Про жінку, яка живе під відкритим небом у мікрорайоні УМБ-17, «Вісті» дізналися від мешканки мікрорайону Марини Артеменко.
Ми зустрілися з пані Мариною 9 жовтня. За її словами, вона бачить безпритульну жінку вже протягом місяця. 6 жовтня викликала поліцію. Каже, що під час дзвінка наголосила, що, можливо, людина загубилася, можливо, її шукають. Видно, що жінка не п’є, не вживає наркотиків. Говорить наче й нормально, але озвучує дивні речі. Можливо, жінка має проблеми з ментальним здоров’ям, але підтвердити чи спростувати це може лише кваліфікований лікар.
Цього дня журналістка не застала бездомну жінку на її постійному місці «дислокації» — на зупинці біля залізничного переїзду. Уже наступного дня жінка знову була на місці і з нею вдалося поспілкуватися. Якщо опустити той потік «космічних» фантазій, що линув із вуст жінки, факти, що вдалося з’ясувати, наступні.
Її звуть Зикова Наталія Вікторівна. Вік — 39 років. Вона уродженка м. Херсон, має дійсний паспорт, виданий у 2023-му році. Стверджує, що є тренером із плавання. Каже, що має матір, яка мешкає в Києві, але з нею жінка не спілкується.
Одягнена Наталія досить легко, хоч і запевняє, що їй не холодно, а на випадок зниження температури має спальник. Жінка не агресивна, на спілкування реагує нормально. На жаль, брудна та має неохайний вигляд.
«Я розумію, що таких людей багато, — зазначає Марина Артеменко. — Що це не перша і не остання людина без постійного місця проживання в Борисполі. Але ж приїжджала патрульна поліція. Вони повинні були комусь повідомити, проінформувати, що є така людина. Проте не видно, щоб когось ситуація зацікавила. Більшість людей проходить повз. Хоча деякі знають, як її звуть і, можливо, підгодовують».
Реакція влади
Того ж дня журналістка «Вістей» поспілкувалася із заступницею Бориспільського міського голови Людмилою Бистрою. У понеділок, 14 жовтня, стали відомі перші результати вивчення ситуації представниками міської влади.
«Це дуже болюче питання. Обстежуючи кожного безхатченка, ми виявляємо, що на сьогодні це люди, які прибули до нас у громаду із місць, на території яких або поряд з якими ведуться активні бойові дії. На питання, як вони сюди потрапили, говорять, що їх привезли. Але чіткої відповіді зазвичай дати не можуть. Деякі з них мають рідних, близьких. Наприклад, жіночка, яка жила на сходах кінотеатру, з Харкова, там вона стояла на обліку в диспансері. У неї там (у Харкові — ред.) мати, батько, брат. Я спілкувалася з її мамою. Мати стверджує, що вона веде такий спосіб життя, вже об’їздила всю Україну і обов’язково повернеться додому. Але після подібного спілкування складається враження, що такі проблемні люди рідним просто не потрібні.
Чоловік, який жив у парку, зараз проходить обстеження у нашій лікарні. Але лікарня його тримати не може. Він там порозкручував сантехніку, каналізацію. Пообмочував сечею матраци. Ще й почав у ліжку палити. Незрозуміло, що з ним робити далі.
У цієї жіночки (в УМБ-17 — ред.) так само з психікою не все гаразд. Її потрібно лікувати у психіатрії. Такого спецзакладу на території нашої громади немає. Наприклад, самостійно відправити ту першу жінку (що жила біля кінотеатру — ред.) в Циблі (до Циблів із Харкова перевезли психіатричне відділення) нам не вдалося. У Глеваху теж просто так не беруть.
Стосовно цієї жінки-безхатька ми написали звернення безпосередньо на голову Київської обласної державної адміністрації, на голову районної військової адміністрації, щоб вони нам допомогли у вирішенні цих питань. Це має бути спеціальний заклад, куди можна помістити людей, які тікають від війни, але є хворими і які місцем для проживання визначають для себе вулицю.
Поліція нічого не може зробити, у нас теж обмежені можливості. Сьогодні ми можемо лише звертатися у вищі інстанції», — повідомила «Вістям» Людмила Бистра.
коментарі