Секретар Бориспільської міської ради — постать неординарна у місцеві політиці, одні схвалюють колишнього опозиціонера, нині радикала, інші — звинувачують у популізмі, зокрема за власний піар, байдужих до нього мало. Він із тих депутатів, до кабінету якого йдуть люди з різними проблемами, — ніби до сімейного лікаря чи знахаря.
Емоційний і амбіційний Ярослав, так він дозволяє себе називати практично усім, має власні погляди і мотивацію у секретарстві. Наскільки правдива його позиція, визначає кожен сам.
Ми говорили про його сутички із прокуратурою, кумівську зраду на сесії, українську схильність до хабарництва та негласні домовленості із міським головою і плани балотуватися до Верховної Ради.
— Чому до вас люди йдуть, багато людей?
— Бо намагаюся вирішити будь-яке питання. Допомагати людям, вважаю, — це моє завдання як секретаря, як представника влади. Люди заслуговують уваги і поваги, дієвої поради. Звертаються до мене із різним спектром питань, від земельних до юридичних. Якщо проблема виборця стосується комунальних установ, то телефонуємо, розмовляємо. Якщо потрібні звернення, пишемо. Якщо, наприклад, проблема стосується конфлікту між сусідами і родичами за землю — виїздимо, вирішуємо, радимося. Багато із питань не належить до депутатської чи секретарської компетенції. Але я демонструю, що можна звернутися до влади і отримати консультацію. Це зворотній зв'язок. Я реагую на гострі проблеми виборців, якщо є допис на Фейсбуці.
— У чому ваша мотивація надмірної депутатської контактності із виборцями?
— Продемонструвати, що влада є відкритою і ближчою до людей, є прозорою і доступною — це породжує довіру до представників влади. З іншого боку, влада бачить проблеми людей, не відсторонюється від них. На жаль, не всі здатні відрізнити питання, які вирішуються владою, які — іншими органами чи власне самим виборцем. Часто пишуть і приходять із безглуздими зверненнями, що забирає час. За день у мене понад 350 дзвінків, десь 80 повідомлень у Фейсбук, стільки ж есемесок, а про Вайбер я взагалі мовчу — там сотні звернень, а скільки приходить щоденно людей у цей кабінет! Ви ж бачите. Хто хоче так піаритися? Будь ласка! Раз люди йдуть і довіряють, значить усе робиться правильно. Нехай про мене окремі пишуть погане, зле, постійно критикують і «мочать» у мережі. Іноді навіть пишуть ті, хто мене не знає. Нехай. Я кажу людям, що громадянське суспільство — це не те, що пише тільки у Фейсбуці, а те, що у міській раді пише скарги, шукає правди, бо це дисциплінує владу, змушує чиновника працювати і дає можливість виборцю запитати у чиновника про його роботу. Лист до мене прийшов — звернення-скарга на порушення у роботі міських маршрутників — значить буде відповідна реакція. Я закликаю людей реагувати на непорядки, не боятися писати звернення, давати доручення, говорити із владою. Прийшли до мене жителі вул. Шевченка, які просять встановити лежачого поліцейського, вони готові фінансово долучитися до процесу. Самоорганізація людей — це важливо.
— Втомлює активне спілкування із народом?
— Якщо чесно, по кілька разів змушений заряджати телефон, то іноді хочеться його вимкнути. Втомлюють безглузді запитання: чому в мене поганий тиск води, чому люк відкритий? Таким допитливим раджу починати діяти із себе: подзводити у відповідні служби, повідомити, запитати. У мене ж, на жаль, не колцентр, щоб реагувати на подібні питання, але їх теж вирішуємо. Мені потрібно опрацювати тему, написати звернення, проконтролювати.
— На останній сесії міськради було винесено питання щодо вашого перебування на посаді секретаря. Чому прокуратура рекомендувала депутатам позбавити вас повноважень?
— Ви бачили, я не скиглив, що прокуратура зробила таке звернення до міськради стосовно мене. Що говорять з цього приводу люди? «Якщо на нього наїжджає прокуратура, значить, він особисто робить усе правильно», — логічно міркують. Що саме роблю правильно? Я ініціюю закриття незаконних будівництв у місті — це компанії «Укренергобуд», «Бориспільміськбуд» та «Престиж». Закликаю усіх не купувати там квартири, бо там непорядні люди… Та ж проблема із «Вишиванкою», де непорозуміння через електропостачання, бо люди не виконали технічні умови перед інвесторами, які купили стіни, а якісних послуг не отримують. Це моє завдання як влади попередити людей про непорядні компанії, бо люди все одно прийдуть до нас, у міськвиконком, із цими проблемами. У мене на столі, дивіться, сотні скарг у всі органи на незаконність будмайданчиків, також на діяльність ігрових автоматів у місті. І якщо мене навіть куми-депутати критикують і знімають з посади, то я як секретар для людей роблю усе правильно, тому у нас немає кумівства і корупції. Ми не беремо хабарі за незаконне будівництво, за ігрові автомати. Нас провокують! Чому я не повідомляю в органи? Бо, зазвичай, приходить хтось непростий: кум, сват, брат, друг, колега… Усі герої сказати: «Заяви на того, хто пропонує хабаря.» Як?
Моя заправка закрилася із тих часів, як я наїхав на ігрові автомати. Я як державний службовець не повинен мати бізнесу, я його і не маю, однак бізнесом займаються члени моєї родини. Заправка закрита 9 місяців. Я вдячний правоохоронцям із обласного ВБЕЗ, які «наїхали» на мене і моїх друзів, які начебто мали до мене стосунок щодо закриття тих ігрових автоматів. Я дякую їм, вони розв’язали мені руки. Сьогодні тиснути на мене немає як і на що!
Я є тим секретарем, який не використав свої зв’язки для процвітання свого бізнесу. Усі звинувачення щодо мене — дитячі. Хтось десь сказав, що я отримав земельну ділянку? Ні! Чи я щось вкрав? Ні! Бориспіль — це специфічне місто: у нас люди хочуть, щоб не було корупції і щоб був кум, який би, чуть що, усе «порішав». Мене дивує позиція людей: тут він бастує проти мене, а тоді приходить домовлятися. Люди, не обов’язково пропонувати гроші, прийдіть до мене — я допоможу вирішити питання безкоштовно.
— Я зрозуміла, що вам пропонують хабарі.
— Безумовно. Ну а як без цього?
— Ви відмовляєтеся? У більшості випадків?
— Дякую за цю фразу! (Сміється). Сьогодні від мене недруги чекають, щоб я оступився, щоб була можливість мене підставити. Чи я схожий на дурного? Для чого у мене стоїть камера у кабінеті? Бачите? Щоб не було провокацій. 12 років бути опозиційним депутатом, прийти сюди і взяти якусь копійчину — кілька тисяч доларів? Довіра людей завойовується і коштує дуже дорого, ніж якісь доляри. Я чудово розумію, що правоохоронні органи цього чекають. Я точно знаю, що у мене в кабінеті є прослуховуючі засоби. Нехай послухають проблеми бабусь, мої телефонні розмови.
— Як думаєте, справа із прокуратурою виникла, бо на вас написали кляузу?
— В Україні немає жодного секретаря міськради, якого б прокуратура хотіла звільнити від обов’язків. Хоча у них немає підстав на це. Я пишаюся, що є таким особливим. Мене суд звільнив від відповідальності. Якби мене засудили — я отримав би штраф 34 тис. грн. Перша судова інстанція прийняла рішення закрити справу за малозначимістю. Є формальні причини до мене причепитися. Але я ще раніше повідомив правоохоронні органи про те, що не можу вийти із співзасновників цих трьох підприємств із об’єктивних причин. Перша — ця компанія є банкрутом, співзасновником є фірма, яку знати неможливо; друга — є втрачена фірма і є звернення до міліції кілька років тому; третя — поляк-співзасновник не може приїхати сюди із певних причин. Прибутків я не отримував. Усі підприємства, звинувачення по яких мені висували, не мають навіть рахунків у банку, вони не працюють. Це формальність, через яку хотіли мені «пришити» корупціонера, а не вийшло. Прокурор звертається з проханням відсторонити мене від посади, значить я заважаю. Якби я був винний, то не пручався б і написав заяву.
— Чому саме ваші кум і депутат Боженко та колишній партнер по «Удару» Левітас найбільше вимагали зняття із секретарства?
— У Ігоря Марковича була можливість на посаді секретаря показати результати своєї роботи. Я не хочу обговорювати це. Запитайте у нього, чому він до мене так ставиться, щоб я не був зараз упередженим. У кума, можливо, є особисті образи і невдоволення мною, коли після його розлучення я став не на його бік, а на сторону колишньої дружини, моєї куми.
— Ви не образилися на колег?
— Не залежно від того, що відбувається у міській раді, я, як політик, повинен демонструвати стриманість, бо ми усі працюємо на благо людей.
— Була тривога від того, що, може, доведеться піти з посади?
— Я уже раз писав заву на звільнення, коли піднялися тарифи на комунальні послуги, як і обіцяв. Вдруге я теж був готовий піти. Тому не обдзвонював колег, ні з ким не зустрічався з цього приводу — це можуть підтвердити усі. Я переконаний у своїй позиції, бо нічого не зробив наперекір своїй совісті. Повірте, не всі політики продажні, люди повинні це знати. Хочу процитувати Ліну Костенко: «І все на світі треба пережити, і кожен фініш — це, по суті, старт, і наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт».
— Будучи в опозиції, ви жорстко критикували членів міськвиконкому і міського голову зокрема, але у випадку із вашим зняттям, вони вас фактично підтримали. Згодні?
— Я багато чого не можу собі дозволити у кріслі секретаря. Сьогодні я теж іноді наїжджаю на команду Федорчука, роблю так, як вважаю по-справедливості. Мені не зрозуміло, чому Микола Корнійчук не займається питанням номер один для Борисполя — вирішенням питання будівництва об’їзних доріг. Я готую доповідні, пишу в усі інстанції, щоб зрушити це питання. Не дивлячись на певні непорозуміння усередині місцевої влади, між міським головою і секретарем є домовленість — ми дали один одному слово прибрати чвари і непорозуміння між нами, які були раніше, продемонструвати кожен свою роботу і спільну роботу. Із Анатолієм Федорчуком сьогодні ми завжди знаходимо порозуміння — за півтора року ми не сварилися, хоча були провокації із будівлі районної адміністрації і зараз є. Із Миколою Корнійчуком мені важче. Ярослав Годунок хоче продемонструвати, що він не тільки вміє кричати, але й працювати. Я не руйнівник, як деякі звинувачують, і, крім критики, пропоную альтернативу. Багато робиться владою. Не хочу уподібнюватися до політиків у верхах, вони конфліктують між собою, а страждає уся країна. Хоча у мене, як секретаря, часто розходяться думки із позицією виконкому.
Моя ціль — реконструювати дитсадок на вул. Привокзальній, звідкіля виїхали екс-беркутівці, хочу зробити заклад взірцевим із застосуванням новітніх технологій.
— Політична атмосфера у міській раді здорова? Відчувається наближення виборів? На яких ключових питаннях зосереджені депутати?
— Ви думаєте, я не розумію, що мене рано чи пізно знімуть із цієї посади. Кому потрібен такий секретар, який «заважає» правоохоронним органам і окремим працівникам міськвиконкому? Розумію, що мене тут з’їдять рано чи пізно. Тому я максимально роблю усе для людей, втручаюся в усе, що відбувається у місті. Багато зроблено у сфері електропостачання — близько 20 підстанцій у цьому році «вибили» завдяки письмовим зверненням, і ця проблема зникає. Чому сьогодні місто не може нічого зробити із будівництвом у місті малих об’їзних доріг? Бо шляхи їхнього пролягання на межі міста і району, потрібні узгодження. Є проблема із військовою частиною, з якою роками ведеться переписка щодо їхньої дороги-бетонки, що від вул. Момота йде через частину до «Аеромола», але вони відмовляються віддати у розпорядження міста цю дорогу. Друга об’їзна, що йтиме на село Дударків — це територія у власності району, вона нині безгоспна. На найближчій районній сесії, де я буду, має вирішитися доля цієї дороги — чи перейде вона згодом у власність міста, тоді говоритимемо про будівництво. Ще об’їзний шлях — від залізничного вокзалу до «Нової лінії». Друга гілка — це шлях Броварська — Запорізька, з виїздом на вул. Залізнична, К. Маркса. Але є проблеми від двох підприємців, які заважають цьому будівництву. Є локальні питання, які треба вирішити, щоб розвантажити Київський Шлях. Завдання міста — зробити на головній вулиці на кожному перехресті «кишені» для роз’їздів. Ще завдання номер один — розширення дороги через залізничний переїзд 35 км, де затори. Це комплексні завдання і депутатів, і міськвиконкому.
— Ви ініціювали позачергову сесію міськради 12 червня з метою скасувати нові тарифи на громадські перевезення у місті. Є припущення, що ви у такий спосіб хочете завести у місто своїх перевізників.
— Мої вороги розповсюджують таке. Скажу всім: якщо хтось думає, що я у місті щось кришую, то не слухайте, а викликайте поліцію. Якось їду у маршрутці, а поряд говорять про мене: набрався землі, квартир. Той, хто казав, не знав, який я на вигляд, і пожалів про сказану брехню. Якщо не можуть вкусити, то розпускають плітки. Коли про політика розпускають чутки, то придивіться до нього і матимете власне враження. Навіщо мені інші перевізники? Який зиск? У мене немає навіть знайомих таких. Але я не бачу нічого поганого, якби прийшли інші. У нас є новий договір із перевізниками, завдяки моїй наполегливості, де передбачені відповідальність і штрафи за порушення, щоб контролювати ситуацію і щоб і пільговиків не відштовхували. Якість має бути, все одно хто її забезпечуватиме. Всього 1 млн 300 тис. грн з міського бюджету було виділено як компенсацію на перевезення пільговиків.
— Як вважаєте, місту потрібен комунальний громадський транспорт?
— У мене є лист до Олега Ляшка щодо цього. Є екологічні кошти, на які можна закупити електробуси, які згодом можна буде передати в оренду перевізникам. Потрібна відповідна програма і бажання виконкому та депутатів.
— Ви активно демонструєте, що боретеся із гральним бізнесом у місті. Вдало?
— Гральні точки ростуть, як гриби, то одна назва, то інші. Я подавав рішення про заборону грального бізнесу у місті, і знаєте, яку відповідь надала мені патрульна поліція: ми не будемо виконувати ваше рішення, бо воно протизаконне. Щомісяця відправляються звернення у всі інстанції органів державної влади — від президента і прем’єра, СБУ, МВД до прокуратури, податкової, охорони праці тощо — щодо заборони грального бізнесу, де реалізовуються цигарки та спиртне, і ця діяльність без жодних дозволів. Запитайте у них оригінали документів, хто здійснює діяльність. А хто здає в оренду? Наші підприємці! Якби вони були патріотами міста, то не здавали б приміщення під незаконний бізнес. На Лоховці якось ми закрили кілька точок ввечері, а вранці вони вже працюють під іншими вивісками. Їх кришують правоохоронні органи.
— Стихійна торгівля у Борисполі непоборна?
— Винні не депутати, а ті, хто купує у тих торгашів. Починайте з себе. Не купуйте! Україна починається з тебе. Це так само, як не смітити. Сьогодні у місті уже сортується сміття, завдяки, в даному випадку, Корнійчуку, Толкачу, усі разом ми досягли цього.
— На родину вистачає часу?
— Безглузде запитання. Звісно, ні. Крім роботи, ще треба поїхати на Схід.
— Досі? З чим їдете?
— Потреби вояків не ті, що раніше. Але їм приємно, коли земляки приїздять.
— Війна сьогодні має сенс?
— Треба запитувати у Порошенка. Це не до мене. Адже я завжди казав, що Москва нам ніколи братами не була і не буде.
— Скільки у вас автівок?
— Хочу якраз зробити політично правильно, але не знаю як. Кілька днів тому я продав свій «Хюндай», який не був на мене оформлений. Інший, дружини, ремонтувався і теж чекає продажу. Я покажу, скільки вони коштують, і куплю нове авто дружині, якій важко із трьома дітьми, коли я на роботі, і так подякувати їй за народження Соломії. Я можу дозволити собі нормальне авто. Півтижня я їжджу до роботи на метро, маршрутках, іноді з друзями компонуюся.
— Вам закидали на сесії, що ви придбали квартиру в Борисполі. Може, плануєте перебратися сюди?
— Я готовий запросити журналістів у гості хоч сьогодні. Свого часу я взяв кредит у доларах на житло на вул. Червоноармійській — і згодом втратив хату, як і багато інших громадян. Зараз живу тимчасово у Києві. У ЖК «Левада» я придбав квартиру до виборів. Тоді не був секретарем, був в опозиції. Звісно, хочу жити у Борисполі, але для великої родини потрібен будинок, який придбати поки не можу.
— Що чекає на Бориспільську ЦРЛ?
— Хочу подякувати районній владі, куди я написав листи, щоб почали ремонтувати на території лікарні дорогу, роботи розпочато. Район вкладає великі кошти у лікарню, є мінус у тому, що місто і район не можуть знайти порозуміння як засновники ЦРЛ. Але, думаю, це справа часу. Знаєте чому? Якщо голова Бориспільської РДА заявляє, що потрібно об’єднувати місто і район, то скоро проблема із лікарнею вирішиться сама собою. Люди повинні зі свого боку вимагати якісних медпослуг і не давати хабарів. Місто зробило медреволюцію — організовує первинку з нуля і це будуть якісні послуги. Міський бюджет дозволяє теж підтримувати лікарню, тобто вторинну ланку місцевої медицини, і місто теж сьогодні вливає кошти у ЦРЛ.
— Часто буваєте у сестри Оксани Лисенко, яка мешкає у Борисполі?
— Аякже. Тільки випаде нагода — так і у неї. Взагалі у Борисполі я більше часу, ніж вдома.
— За великим столом збираєтеся разом родиною? Співаєте українських пісень? Ви взагалі співаєте?
— Звісно. Ми з сестрою навчили бориспільців українських традицій. Ми вчимо українському і своїх дітей. Коли я сюди прийшов працювати, то було не прийнято у раді носити вишиванки, а я носив.
— Зате нині ви не носите вишиванок. Чому?
— Бо зараз усі вбралися у вишиванки, навіть лжепатріоти. Це стало модно. 1000 вишиванок я подарував у Борисполі — цим я пишаюся — це вчителям, у дитсадках, діткам.
— Скільки вам років?
— Сорок.
— Є бажання бути мером Борисполя?
— Хм... мером… Я на цьому не зациклююся. Треба йти у Верховну Раду, щоб там працювати, бо я не бачу звідти результату. Якщо ти продемонструєш роботу тут, на місцях, і будеш відкритим для людей, то покажеш, що достойний іти у Верховну Раду. Я ще не старий. Хоча грошей великих немає. Сьогодні працюю і не встигаю розміщати пости, що зроблено. Нагадую про себе, щоб наше суспільство було активнішим і більш згуртованим.
— Де відпочиваєте з родиною?
— У тещі на городі, як більшість українців. Цього літа ніде не планую відпочивати, як і минулого. Поїздка в АТО — це буде мій відпочинок.
— Щоб хотілося найбільше?
— Стабільності. Багато чвар. І наші деякі колеги розпускають плітки, що неприємно. Хотілося, щоб люди не купувалися на провокації, дурниці, які часто ширяться містом. Хочеться, щоб люди довіряли владі й уміли аналізували. Хочу, щоб місто відмовилося від ЖЕКів взагалі й перейшло на управляючі компанії. Коли людина сама обиратиме на роботу контору, то й вимагатиме від неї якості, і влада тоді зі своїми тарифами буде непотрібна. У нас є уявлення з радянських часів, що ЖЕК — це щось. Сьогодні хочу вимагати від ЖЕКів, щоб вони вивісили перелік своїх послуг і вимоги до них — прибирання території, наприклад, двічі на місяць тощо, і в кінці місяця, щоб було видно, за що споживачу платити чи не платити. Таких реформ боятися не потрібно.
— Що б хотілося секретарю сказати депутатам?
— Подякувати за спільну роботу. І, можливо, попросити вибачення, бо я буваю емоційним, нестриманим. Я багато працюю з виборцями і іноді не вистачає часу на спілкування з ними, вони це розуміють. Але кожен депутат для мене важливий. Виконавчий комітет повинен розуміти, якщо депутат звернувся із якимось питанням, його треба вирішити негайно. А я тут, як та щука, щоб карась не дрімав.
— Коли у міськвиконкомі вітали журналістів із професійним святом, ви окремо відзначили особливість заголовків, не називаючи видання. Це ж камінь був у наш город, чи не так?
— Навпаки! Це ж класно, що влучні заголовки. У нас деякі люди не читають газет, але ваші заголовки привертають увагу, і читаєш статтю. Я дякую вам за роботу, відзначаю, що ваші журналісти завжди в гущі подій, двічі запрошувати не доводиться, і головне — об’єктивно висвітлюється те, що відбувається.
Оксана КОБЗАР,
фото Тетяни ХОДЧЕНКО
коментарі