• Урочиста хода Борисполем на честь Жовтневого свята, 1924 р.
У нас люблять критикувати владу. А ще часто кажуть, що раніше в Борисполі влада була іншою, кращою. Інші заперечують, що поганою, але її ніхто не критикував, бо боялись. А й справді, якою була влада в Борисполі, наприклад, 100 років тому? І чи справді в ті часи владу не обговорювали? Під час роботи з архівами ЗМІ журналістам на очі трапилася публікація про Бориспіль 1928 року і ми не повірили своїм очам, адже там ішлося про місцеву владу, яку очолював … Борисенко. Ми не знаємо, чи є родинний зв’язок між нашим мером і давнім керівником міста, але збіг виглядає майже містично. Читайте і робіть свої висновки. А ще шукайте знайомі прізвища, їх тут згадується достатньо.
«З-під овечої шкіри — вовчий писок. (Боришпільський район на Київщині)». Під таким заголовком у жовтні 1928 року вийшла велика публікація у всеукраїнському ЗМІ «Пролетарська правда».
У полі зору кореспондента — колишній завідувач РВК (районного виконавчого комітету) і він же керівник земвідділу тов. Борисенко (імена в газеті не згадуються, лише прізвища, цей стиль притаманний усій пресі періоду 20-40-х років — ред.). Пише автор цікаво та з гумором, але ми почнемо із загальної статистики, наведеної в матеріалі.
Отже, що собою представляв Бориспіль 1928 року?
Бориспіль у цифрах
У місті та районі 29 загальноосвітніх шкіл, у яких навчається 5180 дітей та викладають 140 працівників освіти. Станом на жовтень навчання розпочали не всі школи — в районі епідемія скарлатини. Крім того, у Борисполі діє агрономічна школа.
Також у районі 3 сельбуди (селянський будинок, «предок» клубу — ред.), один із яких у самому Борисполі. В кожному селі району є хата-читальня.
У сфері охорони здоров’я діє 2 лікарні, 3 амбулаторії, тубдиспансер, 2 аптеки, 2 дитячі консультації. Заклади забезпечені персоналом.
Завершено процес землевпорядкування. У Воронькові та Іванкові воно супроводжувалося протестами «куркулів», які викрадали землемірні інструменти та нищили креслення і плани. Це не допомогло — незаможні селяни отримали «червоні відруби» (найкращі наділи), середнякам дали ниви на «другій лінії», а куркулям те, що залишилося. Під час роботи комісії в районі виявили 7,5% «утайщиків землі». Всього ж колгоспів, артілей, об’єднань незаможників та товариств спільного обробітку землі в районі 35.
«Так розповідають числа. Але коли доходить до справи — хоч би землевпорядкування — зі всіх боків видно, що є багато плям у роботі», — підходить до головного автор. І отут починається найцікавіше.
• Маніфестація біля школи в Борисполі на честь Жовтневого свята, 1923 р.
Сват, кум, брат
Біда Борисполя столітньої давнини — рідня та друзі у владі. Друзі, свати, куми, брати, їх дружини, свояки … Список можна продовжувати, бо посад вистачало на всіх. А не вистачало у владі — давали посаду в кооперації чи у господарствах району.
«Ніяких кумів у боришпільській кооперації немає. Але службовці кооперативу поводяться, як куми», — пише автор. І пояснює: кооперацією керують дружина брата тов. Луценка (завідувача адмінвідділу виконкому) та колишній фельдфебель Отрошко (який завжди уточнює, що він не фельдфебель, а прапорщик). Разом вони вирішують, скільки цукру виділити головній міській самогонщиці Гребенючці, скільки сукна треба приберегти для Борисенка, скільки заплатити за роботу ревізійній комісії (фігурує сума 300 карбованців), що дати «в нагрузку» для мила, скільки «накинути» на товари в магазинах (кажуть, по копійці) та інші не менш важливі питання.
«Голова лісової комісії працює з братом, шуряк завідуючого виконкомом — технік, завадмінвідділу РВК — брат скарбника кооперації, секретар РВК — брат голови сільради. Оце недавно в голову комусь прийшло, що не личить голові сільради бути братом секретаря РВК. Зняли з роботи голову сільради. Прийшов він до Боришполя, а тут його головою молочарського товариства призначили. (…) Голова райвиконкому б’ється, як муха в окропі, сили не шкодує, але помічники його підводять, як то кажуть, під манастир…» — жартома зауважує автор.
Будівельні афери
Цікавими є і справи будівельні. Сьогодні б їх назвали аферами. Судіть самі.
У селі Іванкові голова сільради будував хату на відрубі за селом з відома уповноваженого РВК, а потім цей же уповноважений наказав цю хату розібрати. Чому? Ніхто не знає. Можливо, посадовці щось не поділили.
У роковини Жовтневої революції у Борисполі надумали будувати народний будинок. Минув рік, але будівництво так і не зрушило з місця. Тричі копали яму для фундаменту, заливали його, а тоді розбирали і починали копати й заливати в іншому місці. І так три рази вряд. Був би, може, й четвертий, але фундаментом раптово зацікавились слідчі органи. Займався будівництвом районний технік гр. Попович, який ніколи до цього не був ні техніком, ні будівельником, але був родичем Борисенка.
Щоб покрити збитки від будівництва, вигадали лотерею. У місцевій друкарні надрукували лотерейні квитки та оголошення, в яких обіцяли багато коштовних виграшів. Мали провести лотерею 1 січня, потім перенесли на 1 березня, потім строк перенесли на вересень. У жовтні почали повертати гроші за квитки (можливо, через візит слідчих органів).
Ще у 1924 році РВК вирішив «увіковічити» історію Бориспільщини. Для цього було вирішено побудувати в Борисполі фотолабораторію. Як зазначено в протоколі РВК, «щоб фіксувати історичні події та для користі революції». Як годиться, відвели ділянку землі. Але щось пішло не так — на ділянці побудували не лабораторію, а «гарну різьбляну хатку», і не комусь, а самому Борисенку.
На президії виконкому розглядали справу про надання в оренду землі київському Нафтосиндикату (під будівництва нафтосховища). За протоколом усі земельні справи мала розглядати земельна громада при сільраді. Поки документи передали туди, потрібну ділянку площею 1 десятина (трохи більше за гектар — ред.) вже вилучили з земель міста і зарахували до держмайна. Рішення підписав заступник Борисенка.
«Лісові вовки»
Далі без коментарів, лише цитати.
«Коли вийти за Боришпіль та постояти так з годину, то й волосся на голові вгору лізе. Везуть та й везуть селяни дерево, свіже гілля бовтається в грязюці, аж жаль за серце бере. Нещадно рубають ліски та гайки кругом Боришполя. Не зважають на те, що треба селянський будинок будувати, що школи в найманих хатах, а продають гайки. Мало їх уже є кругом Боришполя.
Та ще й чутки ходять, що в гайках вовки завелися. Оце недавно вночі проти 1 серпня зустріли селяни під селом двох вовків. Роздивилися, а то голова лісної комісії та його брат. А вже потім, коли по вовчому сліду пішли, то й дізналися, що дубки вони продали. А про Середу, що керує роботою знищення лісів, чуток багато йде. Всякі чутки, а більше негарні, що, мовляв, пиячить він добре, недоцільно ліс продає. Ще кажуть, що голова лісної комісії — Яцюта Михайло, а заступник його рідний брат — Яцюта Данило».
Кінців немає
«Розплутати клубок цей важко. Багато ниток, а де початок, де край — того й не знайти, а ще й рвуться ті нитки, які до сьогодні були міцні. Про самокритику говоримо й ми, знають про неї й у Боришполі, але головний орган самокритики — стінна газета — висить у сельбуді і пакосні мухи її загадили, така вона давня та нецікава. У сельбуді роботи немає. Виє переляканий кларнет, а на сцені п’яний режисер Пінчук (член партії й секретар податкового відділу РВК) п’яні теревені точить. Коли відбувалася сільськогосподарська виставка, то довго після того говорили в Борисполі не про експонати, а про те, скільки вина випила комісія, мішаючи його з горілкою, та що було після того. Багато розмов про завідувача страхкаси гр. Андрієва, що розтратив 3000 карбованців грошей, а йому суд дав за це нагороду — 5 років ДОПР’у з суворою ізоляцією, ще більше розмов про зав. різниці Крижового, який посилає замість себе на роботу дівчинку свою 10 років.
І вже від розмов до діла доходить справа. Одверто кажуть про родинні зв’язки, про пияцтво в райвиконкомі, про кволість технічного апарату РВК. (…)
З-під овечої шкіри Борисенка й К видно вовчий писок».
Сто років тому — як зараз, лише масштаби інші. Бориспіль росте, а з ним і кількість чиновників та їх апетити.
Можливо, те, що відбувається сьогодні, є спадковістю поколінь чи покликом предків? Чи не склалося у вас враження, що бориспільська влада (як призначена, так і демократично обрана) століття не може вийти з «порочного кола» байдужості до всього, крім власних кишень? Звісно, скільки людей, стільки й думок. А от чи зможе нинішня влада все-таки змінити столітню заплямовану колись предками репутацію на краще та відкрити нову сторінку в історії громади — покаже час та їхні вчинки.
коментарі