Військовому Олегу Біленку з Борисполя 40 років. Останні 2,5 із них він провів у російському полоні, куди потрапив після поранення. У неволі чоловік пережив побиття, моральні тортури і відсутність якісної медичної допомоги. Вдома захисника чекала його родина — колишня дружина і двоє доньок. Разом вони боролися за звільнення захисника і дочекалися цієї миті — 10 червня Олега Біленка звільнили з полону. Історією захисника для щотижневика «Вісті» поділилась його донька Марта Біленко.
Вступ до лав ЗСУ, поранення і полон
До повномасштабного вторгнення Олег Біленко жив звичайним життям — працював у Борисполі, виховував двох доньок. У перші дні повномасштабного вторгнення на захист Батьківщини став рідний брат чоловіка, а він залишився доглядати за хворою матір’ю.
Восени 2022 року Олег Біленко вирішив теж стати на захист України. Він добровільно пішов до військкомату і долучився до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після проходження підготовки бориспілець відправився на фронт у Донецьку область.
«Тато попереджав, що піде на війну, але я, як старша донька, намагалась відмовити його. Дуже хвилювалась за нього, але рішення батька було непохитним — восени 2022 року він долучився до ЗСУ. Після навчання його відправили на Донеччину», — розповідає донька захисника.
Підрозділ Олега Біленка перебував у районі Мар’їнки. У січні 2023 року чоловік разом із побратимами пішов на бойовий вихід. Там бійці потрапили під ворожий штурм. З цього бойового виходу Олег Біленко не повернувся до підрозділу. Він отримав поранення і потрапив у полон.
«15 січня тата разом з побратимами відправили на Мар'їнку, а вже вранці наступного дня під час атаки стався приліт у хату, де знаходився він зі своїми побратимами. Почалась пожежа, хлопці лягли на підлогу, а потім по черзі почали вистрибувати у вікно. Тато ж отримав поранення — у нього влучив уламок — і не зміг відразу встати з підлоги через сильну кровотечу. Самостійно поставивши собі турнікет, він потім також вистрибнув у вікно, але не до своїх побратимів, а в інший бік», — розповідає Марта Біленко.
Через велику крововтрату захисник втратив свідомість і не зміг дійти до побратимів. Прийшов до тями він вже у полоні.
Єдина інформація про тата — відео з російського каналу
З бойового виходу Олега Біленка чекала його колишня дружина Катерина. Донькам про службу батька докладно не розповідали, аби вберегти їх від хвилювань. Втративши зв’язок із чоловіком, жінка почала бити на сполох.
«Мені спочатку не говорили, що тато на Донеччині. Я думала, що він перебуває в Харкові. 15 січня мама дзвонила татові, але в нього вже був вимкнений телефон. Тоді вона стала телефонувати в частину і питати за нього, але їй сказали, що з татом все добре і він їде додому. Але вже наступного дня їй повідомили, що батько в полоні. Тоді вже мама розповіла мені про все. Звісно, в мене почалась істерика, я намагалась дзвонити до тата, але ніхто слухавку вже не брав.
Одразу ж після цієї звістки мама почала телефонувати в Координаційний штаб та питати, що нам робити далі», — розповідає донька захисника.
Чіткої відповіді про те, що сталося з Олегом Біленком після обстрілу в Мар’їнці, не було. Тоді родина почала самостійні пошуки, зокрема й через російські пропагандистські канали. В одній із таких спільнот вдалось знайти відео, де було видно бій у Мар’їнці та взяття Олега Біленка в полон.
«Було відео з бою, яке росіяни знімали з дрона. Там було видно тата, який лежав зі зламаною ногою і не міг встати, приблизно кожні 5-10 секунд, він втрачав свідомість. Тоді до нього підійшли росіяни, взяли за бронежилет і потягнули. У цей час він був без свідомості. Також було інше відео, де тато вже перебував у полоні і росіяни надавали йому допомогу. Коли мама знайшла ці відео, то відразу ж пішла в поліцію», — розповідає Марта Біленко.
Попри наявність відео, Олег Біленко був визнаний зниклим безвісти, оскільки офіційної інформації про взяття захисника в полон не було. Лише через 8 місяців російська сторона підтвердила, що військовий перебуває в них.
Одного разу росіяни спробували використати родину військового.
«Якось мамі прийшло повідомлення з російського номеру в телеграмі. Сказали, що Олег Біленко пробуває в госпіталі в Донецькій області з переломом стегна, і йому поставили спицю в ногу. Потім від них надійшла пропозиція, що якщо ми хочемо, щоб Олег повернувся додому, то маємо працювати на них і здавати координати. Звісно, ми не погодились, і мама показала повідомлення СБУ. Після цього цей номер одразу видалився», — розповідає дівчина.
Боротьба за звільнення захисника і обмін
Два з половиною роки родина Біленко не знала про подальшу долю захисника. Ні дзвінків, ні листів, ні повідомлень з полону не було. Щоб звернути увагу на сім’ї, які чекають і розшукують своїх рідних, Катерина Біленко разом із доньками виходили на акції в Борисполі і Києві.
«Весь час, поки тато вважався зниклим безвісти, а потім полоненим, ми ходили на акції. До них долучалась навіть моя маленька 6-річна сестричка — разом з нами тримала плакати і дуже чекала батька. Для нас, родин полонених і зниклих безвісти, ці акції — можливість об’єднатися з людьми, які розуміють біль одне одного. Особисто для мене участь у таких акціях була ще й своєрідною боротьбою. А ще це надія», — каже Марта Біленко.
Дізнатися про стан Олега Біленка його рідні змогли лише у травні 2025 року. В межах обміну полоненими до України повернувся військовий, який перебував у колонії разом із бориспільцем. Він зв’язався з родиною.
«У травні в межах чергового обміну повернувся хлопець, який перебував із татом. Він розповів, що батько вже нормально себе почуває, але не ходить. Спочатку він був у госпіталі в Донецькій області, потім його перевели в 33-ю колонію так званої ДНР, а потім — у Росію», — розповідає Марта Біленко.
Згодом родина отримала ще одну гарну звістку — Олега Біленка обіцяли повернути додому в межах обміну хворими і важкопораненими. Кожний обмін рідні захисника чекали списки та вірили в його повернення. 10 червня сталося те, чого так довго чекали — захисник повернувся в Україну.
«У той день мамі зателефонували і сказали, що тато повернувся. Я не могла повірити нашому щастю. У мене було і хвилювання, і сльози радості, і купа емоцій, які я не можу описати. Згодом нам повідомили з Координаційного штабу, що незабаром батько зможе подзвонити. Коли в цей день нам подзвонив невідомий номер, ми одразу зрозуміли, що це він. Мама взяла слухавку і почула твердий голос: «Алло. Ти мене впізнала?». Вона одразу ж почала плакати, кричати від радості у слухавку… Складно було не тільки нам, а й тату, бо він думав, що весь цей час ми вважали його зниклим безвісти або й зовсім «поховали» у думках», — згадує донька захисника.
Вранці наступного дня рідні Олега Біленка поїхали в госпіталь, де перебував звільнений захисник.
Наслідки перебування в полоні
Наразі Олег Біленко перебуває в госпіталі. Його чекає тривале лікування та відновлення, оскільки в полоні йому не надавали достатньої медичної допомоги.
У чоловіка є розрив під коліном, а також був відкритий перелом стегна. Єдине, що зробили росіяни для його лікування — поставили апарат Ілізарова, який стоїть вже 2,5 роки. Окрім цього, чоловіку ампутували пальці на нозі, бо він відморозив їх, коли 4 години лежав на снігу.
Також військовий пережив щоденні побиття. Били полонених руками, ногами, кийками та електрошокерами.
«У полоні батьку вибили зуби. Хлопців не щадили, і били всіх, навіть тих, хто був без кінцівок. Розповідає, що били їх тричі — вранці, в обід, і ввечері. Ранок починали з гімну РФ, після якого в камери приходили росіяни і били їх», — переказує дівчина.
Перебування в полоні відбилось і на емоційному стані чоловіка.
«Інколи в нього буває такий погляд, що він кудись задивляється, і ви не знаєте, про що він думає. Розповідає, що морально йому було дуже важко. Коли був у полоні, то почав щоночі молитися, щоб його повернули. Зараз, коли вже пройшов час і він звик до того, що вже вдома, тато згадує хлопців, які досі в полоні та вважаються безвісти зниклими», — розповідає дівчина.
Зараз мета родини — допомогти чоловіку адаптуватися та відновити здоров’я. Всім, хто чекає своїх рідних з полону, Марта Біленко радить не опускати руки та вірити в найкраще.
«Чекати батька, не знаючи що з ним і де він, було дуже важко. Я відкидала від себе погані думки і вірила, що рано чи пізно тато повернеться, з ним все буде добре і він буде поруч. Як на мене, найголовніше — це просто вірити. Вірити, що якщо він полонений, то в наступному обміні вже буде вдома. А якщо він безвісти зниклий, то вірити, що він живий. Не опускайте руки», — радить Марта Біленко.
коментарі