У приватній розмові один з депутатів, якого обрано вже не вперше, жалівся: «Не хочеться і ходити на сесію. Раніше в нас кожен сам робив вибір, за що голосувати. Тепер приходиш і тобі кажуть, як треба».
«Вісті» вже кілька сесій транслювали live у своєму Фейсбук. Кілька років тому, коли стояло питання про зйомку сесії операторами ТРС Бориспіль, депутати кричали: «Тепер все людям буде видно і зрозуміло!» Так от — громада нічого не розуміє! Люди знають, що депутати все вирішують на закритих чи приватних зустрічах, тобто як робить бізнесмен у своїй приватній діяльності. Звідси виникає непорозуміння — ми не знаємо, чому той чи інший депутат так чи інакше голосує за певне рішення і що взагалі діється. На сесії ми бачимо, як депутати, коли горлянки втомляться, спокійно з усмішками сідають і швидко проходять порядок денний.
Поведінка народних обранців теж залишає бажати кращого — і це м’яко сказано. Який приклад мають ті, хто вас обрав? Чого можна хотіти від дітей? Крик, образи, звинувачення, бруд — це кращі представники громади Борисполя, яких ми делегували представляти свої інтереси?
Якщо раптом передумав
У квітні в Бориспільській міській раді з’явилася нова практика «переголосування» — це коли більшість депутатів зробили свідомий вибір, подумали і натисли кнопку. А через годину, наприклад, хтось каже: «Шановні, а давайте переголосуємо». І тут виявляється, що кожен депутат помилився — тепер та ж більшість приймає з того ж питання протилежне рішення. Так було, наприклад, з підприємцем Євгеном Каськом. Директор магазину «Автосвіт» багато років підтримував безкоштовну автостоянку перед своїм магазином, що використовувалася відвідувачами ринку і нових ТЦ справа і зліва. Підприємець кілька раз приходив на сесію і переконував депутатів залишити місце йому в оренді з приміткою «безкоштовна автостоянка без права будівництва», щоб він міг змогу і цього року заасфальтувати післязимові ями. Представники народу підтримали рішення і Євген пішов з сесії. А коли пішов, депутати повернулися до питання і змінили своє рішення. Бо на цю ділянку, кажуть, претендують аж два депутати, але прізвища не називаються.
Розвиток чи ні?
Коли ходиш на сесії регулярно, знаєш, чого чекати від депутатів. Наприклад, щоразу, коли Ілля Луців іде на трибуну, можна бути впевненому, що мова піде про розвиток. Суть наступна — все, що тільки можна, треба віддати бізнесу і позабудовувати, причому давайте скоріше і взагалі соромно, що десь ще лишилася ділянка землі! Але давайте називати речі правильно.
Розвиток — це не лише економіка. Коли говорять про розвинене місто чи країну у наш час, мають на увазі наявність інтелектуальної еліти, висококваліфікованих фахівців, використання власних ноу-хау і новітніх технологій, існування передових освітніх центрів, утилізація сміття, альтернативна енергетика, комфортне середовище і громадянське суспільство. Давній Рим в свої останні часи був надзвичайно розвиненим центром цивілізації — торгівля процвітала, купити можна було будь що з усього світу і в багатьох римлян були гроші все то купувати. Чого бракувало? Римські філософи й сатирики писали, що кудись поділася мораль і совість, а корупція квітла буйним цвітом.
Суперпитання, що зриває сесії
№50-им на квітневій сесії було питання про 19 соток вільної землі по вул.Героїв Небесної Сотні. Це прямо навпроти райсуду, де в 90-і почали будівництво, а зараз за бетонним парканом там, як прийнято говорити, «хащі», котрі, між іншим, зайняті виробництвом кисню для загазованого центру. У квітні депутати вирішили віддати землю приватному підприємству «ДЕНАДАБОР» — у майбутньому рішення по ньому призведе до конфлікту 30 травня. Після такого рішення депутат Рустам Хамракулов, представники ГО «Сектор Безпеки» та Асоціації АТО покинули сесійну залу — щоб через місяць прийти з підмогою. На їх думку, тут мав бути об’єкт громадського значення — реабілітацйний центр, будинок культури чи дитячий позашкільного центр. Власник підприємства «ДЕНАДАБОР» — бориспільський підприємець, депутат міської ради минулого скликання, який балотувався до Верховної Ради Володимир Борисенко так пояснив «Вістям» (після квітневої сесії) свою позицію:
«ДЕНАДАБОР» створили у 2008 році я, Денисов та Адамовський. У 2016 році я повністю викупив права і тепер лише я є повноправним власником. Основний вид діяльності компанії — будівництво, ще вона надає юридичні послуги, а свого часу обслуговувала один з терміналів аеропорту. Земельною ділянкою по вул.Героїв Небесної Сотні я зацікавився минулого року, коли дізнався, що її хоче забрати компанія БМ—53, що була створена саме для отримання цієї землі. Після переговорів з депутатами і міським головою ми домовилися, що я візьму цю землю в суборенду у ВУКГ. Щодо конкретного будівництва на ній у мене ніяких планів зараз немає. Я відкритий до пропозицій. Якщо люди хочуть реабілітаційний центр — давайте обговоримо. Це хороша справа і центр реабілітації воїнів АТО треба будувати — на цьому місці чи в іншому. Одне я можу сказати — ніяких рішень про будівництво на цій ділянці без громадських слухань та обговорень з депутатами міської ради прийнято не буде».
На травневій сесії міський голова на питання, що ж буде там збудовано, відповів коротко: “Я не знаю”.
Бориспільські історики висловили свою позицію — місце є історичним, потребує наукового археологічного дослідження.
Тепер частина активних громадян на чолі з «Сектором Безпеки» вимагає від депутатів повернути ділянку назад місту — тобто розірвати договір. Якщо ж «ДЕНАДАБОР» звернеться після цього до суду, то має всі шанси виграти, бо все по закону.
На травневій сесії в залі відбувалося щось, схоже на спробу військового перевороту. Інцидент силового втручання воїнів АТО у міську політику вкотре розколов думки бориспільців. Одні впевнені, що цього допускати не можна, що є закон і порядок, діяти можна лише в правовому полі. Інші, погоджуючись, додають, що це єдиний дієвий спосіб донести позицію до депутатів, які «не чують людей». Ясно одне — спосіб це деструктивний, зовсім не—дієвий, не цивілізований (хоча, про що я) і, зрештою, все одно доведеться шукати спільну мову. А найгірше те, що ніхто нікому не вірить. З іншого боку, хтось завдяки цьому виграв тиждень часу.
Валяти чи не валяти?
Існує кілька ознак справжнього депутата і друга народа — він має фото чи ходить у вишиванці, «був на Майдані», «валяв забори». Вміння голосно кричати вітається. Але бориспільці мають прикмету — якщо депутати ламають десь будівельні паркани, значить там точно збудують, що хотіли.
Коли постало питання про будівництво на ділянці біля і за кінотеатром, на квітневій сесії зчепилися Валерій Мартишко з Ярославом Годунком. Валерій Іванович виступив проти будівництва у центрі продуктових магазинів — на його думку, їх є досить і нові треба виносити далі вглиб міста. Ярослав Миколайович — який взагалі бунтар — цього разу захищав будівництво. Мовляв, забудовник пішов назустріч, і збудує там чергову окрасу міста з великою стоянкою за кінотеатром. Звісно, тут і Ілля Луців з промовою про розвиток центру. Але хто довіряє словам забудовника і його картинкам? Всі ми добре пам’ятаємо історію з БГЦ-концертним-залом та Кінг-Конгом. І ось що відбувається в останні травневі дні — сесію зірвано, а в цей час трактор копає фундамент майбутньої будівлі біля кінотеатру. Тепер там будівництво йде повним ходом, з фурами і камазами.
Хто подумає про післязавтра?
Хтось у міській владі повинен розуміти, що існують простори чи об’єкти загальноміського значення. До них відноситься центр Борисполя чи, наприклад, зимова гірка у яру Соцмістечка. Тому про можливу забудову таких місць мало говорити з мешканцями найближчого будинку.
Чи може в сучасному місті прямо в центрі будуватися автостоянка? Ні, не може. Торгові центри з гектарними паркінгами виносяться на окраїни (вдалий приклад — «Аеромол»). Центр же звільняється від авто для розміщення пішохідних зон, скверів, парків.
“Побеждена природа, кто побеждал — молодец”
Зелені зони — ще одна болюча тема Борисполя. На зірваній сесії з голосу (тобто питання немає в підготованому порядку денному) вносилося питання зонінгу міста. Чому з голосу і що за цим стоїть — ще одна класна тема. Ті жалюгідні залишки «легенів міста», що досі лишилися і де трава пробивається крізь сміття пересічних громадян, ніхто не хоче визнати власне “природою” і дати шанс самій природі. Розглядається все це виключно в контексті недолугих вправ у садово-парковому мистецтві за допомогою бульдозера, а “природу” ми досі по-радянському вважаємо ворогом — її треба приборкати, зломити, закувати, показати, хто справжній господар. От чому так?
комментариев