Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

Богатирю з Кучакова Петру Базюченку – 90 літ


Петру Максимовичу — легенді ветеранського спорту України з важкої атлетики, Почесному громадянину Бориспільського району, людині з непересічними можливостями, величезними заслугами й феноменальними здібностями — 5 липня 2020 року виповнилося 90 років.

Він без перебільшення належить до когорти людей, у яких потрібно вчитися, як жити довго і щасливо. У переддень іменин «Вісті» завітали до Базюченка саме з цією метою.

Застали без п’яти хвилин ювіляра за клопотами: він прибирався в своїй великій хаті, де господарює сам, окремо від синової сім’ї, яка мешкає в тому ж дворі. Каже, тільки збирався двері помити, а тут журналісти приїхали, відволікають.

Лінуватися він не звик. Щоранку сідає за кермо авто, щоб доїхати до кровних 22 соток, які власноруч обробляє – городні роботи, каже, замість інтенсивної зарядки й санаторіїв. Через три дні на четвертий тренується у хатньому спортзалі: жим, штанга, гирі 24 і 32 кг. Заготовляє щороку до 150 л вина з родинного виноградника, з’їдає мішок гарбузового насіння для профілактики хвороб і вірить, що Україна заживе, коли до влади прийде жінка.

Каже, досі сильний, бо пощастило з генетикою, а життя і характер  від вибудував собі сам. Нині зі слуховим апаратом, трохи зір підводить, але пам'ять феноменальна: декламує напам’ять поезію Шевченка і Ліни Костенко, політичні епіграми, а ще – прозу Чехова, улюбленого письменника. Хвалиться: кілька разів прочитає текст — і він врізається в пам'ять, навіть номери телефонів не записує, а запам’ятовує.

Говорить, що пощастило з сином, двома онучками і правнучкою, сподівається на правнука, щоб передалася малому багатирська дідівська сила.

Не за роками спортивний, бадьорий і привітний, із завидним  почуттям гумору та грамотним мовленням і дикцією артиста розмовного жанру, Петро Максимович по-молодецьки говорив про своє теперішнє просте життя з висоти прожитих літ. У розмові торкалися деталізації його чималих заслуг по лінії великого спорту та 28 літ успішного директорства Кучаківським державним племінним птахозаводом, говорили і про сьогоднішню буденність українського непересічного важкоатлета-довгожителя.

«Я такий — останній із могікан і останній червоний директор у районі —  керівник  радянського сільгосппідприємства.

Раніше директори не кишені набивали, а думали про людей. Часи змінилися»

70 років за графіком чемпіона

— Народився я 1930 року. А відчуття таке, наче років 50-60 прожив. А воно ж, бачите, 90! – Ділиться думками від усвідомлення поважного ювілею співрозмовник. — Рід козацький Базюченківський, а по-вуличному називали Друківський. У батька було п’ять братів і всі кремезні. Усім мій дід побудував хати, так вулиця Друків була. Мені ті гени передалися по лінії батька. Трохи кремезність, мускулистість. А по лінії матері слюсарі були – жилаві, худі, але кріпкі довгожителі. Моя баба Гапка 93 роки прожила. Я хочу догнати її.

— І перегнати!

— Так, можливо. Окрім ювілею 90 років, маю ще дати. По-перше, безперервний спортивний стаж – 70 років. Як почав у 20 займатися спортом, то відтоді ні на рік, ні на місяць, ні на тиждень не припиняв тренуватися. Не щоденно, але систематично. Через два дні на третій.

— І зараз продовжуєте заняття з такою інтенсивністю?

— Зараз через три дні на четвертий.

— Як починається ранок чемпіона?

— Зарядку не роблю, бо раненько на город спішу, поки не жарко. О шостій я вже на городі, без сніданку, працюю до 10-ї, щоб не жиріти, апетит нагнати. Тоді сніданок: дуже люблю чай, а каву не признаю. Тож чай з лимоном, маслом і сиром. На обід я собі варю суп, здебільшого овочевий, може ще рис, гречка. Велика миска салату з грядки – це правило.

— А м'ясо їсте?

— Років п’ять як відмовився від м’яса. Інколи буває філе куряче чи індиче купую. А чому відмовився від червоного м’яса? Бо почали коліна боліти, солі в суглобах утворюватися. Не їм м’яса — відступили болі, а суглоби, як у молодого. Що на вечерю? Два яйця і кисле молоко, бо свіжого не п’ю . Харчування триразове, без перекусів, вони апетит псують. Інколи ще так захочеться сала свіженького! Знаю, що це холестерин, але грамів 30 залюбки з’їм.

— А вино домашнє дозволяєте собі?

— Обов’язково. Склянку – щоденно. А вина роблю 150 л у рік зі свого винограду і малини. Є і сухе вино, і напівсолодке. У таку спеку на город беру з собою холодне червоне сухе. Працюю, а коли спітнів, то кілька ковтків можна. Карантину я не відчуваю, він у мій розпорядок дня змін не вніс.

— Розкажіть про свої тренування як професійного важкоатлета.

— Зранку я нічого не їм, а годин у 10 тренування. Розминка 30 хв, бо в старечому віці поки всі кості та члени розкачаєш. Спочатку ривок штанги, поштовх. Я планував у 90 років закінчити спортивну кар’єру – поїхати на Чемпіонат світу і вийти на поміст. В історії світової ветеранської важкої атлетики один німець Вернер Мросак в 90 років у ривку підняв штангу 35 кг, а в поштовху — 40 кг. Я зараз на тренуванні роблю в ривку 37 кг, а в поштовху – 50 кг. Запас у мене є, планував перекрити результат німця, щоб чемпіоном був Базюченко. Але ветеранську олімпіаду перенесли через пандемію, й інші усі змагання теж, тож мені доводиться на рік відкласти світову перемогу; ще не час помирати. Трудовий стаж маю 85 років. У 12 років пішов працювати.

— Секрет довголіття у фізичній праці, як вважаєте?

— Думаю, у двох чинниках – постійна праця і спорт. І звичайно – здоровий спосіб життя. Алкоголем я не балувався. Але після змагань рекомендовано розслабитися, тому можу й горілки потягнути. Слідкую, щоб добре виспатися – не менше 8 годин, я відчуваю свій організм. Вагу не контролюю, бо вона в такому віці не росте. Що цікаво, у ветеранському спорті під час змагань у кожній віковій та ваговій категорії визначається чемпіон і найсильніший учасник змагань за системою Синклера, де враховується коефіцієнт власної ваги, віку і набраної суми балів: є поняття клуб 400 очків, і це велике досягнення. Так от, я ще показую на змаганнях 415-420 очків. І самому дивно! Під кінець мені кубок вручають, медаль, бо я чемпіон у своїй вазі й віці, а ще окремий кубок найсильнішому учаснику змагань. Виходить, що я найсильніший і найстаріший. І це досягнення. Бо я з молодості так марив штангою, у мене були кумири-важкоатлети. Але війна, злидні, у голод 1946-47 років я дійшов до виснаження і врятувався тим, що пішов працювати до тракторної бригади, кинув школу. Там варили баланду, тим я і врятувався. Це був той вік, коли інтенсивно росте людський організм, а я голодував. У мене був потенціал, закладений природою, можливо, на олімпійського чемпіона. За штангу взявся пізно – у 22 роки, але швидко пішов вгору. Студентами пили чай із маргарином і хлібом. На такому харчуванні я тренувався.

— Кажуть, ви зараз з’їдаєте в рік мішок гарбузового насіння. Правда?

— Правда. Сам вирощую і їм. Це для профілактики простатиту. Бачите, досі живий і здоровий.

Делегація з Бориспільського району та Кучаківської сільської ради вітала іменинника.

Про кохання і виховання

— Яка ваша перемога найважливіша?

— У молодості я себе не реалізував як штангіст. Тому розкрився у ветеранському спорті. За ці 25 років я став 10 разів чемпіоном світу, 14 – чемпіоном Європи, двічі виграв Всесвітні ігри ветеранів – в Австралії у 2002 році і Канаді у 2005-ому. А в Україні у важкій атлетиці ветеранського спорту 25 разів перемагав. І це не кінець!

— До того ж, у вас прекрасна пам'ять і акторська дикція.

— Можу продемонструвати. Знаю напам’ять 10 творів Чехова від п’яти до 10 сторінок кожний (декламує напам’ять уривок).

— Зі змісту прочитаного видно, що ви романтик. Розкажіть про кохання у вашому житті.

— Будучи студентом, поїхав я на практику в село Усипівка Рокитнянського району в ветеринарну лікарню на практику. Завклубом знав, що я в бабки поселився на квартирі, мені спеціально з інституту машина привезла штангу, щоб не втрачав результат. Попросили виступити в клубі, там і познайомився зі своєю любов’ю – нині вже покійною Раїсою Христофорівною, яка померла у 2000-му році й була на 8 років за мене молодшою.

— 20 років як немає дружини. Невже нікого більше не любили?

— Любив, але розум тверезий не дав мені вдруге женитися. Подумав, що я старий, а візьму дуже молоду. Після смерті дружини набивалися різні й багато. Так я дав собі тверде слово, що зраджувати жінці не буду, і не шкодую. Тепер я сам собі пан-хазяїн. У такому віці навіть потрібно усамітнюватися.

— Набагато молодшою була друга кохана?

— Років на 40. Але ж тоді я не знав, що стільки ще проживу (сміється), розраховував до 75.

— Як вважаєте, що найважливіше у житті для щастя людини?

— Моє щастя в тому, що я вихований робити людям добро. Коли став директором птахопідприємства, поставив мету: дати селу газ, побудувати шляхи і безкоштовне житло працівникам, яких було 660. Нам дозволили тоді побудувати п’ятиповерховий будинок в селі у якості експерименту. Виходячи на пенсію, у нас усі були забезпечені житлом на 100%. Будували двоповерхівки, гуртожитки, 39 будинків присадибного типу. Майже безкоштовно люди приватизували житло. Вважаю правильним твердження: зроби добро людям, а потім подумай про себе. Так нас партія виховувала, я був справжнім комуністом.

Ветеринар і економіст

— Як оцінюєте розвиток країни, коли були директором підприємства, і зараз, у роки незалежності України?

— Раніше була система, планування у державі, були п’ятирічки і всі старалися їх виконувати за всіма показниками. Наш Кучаківський племзавод двічі був переможцем Всесоюзного конкурсу племінних господарств, отримували золоті медалі… А зараз в Україні безплановість. Кожен президент щось обіцяє, наче рвонемо вперед, але все назад їдемо.

 

Ось скрипів державний віз разом з батьком нації

І нарешті доскрипів до стабілізації.

Став стабільно у багні разом з батьком нації

За десятки тисяч миль від цивілізації.

А тепер державний віз разом з батьком нації

Стрімко котиться униз — до дебілізації.

 

Це не мої рядки, я їх десь прочитав і запам’ятав.

— Розкажіть про свої університети.

— Можу сказати, що маю три вищі освіти. Я ветеринарний лікар, маю диплом з відзнакою. Як казав відомий ветеринар Євсеєнко: «Медицина лікує людину, а ветлікар — людство». Потрібно було все знати: хвороби вівці, кози, кота, собаки, коня… Це велике навантаження.

Пройшов я вищу партійну школу при ЦК КП України стаціонарно два роки – це не жарти. Перелопатив чотири томи «Капіталу» К. Маркса. Формула «гроші-товар-гроші» тепер не працює. Дивіться, сьогодні люди отримують газ, а влада каже, що ціну знижено – дійшло до 3 грн за кубометр, але платити треба за доставку більше. То де та економічна формула? Товару немає, а гроші здирають. Це парадокс! Що за дика арифметика? Чому в нас допускають таке – незрозуміло.

— А третя освіта яка?

— Я кандидат економічних наук . Аж у 62 роки захистив дисертацію «Економічна ефективність виробництва племінної продукції в м’ясному птаховодстві». Я хотів цього досягти. Бо хто зараз стає кандидатом наук — я бачив тих шмаркачів. Мене це зачіпало! До мене як директора підприємства кілька разів приїздили хлопці «учониє», як писав Чехов, кажуть: «Ми вам створимо дисертацію». Це щоб кури брати, яйця. Я їх «від футболив». Сам публікувався в журналах із науково-виробничими статтями, було впровадження передового досвіду на підприємстві, розробив реконструкцію вентиляції на фабриці, вдосконалили кормороздачу – це все мало економічні ефекти. Усе увійшло в дисертацію, деякі навіть казали, що з такою роботою можна й на доктора наук. От Тетяна Засуха — доктор сільськогосподарських наук. Уявляєте? У нас так можна, бо гроші роблять усе зараз.

 

Поговоримо, шановні, що діється всюди,

Чи тікали з України колись отак люди.

Чи була в молоці пальмова олія,

А чи м'ясо в ковбасі всього лише мрія,

Чи несли ми стільки коштів в суд чи до лікарні.

А чи гроші відчиняли двері в буцегарні.

Чи були в нас олігархи, знали про офшори,

Золоті унітази, відкати, побори…

Чи було в нас стільки партій,

І що характерно – усі дбають про народ ретельно, щоденно.

А на ділі лиш пани стрімко багатіють,

А трудящі з року в рік тільки ждуть та мріють…

«Шкодую, що не став олімпійським чемпіоном, а міг би»

Останній із могікан

— Боляче від того, що нині все менше потрібно ветлікарів, бо худоби й птиці в селах майже не залишилося.

— Коли був президентом Кучма, він сотворив найбільший гріх – зруйнував сільське господарство повністю. Вирізали корів, розграбували ферми, зробили банкрутами усі підприємства, а ті, що животіли, скупили за безцінь. За це треба судити Нюрнбергським процесом. Усе розорив. А потрібно було вводити кооперативи: як східна Німеччина приєднувалася до західної, нічого не зруйнували. Лукашенко в Білорусі не дав розграбувати ні одного колгоспу, ні однієї птахофабрики. А тепер у нас в селі не побачиш корови. Пасовища всі переорали. Тримати скотину накладно. У людей купують молоко по 4,50 грн за літр, а продають в магазині по 25 грн за 900 грн. Бізнес на молоці роблять.

— Як господарник зі стажем, як оцінюєте такі підходи?

— Це злочинна тенденція. Як так усе розорити, не дати підтримки виробнику? А тут ще продаж землі. Хіба наш фермер скупить її, він ледве кінці з кінцями зводить. А прийдуть олігархи, скуплять землю, у селі й інфраструктури не буде. Фермер ще про щось дбає – допоможе садочку, школі. Малі села зникнуть. І чим усе закінчиться — лише Бог знає. Хочу дожити до того часу, щоб жінка командувала Україною. Чоловіків-президентів ми уже бачили.

— Підете на вибори голосувати за голову Бориспільської ОТГ?

— Звичайно.

— Вірите, що Бориспіль здатний покращити ситуацію на селі в межах своєї ОТГ?

— Не впевнений. Їм своя сорочка ближча до тіла, а до периферії байдуже. Важко буде добратися до високого начальства у місті. Із сільським головою краще.

— Про що шкодуєте в житті, що не вдалося?

— Я побудував спортивний комплекс, де відкрили відділ жіночої важкої атлетики, запросив на роботу заслуженого тренера України Ратушняка Миколу Петровича, він підготував 53 майстри спорту. Разом ми відкрили дитячо-юнацьку спортшколу обласного підпорядкування. Вийшовши на пенсію, я три роки її очолював. Підготували чотирьох дівчат — майстрів спорту, двох – міжнародного класу. Із цієї школи вийшла перша і єдина в Україні олімпійська чемпіонка з важкої атлетики Наталія Скакун. Це досягнення! Проблема в тому, що школу закрили, на спорт усі начхали і сьогодні він на селі не має підтримки. Коли я був директором, запросив аж п’ять штатних тренерів, роботу яких оплачував.

Якщо про особисте, то шкодую, що не став олімпійським чемпіоном, а міг би. У підтвердження цього в журналі, виданому в Чехії, перераховані спортивні рекорди Європи. Поряд стоять прізвища Базюченка і олімпійського чемпіона Рудольфа Плюкфельдера, видатного радянського важкоатлета. У ветеранському віці я зрівнявся за показниками з ним, олімпійським чемпіоном. У кожній віковій групі я забирав усі рекорди. Таких в Україні, які б виступали в 90 років зі штангою, немає. Багато в мене послідовників-ветеранів у різних куточках України. Тягнуться, але не доганяють.

Я такий – останній із могікан і останній червоний директор у районі – керівник радянського сільгосппідприємства. Раніше директори не кишені набивали, а думали про людей. Часи змінилися.

Із сільським головою Миколою Дженжебіром біля спортивного комплексу, який свого часу побудував Базюченко.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031