• Кінотеатр «Європа», початок 2000-х.
Будівлю бориспільського кінотеатру звели у 1963-му році. Спочатку вона була одноповерховою та призначалася лише для показу кінострічок. Кінотеатр назвали «Родина» (тобто Батьківщина російською мовою).
До того кіно «крутили» у Будинку культури в міському парку, який за старою звичкою місцеві називали клубом. Відразу після відкриття у 1954 році там на першому поверсі відкрили малий зал, де демонстрували мультфільми у денний час та фільми у вечірній.
На будівництві кінотеатру працювали ув’язнені колонії в Мартусівці. За спогадами бориспільського старожила Михайла Красненка, серед ув’язнених був і відомий бориспільський хірург Іван Сич, який врятував не одне життя. Його осудили за доносом, незважаючи на протести містян, які створили цілий комітет по захисту талановитого лікаря. А коли дізналися, що він працює на будівництві, носили лікарю передачі.
А ще подейкують, що під час риття котловану під кінотеатр знайшли глечик із золотими монетами, адже тут ще в 19 ст. знаходилася велика базарна площа та стояли торгові лавки.
• Кінотеатр «Родина», 1973 рік.
У 1986 році відбулася реконструкція будівлі — тоді добудували другий поверх і кінотеатр набув уже знайомого нам вигляду та отримав нову назву — «Дружба». Але не пройшло і 20-ти років, як дружба закінчилася.
У 2002-му році хвиля «реформаторських» реорганізацій докотилася і до кінотеатру. Починалося все безневинно — виконавчий комітет Бориспільської міської ради створив Центр культури і мистецтв. На папері Центр створили, а будівлі для нього не було, адже Будинок культури, що згорів у 1989-му, ніхто так і не відновив.
У результаті було прийняте доленосне для кінотеатру рішення, яке стало початком його кінця. Кінотеатр «Дружба» офіційно припинив існування, його вивіску зрізали, пошкодивши при цьому частину будівлі, а саму будівлю передали у відання управління культури як новостворений Центр культури і мистецтв. Відповідне рішення підтримали депутати на сесійному засіданні.
Кінопрокат залишили, але вже на «пташиних правах». Доходило до того, що сеанси фільмів, на які вже були продані квитки, відміняли в останній момент, бо сцена раптово знадобилася для репетицій якогось ансамблю. Графіку репетицій Центр не складав, і як господар міг проводити їх у будь-який час, тому сеанси кінопоказів зривалися все частіше. Популярності кінотеатру це не додавало, і він поступово почав втрачати своїх глядачів, а з ними — і заробітки.
Далі гірше. Незмінний кілька десятків років директор кінотеатру Микола Сьомка отримав у своє розпорядження робочу та апаратну кімнати, а зал для показу фільмів йому запропонували … брати в оренду у відділі культури і сплачувати їм орендну плату та плату за електроенергію. При цьому держава фінансувала лише заробітну плату працівникам та відшкодовувала витрати на опалення. «Із чого платити оренду?» — «Заробляйте». Постійний зрив сеансів найкасовіших фільмів із вини відділу культури виконком не цікавив.
• Кінотеатр після закриття.
Через рік такої роботи кінотеатр визнали збитковим і передали в оренду місцевому підприємцю і депутату Бориспільської міської ради Валерію Гордієнку на 25 років — щоб той урятував заклад. У кінотеатрі зробили косметичний ремонт та перейменували його в «Європу». Тут знову відновили покази фільмів і більше їх ніхто не зривав.
14 років кінотеатр працював без якихось видимих проблем, аж поки у вересні 2017-го міський голова Анатолій Федорчук не вирішив провести його масштабну перевірку. Швидко створили робочу групу із представників влади, які вирішили, що кінотеатр більше не відповідає санітарним вимогам та потребує капремонту, тому рекомендували закрити заклад. Зважаючи на те, що добровільно підприємець Гордієнко залишати кінотеатр не побажав, влада подала позов до Господарського суду — про дострокове розірвання договору оренди. У свою чергу, Валерій Гордієнко провів незалежну експертизу, висновки якої протирічили висновками місцевих експертів, та заявив про тиск з боку міської влади та фальсифікації з метою переділу комунального майна.
Судові розгляди тривали два роки, а коли у 2019-му міська рада виграла суд та забажала знову передати кінотеатр у оренду (вже новому орендарю), виявилося, що, звільняючи кінотеатр, колишній орендар «звільнив» його і від обладнання та меблів, зняв навіть обшивку в залі. А ще — звернувся до Верховного Суду України щодо оскарження рішення Господарського суду.
Далі були і нові суди, і нові експертизи, і обіцянки капітально відремонтувати заклад силами міського бюджету. Потім будівлю знову визнали аварійною та заявили про недоцільність її ремонту та непривабливість для інвесторів.
Натомість міський підприємець Василь Радіонов, власник ТЦ «Парк Таун», побудованого на місці Будинку культури, запропонував відкрити сучасний кінотеатр на третьому поверсі будівлі — якщо будівельна комісія дасть згоду на добудову. До слова, зробити залу для перегляду фільмів обіцяли ще перед початком будівництва ТЦ — але забули про це, як тільки заклад ввели в експлуатацію.
У підсумку «кіна» бориспільці так і не дочекалися. Кінозали у «Парк Тауні» немає, стара будівля кінотеатру перебуває в аварійному стані, а пусті зіниці вікон вдень та вночі з німим докором дивляться на будівлю міської ради навпроти — поки не аварійну.
• Підготовка майданчика до будівництва кінотеатру, 1957 рік.
• Кінотеатр «Дружба», 1980-ті.
коментарі