Чи має його громадська активність меркантильне підґрунтя, як дехто судить по собі? Чи пропонували йому «куш», щоб мовчав? Чи вважає, що такі, як він, здатні змінити українську систему устрою і викривлену демократію хоча б на місцевому рівні? Про це та інше у розмові з Богданом.
Бориспілець Богдан Меташоп — член міської Асоціації учасників АТО, бо сам воював на Сході добровольцем; входить до кістяка відомого в Борисполі Громадського формування «Сектор Безпеки», тому патрулює нічне місто; він — оригінал і правдолюб, бо на сесіях міської ради безстрашно рубає правду з трибуни не за себе, каже, а за громаду; член Громадської ради; є незмінним прихильником Правого сектору. Місцевий Воїн добра із козацькою зачіскою і душею козака, який із російської перейшов на спілкування українською, бо, запевняє, справжній патріот, він вірить у світле завтра України і по-своєму його наближає сьогодні.
— Де і коли воювали?
— У складі батальйону «Золоті ворота» з 2014 по 2016 рік з малими перервами, бо ми не вважалися військовим підрозділом. У 2014-му був на передовій, у середньому — це майже рік у місті Щастя. Наш підрозділ уже на Сході був поділений на кілька підрозділів, і готували нас до «зачистки» Луганська, але зайшли російські війська, і нам дали команду «відбій», ми відступили, хоча були готові воювати, лякали трибуналом.
— Що змусило вас піти добровольцем?
— Я учасник Майдану. Приєднався не від початку, а згодом, коли дізнався, що хлопцю там відірвало руку гранатою… Взагалі я монтажник вишок мобільного зв’язку. Працював у той період, якраз перед війною, на території Луганська і Донецька. Став свідком захоплення Донецької облдержадміністрації, якраз був на роботі. Це жахливе видовище. Був випадок: у період початку подій на Донеччині я працював на вишці, над головою пролетів літак «Блакитної стежі», який пізніше збили. Він так близько пролетів, що я здивувався. Спускаюсь з вишки, там місцеві, запитую, чи часто літають літаки так низько. У відповідь: «Ти що не знаєш, це ж Правий сектор отруту розсипає над Луганськом». Дорослі мужики, років по 40, вірять у таку нісенітницю! Коли повертався на мирну територію, на першому ж блокпосту поблизу Дніпра стояли нацгвардійці, хлопці теж з Майдану. Обнялися, поговорили… Той момент був одним із найяскравіших у житті. На Сході творилися жахливі речі.
Повернувся додому і вирішив воювати, хоча в армії не служив за станом здоров’ям. Пішов у військкомат. Мені відмовили. У Нацгвардії обіцяли забрати, кажуть, якщо рік «собакою» походиш по місту. Ну як? Я не міг ховатися за спинами. Шукав можливості захищати і знайшов її у «Золотих воротах».
— Які люди на Сході? Що дала робоча практика там?
— Різні. Мене дивувало, що коли приїздиш зранку у село, а там на кожній лавочці сплять пияки. Там українство винищене давно. Це разюча відмінність. Ми робили розчистку у с. Кряківка, здається. Заходимо у хату: засалений матрац, бруд жахливий, порожні пляшки, зате є супутникова тарілка і телевізор. А через дві хати жила старенька, розмовляла українською. У неї охайно, хата побілена, заметено. Вона — справжня україночка.
— Ця війна — передбачувана. Страшно було там, на передовій?
— Свідомі люди до такої війни давно готувалися. Просте населення не замислювалося над такими речами. Війна з Росією була неминуча. Коли йшов на фронт, підготовки не було, я попередньо сам готувався: бігав по 3 км щодня, робив вправи, читав літературу про зброю. Однак цього недостатньо. Бронежилет вагою 14 кг, польові умови. Повернувся з грижею хребта, ускладнилася хвороба нирок. Але відновився, завдяки допомозі друзів.
— Як воювалося? Фронт вплинув на політичні переконання?
— На війні, як на війні. Багато нюансів. Війна — це 10 % військових дій, решта — це готовність до дій, копання окопів, побут, гігієна. За три тижні на фронті я схуд на 14 кг. Харчі від волонтерів і окремих місцевих. Невміння поводитися зі зброєю, алкоголь, наркотики, відсутність підготовки — причини чималих втрат на війні. Порівнювати війну на початку і зараз не можна. Тоді трималося усе на добровольцях. Але Україна не вела і не веде просвітницької діяльності на Сході. Я прихильник Правого сектору. Був заступником голови обласної організації партії на Полтавщині.
Якщо порівнювати, де морально легше — на війні чи тут зараз, то на війні легше. Там просто: є ворог, є свої. Тут важко, бо у нас є країна, яка не сформована як держава, тому нічого не міняється. Потрібно на мирній території боротися за свої права, за права інших. Захисники, повернувшись, вибивають землю, пільговий проїзд, право на реабілітацію — усе те, що у них має бути. Але не буде, коли нічого не
змінювати.
Мені пощастило, я воював в оточенні достойних хлопців, які не пили, розумні. Ми стояли на одній позиції із РустамомХамракуловим, Віктором Кручиніним, тепер боремося разом за безпечний Бориспіль.
— Чи не краще пожертвувати територією, щоб зупинити війну? Навіщо жертви?
— Для мене, як патріота, питання некоректне. Якщо віддамо Схід, ворог прийде вглиб країни. Однак ця війна потрібна і російській, і українській владі. На фронті перетираються усі патріотично налаштовані сили України. Наприклад, пройшла активна фаза Майдану, яка перейшла у фазу державотворчих процесів — українці-патріоти, а таких 10 % від населення, як і в будь-якій країні, — стали готові щось змінювати, об’єднуватися, діяти на місцях. І тут війна! Ці патріоти збираються — і на Схід. Що з ними відбувається? Іловайський котел, Дебальцеве, Широкіне… Де патріоти? Вбиті, побиті, скалічені, і частина ще намагається щось зробити. 50 %, хто вижили, деморалізовані, зневірені.
— Як думаєте, за таких умов війна довго триватиме?
— У такій фазі, думаю, ще років шість, щонайменше. Це як Чеченська кампанія.
— При вдалому збігу обставин Україна здатна відновити зруйновані території, розмінувати сотні гектарів.
— Так. Ці два регіони можуть стати найкращими, бо там зруйнували все, тому відбудується якнайкраще.
— Хто відбудовуватиме?
— Ми, українці. Не росіяни, не поляки. Ми.
— Відчуваєте розчарування, як учасник АТО, що на місцях не все гладко і не все чесно?
— Жодного разу не було розчарування. Життя складне, я повертався із фронту і знав куди. Країну ще треба міняти. Як була Україна з її владою, так і лишилася, була розруха в головах, так і є.
— Ваші виступи на сесіях міськради, зібраннях є правдивими. Щиро вірите, що можливі зрушення у бік прозорості на місцевому рівні чи маєте особисту мотивацію?
— Вважаю, що я недостатньо активний у громадській роботі. У мене двоє дітей, тому маю ще працювати. Є членом Громадського формування «Сектор Безпеки» («СБ»), ми виграли канадський грант, тепер маємо отримати ще один. Усе на громадських засадах. Чесно, часу не вистачає. Моя мотивація єдина — зміни.
— Чи пропонували ділянку чи хабаря в обмін на мовчання?
— Ні, але колегам бувало, але ті відкидали «пропозиції». Тому багато хто нас не може зрозуміти. Ми усі маємо наводити лад тут, у себе, вникати в усі процеси. «СБ», наприклад, домігся заборони торгівлі спиртним у нічний час, допоміг із подоланням стихійної торгівлі. Той же зонінг. Людей вводять в оману щодо змін у зонінгу, а насправді, думаю, окремі хочуть вирішити свої питання, «шкурні інтереси». Ми хочемо чіткості і прозорості в усьому, пояснень, якщо є питання, звітів за кожну бюджетну копійку.
— Не вважаєте, що у багатьох спірних для міста питаннях депутати не мають єдності?
— Це проблема. Бо українська партійна виборча система абсурдна. Партії мало чим відрізняються одна від одної, не мають вираженого ідеологічно підґрунтя, але конкурують одна із одною. У США є республіканці, є демократи, і все.
— Бачите себе у майбутньому депутатом?
— Важко сказати. Для мене це велика відповідальність і навантаження. Зараз я помічник депутата міськради РустамаХамракулова. Я бачу зворотний бік депутатства. Він важкий. Звичайно, хочу робити більше, бути кориснішим громаді.
— Не боїтеся втратити запал від розуміння, що зміни — складна справа?
— Бабуся моя пережила голодомор 1933-го та 37-го років. Розповідала, як вони їжаків їли, корінці, гілочки. Я був малим, це запам’ятав і не усвідомлював, як таке може статися… То що там жалітися? У нас є де жити, що їсти, що вдягти, тут не падають снаряди. Це має радувати. Я не парюся, як дехто, що не поїхав відпочивати в Єгипет, не куплю круту машину чи нові шпалери… Вдячний дружині за підтримку, що вона розділяє мої погляди. Яке може бути розчарування?
— Вважаєте Бориспіль самодостатнім містом, вас усе влаштовує? Де бачите недопрацювання?
— Кожне місто України — унікальне. У Борисполі можна шукати мінуси, але треба думати, як змінити мінус на плюс. Хочу, щоб люди бачили зрушення на краще кожного дня. Потрібно починати із якісного благоустрою, а це об’ємне питання. Нещодавно був у Процеві. Там навіть камінчики на своєму місці. Давайте поїдемо у Гору. Село не бідніше, але не таке доглянуте.
— Причина відмінностей у керівнику, хочете сказати?
— У системних підходах керівника. Зміни починають не згори, а на місцях. Слід змінювати своє ставлення до людей, свого будинку, під’їзду.
Громади у нас не сформовані. Ось приклад. ЖК «Щасливі метри» просили «СБ» підтримати їх у протестах проти будівництва поблизу їхнього будинку на вул. Привокзальна, 6. Коли ми їх попросили підтримати наше питання, вони проігнорували. Немає єдності — оце проблема!
— Як змінити це? Проїдьтеся приватним сектором, зверніть увагу, що більшість дворів недоглянуті: старі паркани у різнобій, прибудови, мотлох, бруд. Неприємне враження.
— Усе починається з господаря. Зараз я наймаю частину приватного будинку. Прибираю, сміття не спалюю. Палять сусіди, викликаю поліцію. Слід поводитись цивілізовано.
— Куди ж дивиться «Сектор Безпеки»?
— «Сектор Безпеки», як ГФ, не має повноважень складати протоколи. Є відповідні органи. Усі кивають на нас, хочуть, щоб ми робили за когось швидко і якісно. Про нас різне розповідають: що ми на зарплаті, ми «кришуємо» когось чи оббираємо. Дурниці! Якщо чесно, не одному з нас хотілося усе кинути. Не кидаємо заради людей, які у нас вірять, і тих, які чекають, що ми розклеїмося. Тоді згадуєш, заради чого почали. Ми щоночі патрулюємо місто. Нас 50 чоловіків, установлюємо чергування по 3-4 чоловіки. Наше завдання — виявляти порушників, робити зауваження, коли не реагують, потім викликаємо поліцію чи веземо порушника у відділок. Не варто використовувати «СБ» за принципом: підіть розженіть. Усе має бути згідно із законом.
— Чим і як живе нічний Бориспіль? Що дивує під час патрулювань вночі?
— Багато спиртного виявляємо, травички, екстезі, ЛСД, навіть важкі наркотики. І що жахливо — цим грішать не лише несоціалізовані особи, а часто підлітки, школярі, здавалося б, із благополучних сімей. Чималий відсоток молоді деградує. «Модно» серед компаній неповнолітніх наймати «хату» на добу чи вихідні за паспортом дорослого, де влаштовують «гуляння» з випивкою, наркотою… Виявляємо і облаштовані для розваг підвали у багатоповерхівках. Багато вогнепальної зброї в обігу, що не зареєстрована. Ножі носять у рукавах, були і гранати у кишенях… Вражає, що батьки, яких викликають забрати своїх дітей від дорослих розваг, неадекватно реагують, не вірять, бо не знають, чим займаються їхні діти. Молодь слід долучати до спорту, до секцій, потрібна пропаганда здорового способу життя. А такої немає.
— Є песимістичні думки у суспільстві, що Україна на шляху в нікуди: війна, економіка слабка, низька платня, українці їдуть працювати і жити за кордон, нестабільність…
— Так можуть вважати лише зрадники або нащадки зрадників. Це по-перше. Є комуністичні пережитки, чиновники залишилися із старої системи. Це по-друге. Українці багато крові пролили за свою землю, тому наш шлях тільки вперед. Коли людина є лише споживачем: моя хата і є поїсти — то це рабська психологія. А далі що? Держава має формувати нову ідеологію, нову ментальність, нові підходи. Щодо міграції наших за кордон, то це світовий процес: наші — в Польщу, поляки — в Німеччину, ще хтось — у США. До нас мало їде мігрантів, то й добре.
— Не думали кинути усе і податися до ситої Європи?
— Мене Майдан врятував від еміграції в Австралію, відкрив мені очі, що я такий тут не один. Не шкодую. Хочу, щоб мої діти залишилися тут. Це найкраща земля. Україна повинна пройти свій шлях становлення, як і кожна держава, а їй лише 26 років. Громадяни мають бути не байдужими, відповідальними і сприймати беззаконня, як образу, реагувати на нього, щоб на виборах був вибір і голоси не продавалися і не купувалися. Ми самі обираємо тих, кого потім критикуємо. Слід самим працювати на результат. Отоді ми житимемо у процвітаючій Україні.
— Ви оптиміст. Добре, що є такі люди, як ви.
є музей і бліндаж
Елементи зброї, одягу, спорядження — різні військові атрибути, привезені хлопцями із зони АТО, стали експонатами невеликого музею, що розміщений у фойє напівпідвального офісу ГФ «Сектор Безпеки», що на вул. Європейська, 4. Тут є і окрема кімната-бліндаж, де усе максимально наближене до фронтової реальності, кажуть, щоб відвідувачі розуміли, наскільки убогий побут на війні. На видних місцях прапори і безліч фронтових світлин. «Сектор Безпеки» проводить екскурсії приміщенням для усіх бажаючих. Тут усе дихає патріотизмом, вірою у те, що і Майдан, і війна на Сході, і їхні власні та побратимів фронтові та волонтерські будні — не даремні для України.
Оксана КОБЗАР,
фото А. Бєлова
коментарі