Бориспiль
C

Головні новини

У Борисполі тихо тліє ще один скандал, який намагаються вирішити у владних коридорах. Тож чия буде «рукавичка»?


У Борисполі тихо тліє ще один скандал, який намагаються вирішити у владних коридорах. Тож чия буде «рукавичка»?

На вулиці Київський Шлях, 108 (навпроти четвертої школи) є дуже приваблива ділянка, яка належить освіті.

На ній вже більше ста років стоїть історична будівля школи (більше відома як №2). Ще донедавна там базувався міжшкільний комбінат, а тепер розміщується вечірня школа, дві кімнати займає міський центр туризму, в одній займаються діти ансамблю «Міленіум», поряд — один приватний корпус, медичний центр, опломбована хата, яку легко впізнати з траси по розписаних стінах, та художня майстерня «Пепса».

Навколо майстерні гуртуються творчі та небайдужі бориспільці, за нею — створений ними сквер. Паркан по периметру вже розписано ескізами картин з історії Борисполя, невдовзі має розпочатися основний етап розпису. Здавалося б усі співіснували мирно, як у казковій «рукавичці».

Однак нещодавно громада забила на сполох — на сесію було винесене питання про зміну цільового призначення ділянки, яку вже не вперше хочуть перевести під будівництво багатоповерхівок.

Та на сесії депутатам було не до цього, і питання поки зняли. Вочевидь, ділянка поки залишиться «зеленою зоною». Про це свідчить активність іншого порядку — з’явився план благоустрою території, певні пункти якого викликають низку питань — як етичного і громадянського характеру, так і про доцільність використання народних коштів.

Про вечірню школу всі ніби забули, натомість заворушилися туристи та з’явився новий потужний гравець — Будинок дитячої та юнацької творчості. Побачивши, що таке діло, Спілка митців Борисполя пропонує віддати школу їй. В одному матеріалі розібратися непросто, але давайте спробуємо. І не забуваймо, що учні вечірньої школи — це теж діти, хоча їх батьки не такі заможні й впливові.

Вечірня школа
У Борисполі тихо тліє ще один скандал, який намагаються вирішити у владних коридорах. Тож чия буде «рукавичка»?

Що ж вечірня школа? З неї хочуть зробити «вечірні класи» при ЗОШ №7.
Директор вечірньої школи Дем’ян Кузьмович Закалашнюк розповідає: «У нас зараз навчаються 14 учнів у 10 класі та по 21 в 11 та 12 класах (дворічну програму ЗОШ розтягнуто на три роки). В штаті у нас три працівники, ще п’ятеро — сумісники. Вільні в нас зараз фактично два класи автосправи, яку нам заборонили як «не навчальну діяльність». Кулінарний цех та клас операторів ЕОМ працюють, швейний цех орендують чорнобильці.

Навчаються в нас діти з багатодітних чи малозабезпечених сімей. Діти ніяких грошей не здають. Це молоді люди, в яких так склалася доля, вони не винні. Нещодавно до нас прийшла дівчина — виховує її сам батько, грошей обмаль, у школі не змогла навчатися, бо не було що здавати на охорону, не було грошей на випускну сукню тощо.
Теперішнє наше шкільне «покоління», порівняно з попередніми, набагато спокійніше. В криміногенному відношенні навіть більш благополучне, ніж учні звичайних шкіл. Більшість вдень працюють, хоча офіційно ніде й не числяться. Розуміючи їх непросте становище, ми стараємося в усьому йти їм назустріч.

Вечірню школу збираються перенести до ЗОШ №7, при цьому це вже не буде школа, а лише вечірні класи. Повірте, від цього Бориспіль не виграє. Я не кажу про себе — я пенсіонер — мені шкода дітей».
Для роздумів: вечірня школа коштує місту близько 900 тисяч на рік. Це менше, ніж було виділено кожному депутату на свій округ.

Спеціалізовані класи дісталися школі у спадок від колишнього міжшкільного комбінату, який сам був чудовою можливістю старшокласникам отримати спеціальність. Хлопці йшли на оператора комп’ютерного набору чи на водія і водили брутальний ЗІЛ, дівчата — на кухаря, швачку чи секретаря.
Будівлю школи збудовано більше ста років тому і зведено її на віки. Якщо ви не знаєте, якими насправді мають бути громадські приміщення, сходіть подивіться. Потужні стіни, широкі коридори, височенні стелі. Так уже не будують і не будуть. Стан дуже гарний, дах і вікна нові.

Учні вечірньої школи говорять, що почуваються тут значно вільніше, ніж у денних ЗОШ.
Марія Василівна Валько, практичний психолог: «В нас навчаються молоді мами, які народили дитину, навчаючись в школі. Так в них склалося. Одна учениця приїздить з Баришівки, бо в них вечірньої школи немає, а вона хоче продовжити навчання. Є учні з Іванкова. Олег їздить з Глибокого. Уявіть, він приїздить до Борисполя, а потім йому ще треба буде добиратися до ЗОШ №7. Навіть по місту туди й назад — буде 9 грн. Не всі їх мають. Уроки закінчуються о 20 годині, взимку це вже ніч».
Артур Тітійов переїхав з родиною із зони бойових дій: «Я мешкаю в центрі, вдень працюю, теж в центрі, тому мені зручно ходити сюди на навчання й повертатися додому. До Борисполя я швидко звик, в цьому допомогли й друзі, яких я тут зустрів».
Валерій Олександрович Гречко, вчитель англійської мови: «Після армії я прийшов сюди працювати вчителем — тоді це ще була друга школа. Важливо, що в усі часи з 1908 року тут люди вчилися. Приміщення має спокійну ауру і багато повітря під високою стелею, має свою прекрасну територію. Переведення до ЗОШ №7 буде означати кінець вечірньої школи і невідомість для тих дітей, які не вжилися з вчителями ЗОШ, яких заклювали однокласники чи тих, чиє життя не склалося рівно».

Туристи
Директор Бориспільського міського центру туризму та краєзнавства учнівської молоді Тетяна Рахуба пояснила, що вони хотіли б мати на території зони тренувань з різноманітними металевими конструкціями. Про плавання човнами в ставку, за її словами, не йдеться, хоча на плані ясно написано «пристань для човнів».

Ще одна капітальна будівля на території, в якій вміщується чотири класи, давно стоїть закритою. Офіційно ділитися планами ніхто не поспішає, але неофіційні джерела в міській раді повідомляють, що будівлю збираються передати Будинку дитячої та юнацької творчості.

«Міленіум»
Художній керівник народного хореографічного ансамблю «Міленіум» Світлана Вікторівна Новодворська не розуміє, чому з «Міленіумом» не рахуються: «Ми зробили танцювальний зал і займаємося. Не можна приходити і казати, що «Міленіума» тут не буде. Борисполю в центрі необхідний великий чотириповерховий мистецький осередок для дітей та юнацтва. Там зможуть розміститися і БДЮТ, і туристи, і музиканти. Вечірню школу переселяти за переїзд не можна, це такі самі діти.»

Спілка митців
Творчий клуб «Спілка митців Борисполя» активно та успішно діє після відновлення у 2015 році. Сьогодні членами Спілки є 76 митців, з них 30 художників і 46 майстрів декоративно-ужиткового мистецтва та сучасного хенд-мейду. Майстри та художники проводять активну фестивально-виставкову та навчальну роботу, але клуб не має власного приміщення.

Вони просять надати у розпорядження Творчого клубу стару частину приміщення колишньої школи №2. Якщо це трапиться, планують розмістити там мистецький центр, щоб активувати художні процеси в місті, стати місточком між митцями та мешканцями у справі виховання дітей та молоді.

План
План благоустрою передбачає знесення опломбованого будиночка і будівництво на цьому місці стаціонарної сцени. Навіщо вона там потрібна — невідомо. Виникає звична ситуація, коли щось робиться не за потребою людей, а за рішенням «згори». Що це? Люди кажуть — відмивання грошей. Про історизм будівлі — ходять чутки про проект будівництва мансарди. Всі ми їздимо до Львова і у захваті від історичного центру, а самі не можемо одну-єдину будівлю вберегти.

П’ять років тому невелика група бориспільців з доброї волі зустрілися, поговорили і вирішили зробити затишний куточок за майстернею «Пепса». Скинулися, хто скільки може, викопали маленький ставок, прибрали територію, висадили дерева. Рік потому паводок знищив деревця, що не встигли вкорінитися — посадили повторно. Новий план передбачає розширення ставка. Дивне рішення, враховуючи, що судноплавним він все одно не стане. Як показує практика, в Борисполі займатися водоймами не вміють — зате вміють нищити дерева на їх берегах. От і тут — розширивши копанку на метр, знищать чудові кучеряві верби та дев’ять молодих вільх.
У Борисполі тихо тліє ще один скандал, який намагаються вирішити у владних коридорах. Тож чия буде «рукавичка»?

Директор художньої майстерні «Пепса» Володимир Григорович Чекулай: «Для когось цей сквер «фігня», але чи знає він, скільки сил і любові сюди було вкладено? Мало зробити, треба постійно тут бути і дивитися, прибирати, чистити. Це ж самі люди зробили для людей! Влада не хоче на місці зустрічатися з громадою, вирішують все десь «нагорі».

Стосовно приміщення школи, то там нема чого ремонтувати, воно ще двісті років прослужить. Ту хатинку, яку планують під знесення, можна було б власними силами з доброї волі підтягти і віддати, наприклад, художникам. Коли треба щось робити, звертаємося до депутатів міської ради, вони відповідають: «Це не наше». А чиє ж тоді? До кого людям іти, яка твоя роль, що ти робиш там? Влада наша — і державна, і місцева — виховує такого «валяку», якому нічого не треба, який ні у що вже не вірить».

Баба Люба
Недалеко від школи я зустрів пенсіонерку пані Л. Ми розговорилися. Виявилося, проста бориспілька на все має чіткі, зрозумілі та людяні погляди, на відміну від більшості очільників міста. Отаких би депутатів! За десять хвилин ми обговорили все — починаючи від керівників наших комунальних підприємств та діяльності міської ради — до короткого огляду міжнародного становища.
Коротко основні тези:
- «Вечірню школу переносити не можна, бо хто ж поїде на УМБ-17?» Як приклад, жінка наводить відремонтований міський будинок культури, до якого добиратися далеко і незручно.
- Нікому з депутатів жінка не вірить. Каже: «На місці спаленого будинку культури в парку і кричали, і БТР-и приганяли, а толку? Збудували супермаркет».
- Вважає, будь-яка влада псує людину: «Лиш трошки десь просунуть — все, зовсім інша людина, і не підходь».
- Що турбує? «Вже засралися далі нікуди — одне сміття. Скільки можна говорити про сміттєпереробний завод — їх вже кілька штук має бути, везуть сміття вантажівками з Києва, совісті нема. Воду нам геть отруїли».
- На питання «що ж робити?» відповіді не знає: «Розпродають землю, деруть Україну по шматках, майдани жодного толку не дають — лиш помагають кращу молодь знищити».
- «Раз приміщень комусь не вистачає, значить, треба будувати. Депутати кричать, що в міста багато грошей. От зробили б на них щось корисне для дітей».

Довідка
Це найстаріша будівля у нашому місті. Її було зведено на початку ХХ століття за кошти бориспільської громади як початкове земське училище, що пізніше стало вищим початковим. Із 1918 року тут розташовувалася гімназія імені П.П.Чубинського, в якій вчителював відомий український письменник Сергій Пилипенко і навчався український поет Микола Сайко. Тут бував поет зі світовим ім’ям Павло Тичина — легендарна панна Інна, в яку був закоханий класик, викладала в училищі. В цьому будинку в середній школі №2 у 1928—1935 роках навчався Василь Федорович Шкіль, Герой Радянського Союзу. Будівля має виняткове історичне значення для Борисполя і повинна бути відповідно збережена.

Певно, своє бачення ситуації мають всі. Тому «Вісті» пропонують влаштувати обговорення між активістами, керівниками зацікавлених закладів та управлінням освіти у прямому ефірі у Фейсбук. Редакція чекає відповіді освітян на цю пропозицію.

Сергій КРУЧИНІН, фото автора

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Календар публікацій
«    Жовтень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31