15 лютого цього року Україна згадуватиме «афганців» — тих, хто воював у Афганістані з 1979 по 1989 рік. І хоч події тих далеких років уже переоцінені суспільством, про трагедію та учасників тієї війни забувати не можна. Афганістан безжалісно перемолов людські долі та не залишив неушкодженим нікого — ні тих, хто помирав під чужим небом, ні тих, хто залишився інвалідом, виконуючи свій військовий обов’язок. А ті, хто вижили, до сьогодні пам’ятають страшні дні афганського пекла. Сьогодні багато з них знову «в строю», поряд уже зі своїми синами та онуками захищають рідну землю. У переддень 36-ї річниці виведення радянських військ із території Афганістану «Вісті» завітали до громадської організації ветеранів Афганістану Бориспільщини.
Офіс-музей організації знаходиться у будівлі на вул. Головатого, 15, де нещодавно відкрили Ветеранський центр. У цьому році організації ветеранів Афганістану Бориспільщини виповнюється 40 років. Вона почала свій відлік у 1985 році, коли за ініціативи мешканців міста було проведене перше зібрання воїнів-афганців, що на той час уже повернулися додому — всього 70 осіб.
Вже через рік було створено Бориспільську спілку воїнів-інтернаціоналістів, яка почала діяти при молодіжному клубі «Ровесник». А через 5 років, у 1990 році, за її ініціативи та за підтримки адміністрації та громади міста на честь воїнів-інтернаціоналістів відкрили пам’ятний знак, автором якого став архітектор Юрій Новохатько. На той час спілка нараховувала вже 265 активних учасників, тому було вирішено реорганізувати її в громадську організацію — Бориспільське об’єднання ветеранів Афганістану.
У різний час керівниками організації були бориспільці Георгій Басієв, Василь Шароєвський, Роберт Рябов, Марат Самогулов. Із 2012 року по цей час її очолює Володимир Сукач.
У Афганістані загинуло четверо бориспільців, зовсім молодих хлопців: 24-річний Ігор Турусумбаєв, 19-річний Олександр Сенько, 21-річний Василь Севастьян, 22-річний Юрій Максюта.
Всього у Афганістані свій інтернаціональний обов’язок виконували біля 500 мешканців Борисполя та Бориспільського району, 48 із них були удостоєні високих державних нагород: орденів Червоної Зірки та Червоного Прапора, «За службу Батьківщині», «За особисту мужність», медалями «За бойові заслуги», «За відвагу». На сьогодні живими залишилося 159 бориспільських «афганців». Всі вони досі мають активну громадянську позицію та беруть участь у заходах організації.
«Взагалі нашою метою було та є виховання майбутнього захисника України. Не йде мова про героїзацію минулого, треба виховати молоде покоління так, щоб воно, коли прийде час, мало бажання та вміння захищати свою Батьківщину, — розповідає голова організації Володимир Сукач. — Саме тому ми зосереджені на військово-патріотичному вихованні молоді. Жоден навчальний заклад міста не був обділений нашою увагою. Відвідували школи, зустрічалися з дітьми. Ходили школярі й до нас, у музей. За нашої підтримки свого часу було відкрито й військово-патріотичний клуб «Ратоборець». Завжди приймали участь «афганці» і в спортивно-масових заходах, у суспільному та культурному житті міста.
Організація завжди існувала за рахунок членських внесків та допомоги благодійників. Навіть коли настав час робити реконструкцію пам’ятного знаку в центрі міста, зробили це за власні кошти. Усі експозиції та інформаційні стенди теж зроблено за кошти організації та небайдужих мешканців міста, так само як і ремонт приміщення — до нас тут були голі бетонні стіни та нуль комунікацій.
Якось до нас завітали представники служби соціального захисту населення і заявили, що наш музей — це «совєтчина» і його треба закрити. Їм не сподобалося, що у інформації про воїнів-інтернаціоналістів указані нагороди часів СРСР. Хоча, здавалось би, зрозуміло, що мова іде про 70-80-ті роки, тому й нагороди відповідні. Чи маємо ми право повністю викреслити з пам’яті десятки років, під час яких Україна була в складі Радянського Союзу? Це наша історія. Вона вже давно переосмислена, зроблені відповідні висновки, і робити вигляд, що нічого не було, несерйозно та зневажливо.
За нещодавніми заявами публічних осіб та коментарів представників влади про те, що ми «нічим не займаємося», проглядається тенденція до викреслення «афганців» із суспільно-політичного життя Бориспільщини. У зв’язку з цим хотілось би нагадати про роль членів організації у житті нашого міста та всієї країни. Зауважу, що ми ніколи не сиділи склавши руки, просто не звикли бігати та кричати про це, а натомість у когось складається враження про нашу бездіяльність.
У 2013-2014 роках під час Революції Гідності наші хлопці були в складі «афганської сотні» під керівництвом колишнього воїна-інтернаціоналіста, Героя України Олега Міхнюка. У Борисполі під час тих буремних подій «афганці» спільно з загонами міліції здійснювали патрулювання та підтримання правопорядку. А коли почалися події в Криму та на Сході України, член нашої організації начальник полігону Національної гвардії України Олег Некрасов (зараз він староста с. Старе) ініціював відновлення полігонної команди. Тоді члени організації взяли активну участь у ремонті казарми, столової та інших приміщень.
У перші дні повномасштабного вторгнення у лютому 2022-го року «афганці» зібралися та вирушили до Бориспільської міської ради. На нараді у міського голови було прийнято рішення негайно створити підрозділ Української спілки ветеранів Афганістану Бориспільщини, до якого також увійшли наші партнери, ветерани силових структур. Організували штаб, звернулися до військової частини по зброю. Треба було охороняти місто, в тому числі від можливих провокацій диверсійно-розвідувальних груп. У нас серйозні люди, знайомі з армійською дисципліною та правилами поводження зі зброєю, кожного разу після чергування зброю здавали та рапортували. Частина хлопців узяла під охорону інфраструктуру міста, зокрема, водозабори, інша вирушила на спорудження блок-постів та працювала на опорних пунктах. Коли росіян відтіснили з Київщини, сформували ДФТГ і всі наші хлопці прийняли присягу і підписали контракт. Найстаршому із них тоді було 74 роки. Уже пізніше, коли почався відбір до війська, ті, хто молодше 60-ти років, підписали контракт із ЗСУ, а старші залишилися у місцевому формуванні.
Серед інших, до війська пішли наші найбільш активні «афганці» — Ігор Парнак, Володимир Бедзіс, Василь Ліпуга, Володимир Потапенко, Микола Кавун.
У якості командира 134-го окремого батальйону ТРО Ігор Парнак пройшов найбільш гарячі точки. За його плечами, так само як і мінометника Володимира Бедзіса, Часів Яр, Іванівське, Кліщіївка, Хромове, Бахмут. Нещодавно вони закінчили службу за віком та станом здоров’я.
У Миколи Кавуна війна забрала найдорожче — у минулому році загинув його син, військовослужбовець Роман Кавун.
У Віктора Капшука у війську два сини і донька.
Анатолій Нікачало брав участь в АТО, а зараз разом із дружиною Тетяною займається волонтерською діяльністю. До речі, із початку повномасштабного вторгнення ми не збираємо членські внески, а просимо спрямовувати їх на підтримку ЗСУ.
Багато місцевих «афганців» нині працюють у розвідці, за що бориспільська організація отримала подяку від Кирила Буданова, начальника Головного управління розвідки Міноборони. З відомих причин ми не можемо назвати зараз їх імена, але коли прийде час, внесок кожного в перемогу стане відомим.
Так само несуть службу в лавах ЗСУ наші партнери — ветерани міліції та правоохоронних органів Борисполя. П’ятеро із них у Нацгвардії; захищають Україну в лавах ЗСУ Євген Бублик, Олег Медвідь та Володимир Пригода. Андрій Таран та Віктор Копан воюють разом зі своїми синами. Михайло Марков загинув на початку 2024 року на сході України, прикривши під час мінометного обстрілу тілом свого сина, теж військового. Син Петра Черненка перебуває у полоні в Росії».
До теми: Рішення спочатку виконавчого комітету, а потім і Бориспільської міської ради припинити підтримку ветеранських організації Бориспільської громади викликало здивування ветеранів Афганістану. А от що дійсно обурило — це наміри відібрати у організації приміщення, в якому розташовано офіс-музей.
«Якщо ця потреба дійсно нагальна і місто хоче зробити в нашому приміщенні щось корисне та суспільно важливе, ми не проти, — говорить Володимир Сукач. — Але такі справи потрібно робити цивілізовано: попередити заздалегідь, запропонувати інше приміщення, обговорити нюанси тощо. Натомість офіційно ми ще не отримали жодного звернення чи вимоги щодо виселення, а чутки щодо цього активно ширяться, як і неофіційні попередження. Зважаючи на обставини, ми направили листа до міської ради з проханням офіційно роз’яснити ситуацію та можливість нашого подальшого перебування у приміщенні на вул. Головатого. Зі свого боку, ми були б згодні з підтримкою ветеранського руху на території Бориспільщини на паритетних умовах.
Іще один момент, який викликає занепокоєння, — дії Бориспільської міської ради щодо розділення ветеранських організацій на «свої» та «чужі», «правильні» і «неправильні». Складається враження, що між організаціями ветеранів різних органів та війн навмисно «вбивається клин» і суспільство підводять до думки, що єдині ветерани, яких варто шанувати, це ветерани сучасної війни, а всі інші цього не гідні. Це маніпулятивна і небезпечна тенденція, яка, до всього, ще й протирічить нормам чинного Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
коментарі