Село Сулимівка на Бориспільщині досі зберігає таємниці історії. Зокрема маєток Івана Сулими, гетьмана першої половини 17 ст., та побудовану ним у 1629 р. на перехресті шляхів церкву з давнім склепом під нею. Про життєвий шлях і героїзм Сулими написано багато, але дослідники зауважують — Іван Сулима був звичайною людиною, тому неідеальною, а деякі сторінки його біографії досі замовчуються, щоб не псувати героїчний образ гетьмана.
Олег Синиця, член Національної спілки краєзнавців України (матеріал подається у скороченому вигляді)
Отримав землю за службу
Іван Сулима походив із дрібної шляхти. Маючи непогану освіту, він вступив на службу до гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом отримав підвищення по службі. Перша згадка про його службу у Жолкевського датується 1614 роком.
У «Актах Бориспольского мейского уряда» він згадується як виконавець адміністративної влади: «сидел на службе в маєтностях помошником урядника Бориспольских и Баришевских земель». Очевидно, гетьман Жолкевський цінував Сулиму, бо подарував тому значний наділ землі «за заслуги навічно, щоб він там господарював і збирав осілих людей до свого підданства». У перечневій книзі актів на земельні володіння Сулим записано, що поселення Сулимівка і Лебедин «уступлены» Івану Сулимі від Станіслава Жолкевського з зобов'язанням заплатити 600 золотих, якщо діти чи дружина гетьмана надумали б відібрати у нього маєтність.
Отримана ділянка землі на той час була непрохідними болотами та лісами. Перші поселенці будувалися на нечисленних пагорбах і перелісках. Засновані ними села Лебедин і Кучаків, очевидно, отримали назви від першопоселенців Лебедя і Кучака. Природні умови робили села малодоступними та ізольованими від зовнішнього світу, довгий час залишалися малолюдними. Наприклад, Лебедин був удвічі більший за Кучаків, а Сулиминці мали 14 дворів.
Від бранця до слави
Прагнення випробувати власну долю підштовхнули Сулиму на Січ, його вабили морські походи. У одному з них в його чайку влучили османські гармати, козаки були взяті в полон та на роки стали галерними бранцями. Під час бою біля Венеції йому дивом вдалося звільнитися самому та звільнити побратимів. Разом вони захопили бойову галеру разом із її екіпажем (біля 300 яничарів) та пришвартувались в Римі. Це справило враження на місцевих, а чутки про подію дійшли до Папи Римського, який побажав зустрітися з відважним командиром.
Перша згадка про гетьманство Івана Сулими відноситься до 1628 року. У цей час запорожці, щедро підкуплені, були задіяні у міжусобних розбірках кримських ханів Джанібека і Мухаммеда. Розбірки закінчилися у травні смертю козацького гетьмана Михайла Дорошенка. У такий тривожний час і був обраний у гетьмани Сулима. Так, у своєму листі до Христофора Радзивіла від 29 грудня 1628 року він називається гетьманом та просить клопотати перед королем у справі козаків з Шагін-Гіреєм.
«Незручна» сторінка
Через рік Сулима залишив політичну діяльність та в 1629 році повернувся на службу до «воєводини руської» — дочки Станіслава Жолкевського Софії Данилович, отримавши посаду помічника урядника Бориспільських та Баришівських маєтків Яроша Глоговського.
Дослідники зазначають, що того ж року він за наказом Глоговського брав участь у збройному нападі та розоренні села Тростянець, яке перебувало у власності київського Пустинно-Микільського монастиря. Записи урядових книг житомирського замку свідчать, що настоятель та економ монастиря «жалісно та обтяжливо оповідали і протестували проти вельможної її милості Софії Жолкевської» та розповідали, що бориспільський і баришівський урядник Ярош Кльоковський (Глоговський), зібравши з жителів волості чимале військо, майже тисячу, «піших і кінних з стрільбою огнистою великою і малою і з іншим розмаїтим оружжям до війни належним, з возами під тисячу числом, з усією великою купою людей, сам особисто як управитель та з помічниками своїми, що перебували там в тих волостях на службі перебуваючими, зокрема Бартоломеєм Трембіцьким, Іваном Сулимою, Ілляшом Михайловичом, Корманським та іншими, на світанку 27 квітня 1629 року напали на село Тростянець за дві милі від Борисполя і за три милі від Дніпра». Нападники схопили місцевих жителів Якова, Семена, Грицька Гладкого, Семена Івановича, Павла Наумовича, Івана
Вороновича, Якова Мисковича та інших разом з місцевим управителем, «мордували», а потім разом з сім'ями та іншим добром, яке не «розграбили», пішо й кінно повели на Бориспіль. Саме село нападники веліли зруйнувати, а те, що не змогли забрати, підпалити.
Про матеріали судового процесу за цією подією згадував Михайло Грушевський. На противагу йому, багато дослідників воліють не ототожнювати зазначені події з ім'ям гетьмана.
Був виданий своїми
1630 рік Сулима провів на Січі, де взяв участь у поході на Крим. 1633 року Сулима ходив із козаками проти турок, йому вдалося взяти Азов.
Після зруйнування Кодацької фортеці в 1635 році козаки задля залагодження конфлікту видали Сулиму польським властям. Адам Кисіль (королівський комісар) писав, що присутність переяславського старости Лукаша Жолкевського, небожа колишнього господаря Сулими і «шкатула грошей розсипана майже в цілості моїми руками не тільки стримала козацьке свавілля, але й обернулася проти Сулими». Надії на виправдання польським сеймом були марними. Не допомогли ні зусилля короля Владислава 4, коронного канцлера Якуба Жиздика, сенатора Томаша Замойського, ні інших знатних осіб, ні бажання Сулими прийняти католицтво.
Рішенням сейму гетьмана та декількох його сподвижників було страчено на центральній площі у Варшаві: відрубано голови, потім чвертовано, а частини тіл були розвішені на міських мурах Варшави.
коментарі