• Військове містечко в Борисполі у березні 1962-го року на картині художника А. Борисова "Березневе сонце"
Соцмістечко (раніше — Військове містечко) — мікрорайон, утворення та розвиток якого нерозривно пов’язані з військовою частиною, яка базувалася в Борисполі до середини 90-х років минулого століття. І якщо територія самої військової частини була забудована ще до Другої світової війни, активне будівництво житлових будинків на суміжній із нею, «цивільній» місцевості, почалося в кінці 40-х та на початку 50-х років. У ті часи тут, крім будинків, з’являються дитсадок, школа та інші інфраструктурні об’єкти, а у самому соцмістечку вирує своє, особливе життя — бориспільці інколи жартома називають його «окремою державою» чи «містом у місті». Своїми спогадами про соцмістечко часів свого дитинства (60-70-ті рр.) з «Вістями» поділилася бориспілька Світлана Кривова.
«Наш будинок стояв на вул. Момота (раніше Горького — ред.), навпроти сучасної школи. Тато в ті роки працював у підсобному господарстві військової частини на 35-му кілометрі водієм і у воєнторзі. А дід мій у 50-х роках працював кухарем у їдальні військової частини. Тому все моє дитинство пройшло на території військового містечка, яка доходила якраз до вул. Момота.
Цю вулицю я пам’ятаю ще мощеною бруківкою. Бруківку зняли, здається, вже аж на початку 80-х, коли будували новий автопарк. Якраз коло нашого будинку низина і під дорогою була проведена труба великого діаметру для відводу води. А вздовж території школи в бік «водокачки» був рівчак, бо паводки тоді бували такі, що на городі у нас утворювалася ковзанка і ми на ковзанах каталися.
Ходила я в школу №5 — спочатку в стару, а потім у нову. Перша будівля школи №5 досі є. Це двоповерхова будівля у соцмістечку біля житлових, теж двоповерхових, будинків. Поруч із нею колись стояли дерев’яні магазини. Коли побудували сучасну будівлю школи на вул. Момота, у старій ще якийсь час діяла початкова школа, там же була і вечірня школа. Потім, коли школу остаточно перевели на вул. Момота, у будівлі працювало ательє та робили фото на документи. Що знаходиться там зараз, я вже не знаю.
Школа була хоч і маленькою, але дуже затишною та «домашньою». Пам’ятаю дерев'яну підлогу та сходинки. В класи нам заносили тепле молоко на тацях (підносах). Досі пам’ятаю всіх своїх однокласників та учителів. Я училась там із 1-го по 4-й клас. Наш клас був на першому поверсі, справа від входу. Коли ми закінчували 4-й клас, якраз побудували школу №8, і більшість дітей і педагогів перейшли туди. А частина учнів продовжила навчання вже на вул. Момота. Але класів після того, як відкрилася школа №8, стало менше. Якщо до цього були класи від А до Г, то потім залишилися лише два класи — А та Б, і також зменшилася кількість учнів у класі.
• Будівля старої школи, рік побудови — 1950-й
Перед школою навесні, коли танув сніг, утворювався справжній ставок. Скільки ми там по льоду ходили, провалювалися… На гірці в яру (так звана яма) взимку збиралася сила-силенна дітей і дорослих. І на санчатах спускалися, і на ногах, і «вагончиком», тримаючись один за одного. Дуже весело було. Як змокали, йшли до школи — сушити на батареях рукавички, шкарпетки, грітися.
Першими будинками в соцмістечку були двоповерхівки. Там жило багато ветеранів Другої світової війни, ми школярами ходили до них, вітали зі святами. Ще були дерев’яні будинки, які згодом обклали цеглою. Вони стоять досі, але вже мають інший вигляд. Раніше в них жило по кілька родин. Але й до сьогодні у соцмістечку залишилися і старі дерев’яні будинки. Здається, неподалік гаражів, як іти по вулиці Момота, можна побачити один із них.
Крім уже згаданих дерев’яних крамниць (хлібної та продуктової) біля школи, у військовому містечку були також інші магазини, де можна було купити і одяг, і взуття, і інші промислові товари. Тоді в магазинах військового містечка було більше різного товару, ніж у магазинах в центрі міста. Директором воєнторгу був Тамбуровський. Він теж жив на вул. Момота, якраз навпроти стадіону «Колосок». Зараз ту ділянку викупили і його хату вже знесли.
Ближче до сучасної вул. Бабкіна були клуб з кіноконцертним залом усередині та поряд літній кінотеатр. У кінотеатрі показували художні фільми та мультики для малечі, а в клубі відзначалися свята, проходили зустрічі та концерти. Мене в дитинстві дуже вразила гра сліпого музиканта, досі його пам’ятаю.
Майже навпроти клубу стояла зелена дерев’яна будівля барачного типу. Здається, там раніше були відділ ощадкаси та перукарня. Поруч у цегляній багатоповерховій будівлі половину займав гуртожиток, а іншу — санітарна частина та аптека.
Бетонної огорожі навколо військової частини тоді ще не було, ми дітьми бігали по всій території. Пам’ятаю тренажери для пілотів та солдатів, деякі від дітей закривали на замок ланцюгом.
Дуже часто нам доводилося спостерігати, як стрибали парашутисти. Багато, один за одним — це так гарно було. Вже пізніше цю військову частину авіаторів перевели в Миргород, а до нас перевели частину із Саратова.
На стадіоні військової частини в ті часи проходили шкільні уроки фізкультури, бігали кроси. Вже потім, коли поставили бетонну огорожу, кроси почали бігати навколо нової будівлі школи. А там, де зараз стадіон на вул. Момота («Колосок» — ред.), був посаджений випускниками школи парк і стояв тир — викопана широка й довга траншея з насипом по периметру та з дерев'яними щитами в кінці. Біля школи росли каштани та пірамідальні тополі, а перед школою з боку вул. Момота, де зараз маленький шкільний стадіон, теж був сад, в якому росли яблуні, абрикоси та черешні. Навесні учні самі білили дерева та доглядали за садом.
Вхід на територію військового містечка був через два контрольно-пропускні пункти (КПП). Один КПП знаходився там, де зараз готель, неподалік автобусної зупинки «Соцмістечко». А ще один — справа від школи, там була хвірточка, біля якої стояли військові та перевіряли документи. Пропуски мали офіцерський склад, персонал та солдати, яким давали дозвіл на вихід у місто. В ті часи, і аж до закриття військової частини, у Борисполі часто можна було побачити як солдатів, так і комендантів, які слідкували за тим, щоб «в самоволку» не бігали солдати».
Якщо ви народилися в Борисполі чи живете тут багато років, пам’ятаєте місто минулих часів або розповіді батьків чи старших предків про нього, знаєте якісь цікаві факти і подробиці, зателефонуйте чи напишіть нам, або завітайте в редакцію «Вістей» та поділіться своєю історією. А ми обов’язково опублікуємо її на сторінках тижневика.
коментарі