У Сеньківці та Любарцях на Бориспільщині відкрили Алеї Героїв

Не забудемо ціну незалежності

Ціну української свободи і незалежності ми бачимо сьогодні на цвинтарях, де нестримно збільшується стрій прапорів, на вулицях, коли проїжджають кортежі вслід за автомобілем із написом «На щиті», на портретах у містах і селах, звідки дивляться на нас ті, хто все життя до останнього подиху віддав за свободу України.

Напередодні відзначення 30-ї річниці Конституції України у Сеньківському та Любарецькому старостинських округах відбулися урочистості з нагоди відкриття Алеї Героїв. Тепер уже такі алеї є у всіх старостинських округах Бориспільської громади.

Місця, де облаштували Алеї Героїв у Сеньківці та Любарцях, завжди були священними для мешканців сіл. Російсько-українська війна дописала нові імена до святих імен дідів і прадідів, які захищали рідну землю від нацизму. Їхні імена тепер поруч, у одному строю та у пам’яті односельців, у кожному ударі серця.

Урочистості відбувалися в один день, лише у різний час. Вшанувати своїх героїв зібралися

родини захисників, жителі старостинських округів, представники Бориспільської міської влади на чолі із секретарем міської ради Владиславом Байчасом, заступники міського голови, представники депутатського корпусу, інші почесні гості.

Владислав Байчас, звертаючись до присутніх із вітальним словом, наголосив: «Ми сьогодні всі зібралися, щоб вшанувати пам’ять наших героїв, які загинули, відстоюючи нашу свободу і незалежність. Ми їх завжди будемо пам’ятати. Я хочу висловити слова підтримки батькам, дружинам, рідним і подякувати батькам, що виховали таких мужніх чоловіків».

Сеньківка: свобода має імена

«Сьогодні, відкриваючи Алею Героїв, — зазначила староста Сеньківського старостинського округу Людмила Волкова, — ми з вами низько схиляємо голови у скорботі перед іменами полеглих за волю народу в різні часи на різних війнах. Доземно вклоняємося за їхній подвиг і самопожертву. Сучасна війна забрала життя шести кращих синів наших сіл. Звичайні хлопці стали героями. У них були мрії, вони будували плани. Але віддали свої життя заради нашого мирного майбутнього. Сьогодні ми не просто відкриваємо алею, сьогодні ми відкриваємо двері пам’яті — пам’яті про загиблих воїнів. Щоб ніхто ніколи не забував, що свобода має імена. Низький уклін та щирі співчуття рідним і близьким. Ми ніколи не забудемо цієї втрати».

Небесне військо поповнили:

Олександр Володимирович Козакевич. Народився 4 грудня 1973 року. Лейтенант, заступник командира з морально-психологічного забезпечення 3-ї протитанкової артилерійської батареї. Загинув 6 квітня 2022 року на Харківщині у 48 років. Похований у селі Перегуди.
В’ячеслав Васильович Герасимець. Народився 5 січня 1976 року. Старший сержант, командир ремонтного відділення полігонного обладнання, учасник бойових дій. Трагічно загинув 2 січня 2026 року на Сумщині у віці 49 років. Похований у селі Велика Стариця.
Сергій Сергійович Яцюта. Народився 6 жовтня 1995 року. Старший солдат 1-го відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти. Загинув 4 червня 2022 року на Донеччині у віці 26 років. Похований у селі Горобіївка.
Руслан Васильович Савастюк. Народився 21 жовтня 1976 року. Солдат, старший сапер інженерно-саперного відділення стрілецького батальйону. Загинув 26 березня 2025 року на Херсонщині у віці 48 років. Похований у селі Велика Стариця.
Володимир Іванович Хоменко. Народився 22 квітня 1974 року. Солдат, старший технік роти окремої штурмової бригади. Загинув 9 квітня 2023 року на Донеччині у віці 48 років. Похований у селі Андріївка.
Володимир Миколайович Дем’яненко. Народився 3 серпня 1985 року. Заступник командира механізованого відділення механізованого батальйону. Загинув 5 червня 2023 року на Донеччині (смт Великі Новосілки) у віці 37 років. Похований у селі Горобіївка.

Освячення Алеї Героїв звершив настоятель парафії ПЦУ Церкви Святого Харлампія отець Любомир. Звертаючись до громади, він промовив: «На жаль, кожного дня ми маємо втрати найкращих синів і дочок, які гинуть від рук ворога. Ми схиляємо низько голови перед пам’яттю тих, хто віддав своє життя за волю і незалежність української держави, хто боровся за нашу мову та віру. Пам’ятаємо і будемо пам’ятати…»

Біля кожного портрета земляки запалили свічки пам’яті, а до портретів принесли живі квіти.

Страшна ціна війни для Любарецького старостинського округу

Десять мешканців Любарецького старостинського округу тепер дивляться на рідне село з портретів на Алеї Героїв. Війна має страшну ціну. Цього дня на священному місці згадували усіх, хто загинув за Україну і за кожного з нас.

Староста округу Володимир Сидоренко, звертаючись до земляків, зазначив: «Ця Алея Героїв присвячена нашим синам, батькам, друзям, однокласникам, знайомим, які загинули у боротьбі за незалежність України. Ми завжди пам’ятатимемо імена загиблих захисників — воїнів України. У них були мрії, вони будували плани, але віддали своє життя заради нашого мирного майбутнього».

Пізніше у короткому інтерв’ю ЗМІ він додав: «На сьогодні ми маємо 10 загиблих. Незабаром на алеї додасться ще й 11-те ім’я. На превеликий жаль, війна вносить свої корективи, маємо непоправні втрати. Але стоїмо, боремося. Віримо в перемогу, віримо в ЗСУ».

У Любарецькому старостинському окрузі небесний легіон поповнили:

Юрій Олексійович Гопкало. Народився 31 травня 1974 року у с. Любарці. У лютому 2022 року добровільно пішов до військкомату, з 1 березня приєднався до лав Збройних сил України. Був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України». 15 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області життя захисника обірвалося.
Сергій Ігорович Дикий. Народився 26 листопада 2000 року в с. Любарці. За мужність і успішне виконання завдань був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України», відзнакою Збройних Сил України «За сумлінну службу», медаллю Міністерства оборони України. Життя захисника обірвалося 6 січня 2026 року на Сумщині.
Анатолій Григорович Білик. Народився 30 листопада 1969 року в с. Любарці. До лав ЗСУ приєднався у червні 2024 року. Воював на Донеччині. Був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України». Там, на Донеччині, 12 вересня 2024 року і обірвалося життя героя.
Іван Миколайович Гуніч. Народився 18 травня 1990 року в с. Недра Баришівського району. З 2014 року допомагав хлопцям, які були на фронті. 30 березня 2017 року підписав контракт і приєднався до лав захисників. Протистояв ворогу в Донецькій та Луганській областях. У 2024 році брав участь у операції в Курській області (населений пункт Ольгівка). Із 16 жовтня 2024 року вважався зниклим безвісти. Згодом було встановлено, що життя героя обірвалося 18 жовтня 2024 року.
Віктор Петрович Симоненко. Народився 15 листопада 1973 року в с. Любарці. У січні 2024 року був призваний на військову службу по мобілізації. Потім був ворожий полон. У 2025 році під час обміну захисника вдалося повернути. Але 4 березня 2026 року його життя раптово обірвалося.
Віталій Володимирович Монастирський. Народився 28 лютого 1968 року в с. Любарці. Воював на Донецькому напрямку в районі населеного пункту міського типу Керамік Покровського району. За мужність і успішне виконання завдань був нагороджений відзнакою Президента України. 7 вересня 2023 року життя захисника обірвалося.
Володимир Григорович Антоненко. Народився 14 листопада 1972 року в с. Любарці. У 2024 році його мобілізували до Збройних Сил України. Під час виконання бойового завдання 22 вересня 2024 року життя захисника обірвалося. Посмертно він був нагороджений медаллю Президента «За військову службу Україні».
Олександр Володимирович Дикий. Народився 2 травня 1981 року. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно пішов до військкомату, вступив до територіальної оборони. У травні 2022 року приєднався до лав ЗСУ. 16 квітня 2023 року під час виконання бойових завдань на Донеччині життя відважного захисника обірвалося — він загинув від травм, несумісних із життям.
Євген Володимирович Копач. Народився 3 квітня 1996 року. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він також став на захист нашої держави. У 2022 році був нагороджений медаллю «Незламним героям російсько-української війни». Загинув поблизу селища Новобахмутівка Очеретинської ОТГ Покровського району Донецької області 6 грудня 2022 року. У 2023 посмертно був нагороджений орденом Президента України «За мужність».
Віктор Володимирович Голуб. Народився 31 грудня 1984 року. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист нашої держави. Проходив службу в селі Іржавець Чернігівської області. 1 квітня 2022 року життя захисника обірвалося.

Освячення Алеї Героїв звершив благочинний Бориспільського району Православної церкви України Ігор Марцін.

«Відкриття Алеї Героїв — це біль у наших серцях, біль у наших душах, пам’ять про наших героїв, які віддали своє життя за нас, за нашу багатостраждальну Україну, — наголосив він, звертаючись до громади. — Ми не тільки повинні пам’ятати, ми повинні щиро молитися за них, за вічну і блаженну пам’ять про всіх героїв, які загинули. Ми повинні пронести цю пам’ять у своїх серцях, щоб наші діти, онуки і правнуки і всі ми знали і пам’ятали за що і за кого ці люди віддали свої життя».

З портретів на Алеях Героїв дивляться на нас красиві, мужні, молоді чоловіки, які назавжди стали янголами Небесного війська. І в такт із відчуттями кожного звучать слова ведучих: «Ці алеї — не просто символ. Це дорога крізь покоління. Це наш обов’язок берегти, розповідати дітям, передавати правду, продовжувати боротьбу і жити так, щоб бути гідними тих, хто віддав життя за нас. Це місце, яке нагадуватиме майбутнім поколінням про ціну української свободи».