роботи. У той час у сільських школах переважно навчалися діти бідних жителів, які вже з 10-річного віку працювали у господарстві та були суттєвою підмогою для утримання родини. У періоди польових робіт вони пропускали уроки та не могли закінчити повний курс навчання. Баталін запропонував змінити навчальний рік та підлаштувати його під сільськогосподарські роботи. Зі своєю пропозицією він виступив на земському зібранні та переконав присутніх — земській управі було доручено порушити відповідне клопотання.
Не забував Віктор Баталін і про стан навчальних закладів та якість навчання — коли брав участь у огляді земських училищ, помічав старанних і сумлінних у роботі учителів і замовляв слово про їх матеріальну підтримку, адже бачив у праці вчителя велику користь для земства. Водночас сприяв і заохоченню учнів. За його пропозицією у 1906 році земство запровадило 4 стипендії імені дійсного статського радника Анатолія Баталіна і виділило для цього 400 рублів.
Також за кошти Баталіна побудували два корпуси лікарні на вул. Коренівка (зараз вул. Гоголя, орієнтовно територія під амбулаторією та приватним дитячим садком), утримувалась лікарня теж за його рахунок.
Ще одна ініціатива мецената — будівництво установи для народних розваг — не знайшла підтримки вищої влади, хоча повітове зібрання пропозицію підтримало.
За переказами, Віктор Баталін був розумною та доброзичливою людиною і однаково, без зверхності, спілкувався як із людьми свого класу, так і з простим людом. Поважав традиції селян та запросто міг завести бесіду з ними, часто допомагав грішми бідним. Бориспілець Сава Тютюн у своїх спогадах розповідав, як разом із батьком наймитував у маєтку судді Баталіна: «Батько був їздовим у нього. Робили усе по господарству: орали, сіяли, також возили з Бортницького лісу дуб на будівництво лікарні та агрошколи, котра була збудована на 35 километрі. Баталін був високоерудований гуманний юрист, щирий, дотепний чоловік, захисник інтересів простих селян».
Про співчуття до селян говорить і факт арешту Віктора Баталіна у 1902 році — період, коли у Борисполі не раз траплялися масові селянські заворушення. У квітні Баталіна разом із іншими «революційними агітаторами» Гудимою та Калитою було арештовано, під час обшуку в них буцімто знайшли брошуру Володимира Леніна «Новый фабричный закон» та газету-листівку «Искра», присвячену страйку на текстильній фабриці крупного російського фабриканта Сави Морозова.
Товаришував Віктор Баталін і з Павлом Чубинським, теж відомим своїми прогресивними поглядами та прихильністю до селян.
• Вулиця Гришинська. За переказами, саме тут, на початку вулиці, знаходився будинок Баталіна.
Сільськогосподарська школа
У 1889 році земське зібрання прийняло рішення звести у Борисполі навчально-освітню установу на кошти земства. Вирішено було побудувати сільськогосподарську школу. Із 49 тисяч рублів, потрібних для будівництва та облаштування навчального закладу, Віктор Баталін пожертвував 35 тисяч. Крім самої школи з головним корпусом, розрахованим на інтернат для 160 учнів, були побудовані також квартири для двох викладачів, комори, столярна і слюсарна майстерні, сарай для худоби, свинарник, клуня, сарай для дров.
1 жовтня 1904 року Бориспільська сільськогосподарська школа відчинила двері для своїх перших учнів.
Завідуючим школою призначили Трохима Потапова, який був відданий своїй справі та проводив як навчальну, так і виховну роботу, готуючи до життя не «паничів», а людей, здатних керувати невеликим господарством і власними руками відремонтувати знаряддя, поставити паркан, почистити коня, розкидати гній і т.п. На одному із засідань земського зібрання у 1905 році зазначалося: «Отрадное впечатление производит Бориспольская сельскохозяйственная школа как своей чистотой и порядком, так и теми заботами, которые прилагает ее устройству и улучшению заведующий школою Т.Д. Потапов».
Збереглися спогади про навчання у цій школі бориспільця Івана Логвина, родина якого мешкала теж на вулиці Гришинській (у ті часи — Гришенській).
«Школу сільську я закінчив, коли мені було 11 рокив, бо пішов у школу у 7 рокив… Осінню1904 року, прямо з випасу, од коров’ячих хвостив, мати потягла мене у сільськогосподарську школу, що тоді саме одкривалась на кинці Борисполя по Київському шляху, котру на свої кошти збудував поміщик-ліберал Баталін Віктор Гаврилович.
Всю грамоту за три роки після закінчення школи я позабув, іспиту не видержав. Та мати попросила Баталіна, і мене прийняли. При школі був гуртожиток, за навчання й харчування треба було платить 40 карбованцив на рік. Баталін, що жив на своїй великій садибі у кинці Гришенської вулиці, од базару (за твердженням працівників музею, мова йде про початок нинішньої вулиці, адже за багатьма спогадами, панська садиба знаходилася саме там — ред.), для школи купив участок землі 47 десятин у проматавшогося поміщика Рачковського. Построїв на тий землі трьохповерховий будинок та підсобни буділі, передав все у земство, щоб учили сільських підросткив новітнім засобам сільського господарювання у всіх галузях та ремесла ріжного. Ця школа дала мені багато опиту у життю… Наука давалась мені легко, я був першим учнем у тий школі. Навчання проводилось по курсу вище гімназії, доходило до понад 40 предметив, але я ні в чому не зтикавсь з труднощами, я їх не знав… Мав з усіх предметів відмінни оцінки, п’ятірки: річні бали і екзаменаційни. Тіки поведінка разив два була 4», — пише Іван Логвин.
Заповіт на користь земства
Віктор Баталін пішов із життя навесні 1910 року. Згідно охоронного опису, у його володінні було 260 десятин землі біля с. Морозівка, Волошинівка і в м. Баришівка, 425 десятин землі у Глибокій Долині, 75 десятин (з них 55 десятин дубового лісу) в урочищі Криничка Чернігівської губернії, садиба в Борисполі з усіма будівлями і фруктовим садом, ділянка землі 75 десятин біля залізниці, яка перебувала у завідуванні Бориспільської сільськогосподарської школи, і 2 десятини землі по вул. Груздівка (нині вул. Шевченка). 852 десятини землі здавалися в оренду, а у конторі Київського держбанку зберігалися процентні папери на суму 365 тисяч 900 рублів. Усе своє рухоме й нерухоме майно чоловік заповів Переяславському повітовому земству з кількома умовами: із загальних доходів від майна пожиттєво та щомісячно видавати його дружині Марії Олександрівні Баталіній 100 рублів; ремонтувати та опалювати всі будівлі на території маєтку, який також був заповіданий земству, але залишений у пожиттєве володіння вдови; видавати малолітній онуці Олені Миколаївні Баталіній (доньці його сина, поштового чиновника Миколи Баталіна), 1903 року народження, на утримання та освіту по 600 рублів на рік до закінчення нею навчання та досягнення повноліття (21 року), а після цього видати їй у власність одноразово 15 тисяч рублів.
Поховали Віктора Баталіна на Книшовому кладовищі у Борисполі. У вересні 1910 року земська управа поставила на його могилі хрест із лабрадору — синьо-блакитного коштовного каменю, виділивши на це 700 рублів. На жаль, ані хрест, ані могила не збереглися до наших часів.
Для виконання духовного заповіту Баталіна земське повітове зібрання обрало тимчасову комісію, яка мала прийняти положення, за яким розподілятиметься капітал від заповіданого майна. В першу чергу комісія задовольнила потреби вдови Баталіна, потім зібрання вирішило за рахунок доходів від майна побудувати в Борисполі п’ятикласне народне училище ім. В.Г. Баталіна, асигнувавши для цього 20 тисяч рублів.
Втім, уже через рік нерухоме майно Баталіна земство продало, а із заповіданого капіталу взяли позику, щоб звести прибудову до будинку Переяславського земства.
Але ідею будівництва навчального закладу не полишили. У Державному архіві Київської області зберігається документ «Об открытии въ м. Борисполь среднего техническаго училища». Відповідно до нього, Надзвичайні Переяславські екстрені збори вирішили на кошти, заповідані земству Баталіним, побудувати середнє училище за чотирма спеціальностями: архітектурною, гідротехнічною, культурно-технічною та дорожньо-будівельною. Побудувати училище та утримувати його мали за рахунок процентів із заповіданого Віктором Баталіним капіталу. Училище планували відкрити 1 липня 1918 року, причому спочатку навчання мали обмежити двома відділами — культурно-технічним та дорожно-будівельним, а відкриття двох наступних — гідротехнічного та архітектурного — організувати трохи пізніше. За бажанням земство могло пришвидшити початок роботи навчального закладу та відкрити його в 1917-му році — за сприятливих умов та наявності тимчасового приміщення на період будівництва нового училища.
Як відомо, сприятливі обставини ні у 1917-му, ні у 1918-му роках так і не настали, а країна на кілька років опинилася у вихорі буремних подій та хаосі, який ущент зруйнував та поховав під собою і гроші, і маєтки, і людські долі.
• Фрагмент топографічної карти 1936-го року. Позначено приблизну територію сільськогосподарської школи.
Як агрошкола стала зоотехнікумом
У 1924 році чотирирічна сільськогосподарська школа, що готувала техніків-робітників з різних галузей сільського господарства (буряководів, овочівників, вівчарів, конярів, свинарів та ін.), була реорганізована у середню сільськогосподарську школу.
В 1930 році за постановою радянського уряду її було знову реорганізовано — на цей раз у Бориспільський зоотехнікум, який працював до 1936-го року. Всього за шість років Бориспільський зоотехнікум випустив понад 300 спеціалістів. Вони були добре підготовлені теоретично і мали практичний досвід роботи на виробництві, бо технікум мав свою виробничу базу. Так, у його господарстві було понад 200 гектарів землі, невелика ферма великої рогатої худоби і свиней. Всі роботи по вирощуванню сільськогосподарських культур і догляду за худобою виконували студенти.
У перші роки радянської влади робота агрошколи мала не тільки господарське, а й політичне значення, адже випускники цього навчального закладу були першими організаторами виробництва в новостворених колгоспах і МТС (машинно-тракторних станціях). Для викладання у школі запрошували досвідчених та грамотних учителів, що зналися на нових формах ведення сільського господарства. Наприклад, із 1921 року у Бориспільській сільськогосподарській школі викладав депутат Центральної Ради України Андрій Полонський.
У 1923 році в Борисполі було створено перший колгосп «Нове життя», а в 1930 році в районі їх налічувалось уже 34, і в кожному з цих господарств працювали випускники Бориспільського зоотехнікуму. В роки Другої світової війни випускники закладу пішли на фронт, багато з них уже не повернулися з війни. Серед них — випускники 1935 року Антон Дягтяренко, Федір Піндюр, Іван Даниленко та інші. Загинув у боях і військовий керівник технікуму Іван Круть. Ті, хто залишилися живими, у повоєнні роки зробили вагомий внесок у відбудову України, очоливши відділи сільського господарства та колгоспи не тільки на Київщині, а й у інших областях.
Наразі достеменно невідомо, чому припинив роботу Бориспільський зоотехнікум. Після закриття закладу його велику територію віддали військовим під військову частину. За спогадами бориспільців, які там працювали, у головному корпусі розмістили казарму, а господарчі будівлі та більшість території використовували за призначенням — обробляли землю, тримали худобу, у підсобному господарстві були і ферма, і навіть своя сироварня. Коли почалась війна, у 1941-му році ця військова частина, як і частина у військовому містечку, стали першими мішенями ворога та були розбомблені, а від будівель залишилися лише руїни.
Уяву про більш-менш точне місце знаходження головної будівлі школи та її підсобних приміщень дає топографічна карта 1936-го року, на якій позначено навчальний заклад (позначка Агрошкола) та фруктовий сад навколо нього. Зараз це місце на розі вулиць Київський Шлях та Броварської. Підсобні приміщення, згідно карти, були розташовані ближче до Київського Шляху, а головний корпус стояв далі, ближче до сучасної Броварської вулиці. В ті часи ця вулиця ще не повертала праворуч, як зараз, а йшла далі аж до залізниці, перетинаючись із сучасною вул. Запорізькою. Часто із сільськогосподарською школою пов’язують цегляну арку на виїзді з Борисполя. Ходять чутки, що саме за аркою стояла будівля школи. Насправді арка не має жодного стосунку до агрошколи, вона була збудована через чотири десятиліття після Другої світової війни, коли від школи не залишилося й сліду. А от територію за аркою та далі корінні мешканці Борисполя ще довго називали «підсобним господарством» — на згадку про підсобне господарство військових.
• Студент Бориспільського зоотехнікуму під час проходження практики у с. Вишеньки.
Використані джерела
Полтавцы: иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители: опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины XVIII в. / И. Ф. Павловский. — Полтава, 1914.
Некролог (А.Г. Баталин). — Новое Время, 1897, № 7663.
Свiтло. Нариси з iсторiї освiти Бориспiльщини, том 1 / Валентина Стрiлько-Тютюн. — 2016 р.
Енциклопедія Павла Чубинського / Андрій Зиль. — Бориспільська публічна бібліотека ім. В. Чорновола.
Земська діяльність В.Г. Баталіна / А. Зиль. — Інформаційний щотижневик Газета «Ринок Бориспіль», 2019, № 9(666).
З роду завзятих. Нескорений українець Іван Логвин / Т. Гойда // Бориспіль. Громада. Випуск 5: (краєзнавчий альманах). — Біла Церква, 2022-2023.
Зоотехнікум у Борисполі / Б. Дернівський. — Трудова Слава, 30 листопада, 1984.
Бориспіль / А.П. Гриценко, А.Я. Лавров // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Ін-т історії АН УРСР. — К., 1971.
Топографічні карти 1868-го (Триверстова карта Шуберта) та 1936-го років.
коментарі