Поки я знайшла кабінет директора Бориспільського академічного ліцею, ледь не заблукала складними лабіринтами просторого приміщення. Подумала, що тут, напевно, потрібні вказівники та навігатор. Помітно, що заклад в ідеальному стані, готовий до старту 1 вересня «офлайн». Керівниця каже, що найважчі часи на посаді були на етапі будівництва ліцею. Тепер вона у своїх звичній освітянській стихії. Нарікає, що навіть така велика простора школа не може вмістити усіх бажаючих навчатися тут.
«Вісті» поцікавилися деталями готовності ліцею до освітнього процесу в умовах адаптивного карантину, як адміністрація відбирала охочих вступити до першого класу, чи смакуватимуть дітям страви Клопотенка та яка вартість праці вчителя.
Бути причетним до великої доброї справи – це круто!
Буде дві зміни. Не пощастило четвертим класам.
Зараховано 170 першокласників у шість класів, що є перевищенням норми.
Уже 1150 ліцеїстів
— Оксано Миколаївно, яка з форм назви вашої посади вам більше імпонує – директор чи директорка?
— Директор. Я ще не звикла до рекомендацій нового правопису.
— Перші класи сформовані, чи усі бажаючі потрапили до ліцею?
— Потрапили всі, хто надав документи, що підтверджують право на першочергове зарахування. Тобто претенденти мають проживати у нашому мікрорайоні або тут навчаються сестри чи брати першокласника, чи працюють батьки. Були й відмови, це майже 50 діток. Відкрити вісім перших класів не маємо змоги, зупинилися на шести. У кожному класі буде до 30 учнів. У цьому році в нас буде і 11 клас. Наш заклад розрахований на три класи на паралелі. Прикро, що не можемо прийняти всіх бажаючих. У новому навчальному році у ліцеї сядуть за парти 1150 учнів, хоча приміщення розраховане на 850 школярів.
— Вам пропонували хабарі, заохочення для зарахування дитини до ліцею?
— Звичайно. Суми коштів не знаю, бо я не ніколи не беру до рук таких «подарунків». Я взагалі боюсь таких речей, тому зі мною це не проходить. Якось навіть погрожувала, що викличу поліцію... Не брала ніяких заохочень.
— НУШ фінансуватиметься цього навчального року?
— Наш заклад був повністю устаткований на етапі відкриття, тому всі вимоги НУШ запроваджені. Лише четверті класи вчитимуться за старою програмою. Нам наразі докуповують парти й обладнання на додаткові перші класи за рахунок освітньої субвенції. Не лише ліцей отримує ці кошти, але й інші навчальні заклади Борисполя.
Шкільна ієрархія
— Який освітянський колектив ліцею? Викладачів яких дисциплін бракує?
— У нас 52 педпрацівники, середній вік – 30-35 років, люди амбітні, ідейні. Також 32 працівники обслуговуючого персоналу, серед яких більшість віком 60+, але вони всі такі молодці. Радію, що підібрався гарний колектив. На сьогодні гостра проблема – знайти вчителя початкових класів. Потрібен також педагог-організатор, до якого у нас багато вимог. Хочемо бачити молоду енергійну людину, яка б не лінійки проводила, а виходила за рамки традиційних заходів. Із предметників потрібні вчителі біології, англійської мови. Значна частина колективу – це спеціалісти, які переїхали в Бориспіль чи тут мешкали і раніше. Приїжджих мало – є з Чубинського, з Горобіївки. У Борисполі завжди були проблеми з кадровим забезпеченням, бо Київ поряд, там зарплати вищі. У столичних школах є додаткові надбавки.
— Яка середня платня у спеціаліста й вчителя зі стажем?
— Вчитель після вишу отримуватиме «на руки» 7 тис. грн. Якщо зі стажем, категорією, навантаженнями – до 15 тис. грн. Але молодь не йде в школу, для них це смішні гроші.
— Яка зарплата в директора ліцею?
— «Чистими» отримую в межах 13 тис. грн.
— Ким найважче керувати: дітьми, вчителями чи батьками?
— Знаєте, за півтора року роботи у ліцеї не було серйозних конфліктів, обходилися непорозуміннями. Найважче довелося з працівниками кухні, були труднощі з налагодженням роботи харчоблоку. Доводилося знаходити підхід до кухарів, ой вони у мене «крові попили»…(сміється).
— Розрекламоване меню Клопотенка в силі?
— Це меню не можна повністю запровадити. Є рецептурний збірник Клопотенка, але не відмінені у школах ще радянські норми харчування. Тому компонуємо страви – наші звичні (супи, борщі) й нові, запропоновані – у співвідношенні 50 на 50.
Кошти є, а для батьків — дистанція
— Розкажіть про об’єми підготовчих робіт до нового навчального року.
— Приміщення усі підготували, перефарбували стіни в кабінетах, коридорах. Усі закуточки помили, продезінфікували. Усе зроблено за кошти міського бюджету. Нам закупили 16 відер водоемульсійної фарби, також масляної й гумової. Що ми просили, те і виділили на потреби ліцею.
— Що було куплено і зроблено за кошти батьків і руками батьків?
— Нічого!
— ?????
— У ліцеї немає шкільного фонду, ми не збираємо кошти з батьків. Це те, до чого всі навчальні заклади мають прагнути. Однак ліцей у виграшних умовах, бо при будівництві не економили на матеріалах, обладнанні, устаткуванні. Коли я говорила, що потрібно, то мене чули і купували. У нас як нова квартира з новим ремонтом – заїзди й живи. Наприклад, охорона. Пост – це чергування чотирьох чоловіків, робота яких оплачується за міський кошт. Школа оснащена відеокамерами: 6 на вулиці, 40 камер у коридорах, є тривожна кнопка. Щодо ремонту. На підлозі у нас – плитка, яку фарбувати не треба. Перила – нержавіюча сталь. Стеля – підвісна. Наш ремонт – це фарбування стін, і то лише внизу. Наголошую, з міського бюджету постійно виділяються кошти на товари господарського призначення.
— У туалетних кімнатах є такі «дефіцитні» для шкіл товари, як туалетний папір, мило, паперові рушники?
— Звичайно, все це є. Туалетний папір є. У ліцеї понад 100 умивальників, навіть встановлені у класах , усі працюють. Вода підігрівається в опалюваний сезон. Учнівських туалетів – 8. Санітарні зони на кожному поверсі.
— Якщо завершити тему батьківських комітетів, то, на вашу думку, чи потрібні вони взагалі та їхні фінансові вливання в сучасній школі?
— Перед карантином ми думали створити якусь батьківську раду, але не встигли. У класах створення комітетів – за рішенням батьків. Щодо коштів. Якщо ми братимемо у батьків гроші на потреби школи, то потрапимо в залежність, будемо зобов’язані. Я проти цього. Ми намагаємося працювати по-новому, по-сучасному, в нас молоді креативні завучі з цікавими ідеями. Але наголошую: ліцей у кращих матеріальних умовах, ніж інші школи міста.
— Якщо взяти за приклад закордонні школи, то там вплив батьків на освітній процес мінімалізований або відсутній взагалі.
— У нас інша ментальність, сильні сімейні зв’язки. Батькам хочеться брати участь у житті ліцею і вони допомагають. Участь батьків робить заклад «родинним». Проте не має бути прямого втручання в освітній процес. Для контролю вчителів існує адміністрація. В ідеалі стосунки школи й батьків – добровільна співпраця, не захмарена фінансовими питаннями, яка має на меті створити для кожної дитини оптимальні умови для навчання. Звичайно, відразу все змінити неможливо, але я за «мистецтво маленьких кроків», коли очам страшно, а руки роблять.
— Вам не здається, що українська система освіти дещо не встигає за потребами сучасного учня? У школі є диктатура, мало демократії, застаріла програма з української та зарубіжної літератури, відсутня просвітницька робота з низки життєвих тем.
— Якщо порівнювати 20 років тому й сучасні реалії, то зміни на краще у системі освіти очевидні, до особистості учня поваги більше. Мені важко сказати, який саме підхід до учня має бути сьогодні. Донька мені говорить, що зараз модно бути щасливим. Але діти не хочуть витрачати сили на досягнення того щастя — мовляв, нудно, не хочу. Важко зараз вчителю конкурувати зі смартфоном. У будь-якій системі легко працювати з умотивованим учнем. А як зацікавити тих школярів, які не хочуть – питання філософське. Діти люблять динаміку, жарти, увагу до себе. Але ж навчання – це і праця також.
— Ви відчували заздрість колег? Мовляв, їй пощастило, вона директор такої класної школи, сама відповідала за її устаткування.
— Усі, хто мене знають, підтвердять, що від призначення на посаду й під час роботи у процесі будівництва до відкриття ліцею було таке колосальне навантаження, що я схудла на 10 кг і нервова система не витримувала… Тому відкривати школу я б іще раз не хотіла. Зараз, коли я сиджу в кріслі директора, у просторому світлому кабінеті, то іноді чую фрази: «Ну вам же добре» або «У вас усе є»… Але з агресивними заздрощами не стикалася.
— Пишаєтеся, що пройшли той важкий шлях?
— Ну звісно! Бути причетним до великої доброї справи – це круто! Згадую день, як після призначення я вперше прийшла на будмайданчик, щоб познайомитися. І що побачила – «коробка» величезної будівлі, а на нараді багато чоловіків, і всі такі розумні, говорять термінами, а я нічого-нічого не розумію... Думаю собі: слухай, записуй, а зрозумієш пізніше. Потім в інтернеті читала, дізнавалася. А заспокоїлася я і зрозуміла, що впоралася, лише перед 2020 роком, коли ми рік відпрацювали. Усе емоційно і по-людськи трималося на тоненькій ниточці. Потрібно було набрати людей, об’єднати їх, відмити класи, вікна, коли на вулиці +5… Усе нове, люди нові. Уявляєте? Важко було.
— Родина підтримувала?
— Ого-го як підтримувала (сміється). Донька готувала, прибирала, щовечора обирала мені одяг на наступний день, контролювала, щоб я їла, бо я приходила дуже втомлена, падала без сил. Їй тоді було 18, вона мною пишалася. Це важливо для мене.
«Я дуже люблю дітей і свою педагогічну роботу»
Навчання і політика в період епідемії
— Лінійка 1 вересня 2020 року буде?
— Ні, це точно. Торік ми проводили лінійку, але людей прийшло дуже багато. Зараз так не можна. Вирішили записати відеозвернення до батьків. Знімемо кіно з залученням вчителів, дітей. Для початкової школи організуємо квест. Будуть фотозони. Можливо, організуємо дискотеку на вулиці. Ще думаємо, як здивувати. Не буду відкривати усіх секретів.
— Прокоментуйте рекомендації профільного міністерства та МОЗу щодо карантинних вимог у школах.
— Вимога: після кожного уроку 10 хв слід виділяти на провітрювання. Тоді запитання: як забезпечити дотримання соціальної дистанції в коридорах? Ліцею пощастило з вмонтованою нешумною системою вентиляції. Укладено договір на її обслуговування, вона працює, міняються фільтри, які забруднюються, до речі, більше з вуличного повітря. Тому можна навіть вікна не відчиняти, вентилювання постійне.
За вимогами, маски використовуються у коридорах, а на уроках – ні. Тут є сумніви в дотриманні маскового режиму дітьми. Щодо мила, дезінфікуючих засобів, то цього вистачає.
Рекомендують також розділити зони входу й виходу. Із цим справимося. Доведеться чергувати вчителям, одного охоронця буде замало. Щодо кубатури класів і коридорів, то у нас простору достатньо, соціальна дистанція дотримуватиметься. Якщо оголосять дистанційне навчання, ми повністю готові.
— Наближаються місцеві вибори. Чи бажаєте, щоб ваше прізвище прикрасило список однієї з партій?
— Мені поки складно про це говорити. Політика мене цікавить мало, я – освітянин. Але якщо я зможу щось змінити через політику на своїй ділянці роботи, то я готова спробувати. Йтиму не за партією, а за місцевими людьми, які її представлятимуть. Моя мрія – щоб таких шкіл, як наша, у Борисполі було більше.
коментарі