Жк Мрия
Бориспiль
C

Головні новини

Тихе рейдерство по-бориспільськи


Тихе рейдерство по-бориспільськи

Міська територія, де розміщена художня майстерня «Пепса», регулярно привертає увагу громадськості через невизначеність її подальшої долі. Восени там обмежено заїзд приватного автотранспорту. Факт породив конфлікт і домисли. «Вісті» вивчали тему.

У 2017 році в Борисполі було ліквідовано вечірню школу, яка розташовувалася у приміщенні колишньої 2-ої школи та колишнього міжшкільного комбінату (замість неї створено вечірні класи при школі №7). Тепер там розміщено Бориспільський міський центр туризму та краєзнавства учнівської молоді. З 1990 року на цій великій, поки що зеленій території існує приватний сусід — художня майстерня «Пепса», яку добре знають у місті і послугами якої користуються міські підприємства, заклади освіти, художники.

Важлива «Пепса»
Крім виробничої діяльності, «Пепса» завжди була осередком — єдиним у місті — альтернативної неофіційної культури. Тут на другому поверсі розміщено і єдину в Борисполі (на 60 тисяч населення!) галерею, в якій регулярно проходять різні художні виставки. Музиканти народні, естрадні і рок-музиканти, художники, керамісти, фотографи, — усі творчі люди завжди гуртувалися у майстерні та навколо її керівника — Володимира Чекулая, відомого як Пепс. Двері закладу завжди були відчинені для всіх людей доброї волі. І ось тепер у майстерні почалися проблеми — ворота з боку вул. С. Криворученка, через які приїздили замовники до майстерні, тепер зачинені. Офіційно таке рішення нібито було прийнято в інтересах дітей. Але як же бути з майстернею — з приватною власністю, якій таким чином заважають проводити нормальну і законну діяльність?

Зберегти майстерню
Якщо згадати закордонний досвід (його необхідно згадати), то в них є лозунг «saveyourlocals», що закликає, у вузькому значенні, підтримувати місцевий малий бізнес (напр., приватні крамнички) у справі виживання поряд з бізнесом корпорацій та супермаркетів, а в ширшому значенні — зберігати щось унікальне і неповторне, що є в твоєму місті, селі.

Так склалася ситуація, що «Пепсу», за словами власника майстерні Володимира Чекулая, фактично «виживають», на нього, вважає підприємець, у такий спосіб чиниться психологічний тиск — каже, місцева влада створила перепони в його праці.
Картина буде повнішою, якщо додати, що в минулому неодноразово були спроби звести на цій землі, яка сьогодні відноситься до управління освіти, багатоповерхівки і ця територія є однією з «точок ризику» проектів сумнозвісного зонінгу, який ніяк не доопрацюють і не затвердять. Стосовно збереження в майбутньому вже створеного «Пепсою» природного парку на леваді за майстернею є питання: чи вціліє він з новим зонінгом та господарюванням. Те ж саме стосується меж огорожі ділянки та планів побудови мистецького центру на місці розваленої минулого року «шевченківської» хати. Тема не виносилася на широке обговорення.
Крім того, існує думка, що розвинене позашкілля Борисполя потребує і заслуговує відповідних умов нового масштабного позашкільного центру, кращого місця для якого годі й шукати. Міський голова неодноразово запевняв: «Поки я тут, багатоповерхівок на цій землі не буде». А що ж буде і хто це має вирішувати? Питання не перший рік без офіційної відповіді, на жаль. Тому серед громадян є різні судження щодо цієї території, мовляв, відбувається «тихе рейдерство». А спростувати підозри, виявляється, немає кому.

Думки з приводу
«Вісті» спробували поглянути на проблему зачинених воріт і запитали про це дві сторони, причетні до невизначеної ситуації навколо майстерні. Однак вони не є крайніми у конфлікті, а є заручниками обставин.
Тихе рейдерство по-бориспільськи

Володимир ЧЕКУЛАЙ, директор майстерні «Пепса»
«Я не хочу «урвати землі», а хочу використати право громадянина і приватизувати 10 соток, на яких стоїть моя майстерня».


«Можна витрачати життя на боротьбу. Але коли працювати? Я не революціонер. Я йду і говорю — але люди опускають очі. Я кажу — моє право громадянина порушено. Леонтій Сандуляк говорить, що «не той раб, хто в кайданах, а той, кому кайдани не муляють». Питання — хто ми такі є в цій державі?
Наприкінці 80-х державна майстерня, в якій я працював, розвалилася. У мене було двоє малих дітей, я вже хотів їхати на заробітки, але залишився, знайшов це приміщення, яке продавали «в аварійному стані» — так було в оголошенні. Був 1990-й рік. Пішов я до тієї влади — я був музикантом, знайшов гроші, заплатив, купив. У 90-і схем не було таких, як зараз.
Це була закинута хатка, подібна до тої, що недавно розвалили. Ми її відновили, добудували, почали працювати. Цікаво, що на цьому місці, де зараз стоїть мій стіл, я у 1963 році сидів за партою в третьому класі.
Земля під майстернею закріплена, я маю право власності, я платив податки за землю. Але потім почали міняти закони. Нормальна влада, щоб мотивувати громаду, має бути зацікавлена допомогти людям, які тут живуть, бо робота йде, територія доглянута, то хай людина працює. А мене порівнюють із жуліками. Як трапилося, що в нас люди окремо, а влада — окремо? Он під парканом лежить алкоголік — то «поганий», каже влада. А чому він таким став, звідки ця його зневіра? Хто в Україні джерело влади? Ото джерело влади під парканом лежить!
Люди зневірені — відібрати власність можна в будь-кого. Сьогодні це хочуть зробити зі мною. Працююча людина довіряє владі, довіряє гарантам своїх прав, записаних у Конституції. Я плачу податки, даю роботу іншим. Гарант — президент, міський голова, яких для цього обрано. Я не хочу «урвати землі», а хочу використати право громадянина і приватизувати 10 соток, на яких стоїть моя майстерня. Я йду до міської ради, там мені кажуть: «Ви — шанована людина». Де ж я шанована людина, коли зі мною таке роблять, прикриваючись дітками?»

Тетяна РАХУБА, директор Бориспільського міського центру туризму та краєзнавства учнівської молоді
«Ворота зачинили задля безпеки дітей».

Тихе рейдерство по-бориспільськи

«Ми хочемо мирно співіснувати. Нам віддали територію і приміщення для господарювання. Крім нас, тут ще гуртки БДЮТ, є танці, світлицю відкрили, міні-спортзал побудували — насиченість людьми збільшилася.
Ми, як дитячий позашкільний заклад, є заручниками обставин: є дитячий заклад, якому передали землю і будівлю для господарювання. Ми не є власниками, це земля громади, це не наші будівлі. Ми — комунальний заклад. Абсурдність ситуації в тому, що дві будівлі на території є приватною власністю ( крім «Пепси», стоїть багато років зачинена будівля, яку свого часу за 1500 грн придбав колишній директор комбінату — ред.). Хто створив цю ситуацію? Не ми. Як оце розібрати тепер?
Ворота зачинили з метою безпеки дітей. Звичайно, Володимиру Григоровичу некомфортно, бо йому треба, щоб до нього заїжджали машини. Ми йому ключ дали — але йому незручно бігати відчиняти.
Якщо, не дай Бог, щось трапляється на подвір’ї, то відповідає керівник закладу — я. Але господарювати, заїжджати хочуть всі. Я не погоджуюсь. Треба зробити документ, відкрити ці ворота і сказати — за все, що відбувається на подвір’ї, відповідають однаковою мірою всі приватники, орендарі, і я в тому числі. У дворі немає освітлення території! Двір не пристосований для такої кількості машин — зараз багато гуртків і майже всі батьки привозять дітей на машинах.
Я написала листа в управління освіти, він потрапив і до міської ради — вирішується питання, щоб зробити парковку, відгородити при заїзді пішохідну зону. Уже приходили проектанти, які хочуть зробити огорожу, автоматичні ворота, що пультом відчинятимуться».

Сергій КРУЧИНІН,
фото автора

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Купити квартиру в Києві
Календар публікацій
«    Березень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031