• Будівництво нового корпусу лікарні, 1957 рік.
Перші згадки про медичні заклади в Борисполі датовані 1766 роком. У історичних документах згадуються два шпиталі на вул. Київській та один (для безхатченків) — на вул. Глибоцькій.
Варто зауважити, що мова йде не про сучасну вул. Глибоцьку. У документах також ідеться, що на цій же вулиці знаходиться церква Миколи Чудотворця, а вона стояла на повороті на сучасну Яцютівку (Чапаєва).
Про наявність лікарняних закладів впродовж усього 19 ст. відомо небагато. У дописах Павла Чубинського знаходимо інформацію про те, що в Борисполі станом на 1862 рік немає власного лазарету, натомість за рахунок земських зборів починаючи з 1842 року для лікувальних потреб орендується будинок у приватного домовласника, в якому розмістили 10 ліжок. Причому Чубинський пише, що дворяни чомусь не слідкують за раціональним витрачанням земських зборів. Так, у 1862 році лише за минулу зиму за винайм цього приміщення було сплачено домовласнику 600 рублів, і такі ж за розміром суми витрачалися щороку впродовж останніх 20 років. Чубинський зауважує, що за такі гроші навіть у Петербурзі можна винайняти краще приміщення під лазарет.
«В цю зиму ще два місцевих домовласники пропонували свої будинки для лазарету, один за 390, а інший за 250 рублів, але їх будинки з невідомих причин було визнано незручними. (…) Краще було б побудувати за рахунок земських зборів у Борисполі будинок для лазарету чи запропонувати бориспільським домовласниками, що бажають віддати свої будинки під лазарет, пристосувати їх до необхідних для лазарету умов», — зазначає він.
Лише у кінці 19 ст. в Борисполі нарешті побудували два корпуси земської лікарні. І будівництво, і подальше утримання здійснювалося за кошти мешканця Борисполя, дворянина та мецената Віктора Баталіна (того самого, що також побудував Бориспільську сільськогосподарську школу) — найбільшого благодійника Полтавської губернії. Земля під будівництво теж була виділена ним — родина, зокрема, володіла великою земельною ділянкою, що тягнулася від Глибоцької (через Гришинську, Чехова, Котляревського) аж до Коренівки. Дитячий садок №3, сучасна територія лікарні і колишня дитяча поліклініка нині розташовані на колишніх землях Баталіна.
• Аптека на вул. Київський Шлях після війни.
До речі, і його батько, і брат (теж уродженці Борисполя) свого часу закінчили медичний факультет Київського університету святого Володимира та працювали земськими лікарями.
Земська лікарня на 10 ліжок продовжувала функціонувати в Борисполі і після 1917 року. Також у Борисполі діяла приватна аптека, якою завідував фармацевт Віктор Жук.
У 1923 р. після створення Бориспільського району всі лікувальні заклади міста і сіл підпорядкували Бориспільській районній лікарні, пізніше перейменованій у Бориспільську центральну районну лікарню. Саме така абревіатура — Бориспільська ЦРЛ — вживалася аж до 2019 року, коли заклад став називатися КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» (ББЛІЛ).
Крім лікарні, в селах району медичну допомогу надавали у фельдшерсько-акушерських пунктах та амбулаторіях, а в Сулимівці були навіть санаторій і пологовий будинок.
У 1930 році в Борисполі на вул. Коренівка (нині Гоголя) відкривається районна лікарня на 25 ліжок (терапевтичні, хірургічні, пологові). Серед перших лікарів закладу — лікар-терапевт Арташес Тер-Арутюнянц, вірмен за національністю, розподілений у лікарню після закінчення Київського медичного інституту. Ще в юності він втратив усю родину, яка згоріла в пожежі. У Бориспіль він привіз і свою дружину, німкеню за національністю.
Тоді ж після закінчення інституту приїхала в Бориспіль і лікар-педіатр Розалія Ваганівна, теж вірменка. Крім лікарської практики, вона займалась прилаштовуванням у родини дітей-сиріт, а також започаткувала в місті молочну кухню, де готували дитячі суміші. Пізніше, під час німецької окупації, її розстріляли разом із чоловіком.
У 30-40-х роках працював у закладі і фельдшер Іван Стоянов. Він був грамотним спеціалістом, і при відсутності лікарів самостійно проводив лікарський прийом різнопрофільних хворих. Його занедбану могилу було знайдено аж у 2013 році і за ініціативою тодішнього головного лікаря Олександра Щура місце поховання було впорядковано та встановлено пам’ятник.
У 1932 році в Борисполі починає працювати сумісна дитяча й жіноча консультація, відкривається санітарна й протималярійна станція з бактеріологічною лабораторією.
• Колектив лікарів, середина 1950-х років. У нижньому ряду в центрі — Антон Яцюта та Арташес Тер-Арутюнянц.
На території сучасного парку, в колишньому маєтку Трепова працює протитуберкульозний диспансер.
У селах району протягом 30-х років відкриваються нові ФАПи, здоровпункти, колгоспні пологові будинки та медичні амбулаторії.
Станом на 1940 рік поліклінічне відділення районної лікарні надає терапевтичну, хірургічну, гінекологічну, отоларингологічну, очну лікарську допомогу. Крім того, працюють зуболікарський та кабінет рентгену.
У червні 1941-го року майже всіх медиків мобілізували на фронт. У Борисполі залишився фельдшер Іван Стоянов, який продовжував надавати медичну допомогу людям.
Під час німецької окупації лікарня використовується німцями як госпіталь для поранених.
Але приймає вона і містян, принаймні так пише окупаційна преса. Так, у листопаді 1941 року в газеті «Українське життя», що видавалася та розповсюджувалася в Борисполі і районі, з’являється Відозва до населення міста Бориспіль та його околиць.
У ній йдеться: «Районова управа та Районовий відділ охорони здоров’я відкрили в м. Борисполі лікарню та поліклініку. Для достатнього обслуговування хворих немає спірту, гасу, перев’язувального матеріалу та інструменту. Просимо населення вищезгадані речі зносити до поліклініки за певну винагороду, а саме: хворим буде зараховано як платню за лікування, а не хворим буде оплачено за згодою.
Голова Районової управи Магеровський. Завідувач Відділу охорони здоров’я Деркач».
Якщо вірити пресі, то в лікарні працює і дитяча консультація, її очолює пан (чи пані) Огій (у газеті надруковане лише прізвище). За авторством цього лікаря дитячої консультації в газеті пишуть про почастішання випадків захворювання на скарлатину та кір, радять віддавати дітей до лікарні на лікування та дають інші поради.
У грудні з’являється повідомлення про пристосування під амбулаторію будівлі колишнього тубдиспансеру. Де саме він був, невідомо, адже на місці садиби Трепова, де ще в 1930-му діяв тубдиспансер, у 1936 вже звели Будинок культури (який в 1943 спалили німці, відходячи з міста).
Після відходу німців будівля лікарні на вул. Гоголя була повністю зруйнована, тому в 1943 році, після закінчення окупації, лікарню на 15 ліжок відкрили на вул. Київський Шлях в районі сучасного Олесницького озера. Лікарня займала три хати на повороті на вул. Горянську. У одній із них розміщувалась аптека, там же робили щеплення дітям і вели прийом хворих.
• Територія бориспільської лікарні, 1956 рік.
А на території, яку до війни займала лікарня на вул. Гоголя, у 50-х побудували готель, а вже пізніше там відкрили дитячу поліклініку.
Коли з фронту інвалідом другої групи повернувся Арташес Тер- Арутюнянц, його призначили головним лікарем райлікарні. На цій посаді він працював до 1954 року, а потім завідував терапевтичним відділенням. До речі, його донька Маргарита теж закінчила медичний інститут і працювала в Бориспільській ЦРЛ терапевтом, а потім завідувачкою лабораторією.
Після війни починають працювати в лікарні Іван Сич (лікар-хірург) та його дружина Лідія Сич (лікар-гінеколог), Петро Спис (акушер-гінеколог), Наум Альберкант (педіатр), Берта Ванштейн (дерматолог), Микола Манікало (стоматолог).
У 1954 в Борисполі на вул. Котляревського побудували одноповерховий корпус лікарні на 25 ліжок, очолив її Антон Яцюта — фронтовик, який пройшов усю війну командиром санітарної роти. Його дружина Ольга, з якою він познайомився під час війни (вона теж командувала санітарною ротою іншого полку), теж працювала в лікарні — старшою медичною сестрою інфекційного відділення. Головним лікарем Антон Яцюта пропрацював 28 років, і його називали лікарем-будівничим, адже саме йому Бориспільський район завдячував інтенсивним розвитком галузі охорони здоров’я та розбудовою лікарні.
Уже у грудні 1955 року на прилеглій до одноповерхового корпусу території починається будівництво нового лікувального корпусу та поліклінічного відділення. Типовий проект передбачав лікувальний корпус на 75 ліжок, поліклінічне відділення на 200 відвідувань за зміну, інфекційне та інші відділення — всього 6 будівель, із яких одна триповерхова.
На будівництво державою було виділено понад 5 млн карбованців. Передбачалося, що лікарню здадуть в експлуатацію у 1957 році.
Одночасно на вул. Тургенєва (зараз Коломичівська) будується міжрайонний протитуберкульозний диспансер на 100 ліжок із поліклінікою. Його здали в експлуатацію у 1964 році.
Нові лікарняні корпуси на вул. Котляревського завершили в 1966 році. Нове поліклінічне відділення пізніше стане пологовим, а інфекційний корпус на 20 ліжок — неврологічним відділенням.
У 1982 році головним лікарем призначають Миколу Гадуп’яка, який пропрацював на цій посаді 25 років.
Станом на 1987 рік лікарня вже налічувала 460 ліжок, а на її базі також працювали районна поліклініка для дорослих, районна жіноча і дитяча консультація, стоматологічна поліклініка, станція швидкої допомоги, районна санепідемстація.
• Колектив лікарів Бориспільської ЦРЛ, 1965 р.
коментарі