31-річний бориспілець Валерій Нікітюк захищає нашу країну з лютого цього року. Нещодавно чоловік вперше повернувся додому у 5-денну відпустку до своєї дружини та маленького сина. «Вісті» поспілкувалися з воїном та дізналися його історію під час сімейної прогулянки парком.
Творче металеве покликання
Валерій Нікітюк за професією зварювальник. До війни мав невеличкий цех з виготовлення металоконструкцій. При цьому він доволі творча особистість — створює арт-об’єкти з металу.
Валерій вважає, що найкраща професія — це хобі, яке приносить дохід. «В дитинстві я любив малювати, — розповідає чоловік. — А зварювальником зміг втілити різні образи в металі. Арт-об’єкти створюю без малюнків — образ тримається в уяві».
До творчості чоловіка надихає 4-річний син Ілля, з яким батько залюбки дивиться мультфільми — здебільшого, про динозаврів та роботів. Деякі з цих мультиплікаційних персонажів стають арт-об’єктами, як, наприклад, сталевий Оптімус Прайм, що став найбільшим за розмірами проявом такої творчості. Наразі він розташований на території заводу будматеріалів ПрАТ «БКБМ». Висота Оптімуса — понад 3 метри, а вага — близько 1 тони. На виготовлення об’єкта пішло 111 днів. Увесь він виготовлений вручну з понад тисячі деталей.
Карета біля РАГСУ також створена руками Валерія Нікітюка. Ідея належить його брату.
На захисті країни — з часів Майдану
В 21 рік Валерій з товаришем почав займатися виготовленням металоконструкцій. «Ми мали невеличкий цех. Виготовляли паркани, броньовані двері, ангари, лавки, столи. Пропрацювали рік і почався Майдан. Тоді я ще не був одружений, а лише зустрічався з майбутньою дружиною Лілією. Майже рік пішов на завершення існуючих замовлень, а коли останнє з них було виконане, я наполегливо почав «штурмувати» військкомат. До цього я не служив в армії, тому процес затягнувся. Врешті-решт через три місяці я вступив в 25-й батальйон Київська Русь. Був кулеметником-розвідником. Я цілеспрямовано йшов у розвідку, там були мої друзі, побратими, з якими ми і зараз служимо, захищаючи країну».
Два роки Валерій Нікітюк прослужив у зоні проведення АТО. В 2020-му році рівень обстрілів та бойових зіткнень знизився до мінімуму. Все йшло до припинення вогню, до мирного життя. Але 2021-й рік та особливо початок 2022-го року були тривожними, а 24 лютого почалася повномасштабна війна. Довелося знову взяти до рук зброю, інакше він не міг вчинити.
«Ми зустрічалися з побратимами ще на Новий рік 2022-го. Вже тоді обговорювали, як будемо тримати бій, адже було зрозуміло, що повномасштабного вторгнення не уникнути, — розповідає Нікітюк. — 20 лютого я повернувся додому з Циблів, де проходив реабілітацію. 24 лютого прокинувся о 4:57, вийшов на балкон і побачив, як пролетіла ракета. Одразу зрозумів, що почалася війна.
З побратимами ми завчасно обговорили свої дії. Була домовленість: коли розпочнеться війна, всі ми збираємося біля Асоціації учасників бойових дій Бориспільщини, а потім ідемо до міської ради та вирішуємо нагальні питання щодо озброєння, захисту міста, облаштування лінії оборони тощо. Так і вчинили. А вже 25 лютого я, разом з двома товаришами, поїхав до військкомату та взяв відношення у 72 бригаду. Через кілька днів нам зателефонували з військкомату і повідомили, що створюється новий мотострілковий батальйон, де, власне, сьогодні я і служу, захищаючи країну».
Настрій — на перемогу
Валерій Нікітюк — один із тих, хто боронив Бориспіль, коли ворог був на підступах до міста. 8-й стрілковий батальйон, в якому Валерій служить у розвідці, відправили в Баришівку, звідки почався бойовий шлях чоловіка. Баришівка, села, які були безпосередньо під окупацією: Красне, Бірки, Перемога, Басань… Потім розвідувальний взвод Валерія першим заїхав у Конотоп. Населення чекало наших військових із вдячністю. «Під Баришівкою були евакуаційні коридори, були волонтери, мешканці, які самі виїжджали, колони евакуаційні з дітьми та жінками. Люди плакали та раділи, коли бачили нас, — пригадує військовий. — Проте загалом ставлення населення на деокупованих територіях було різним, адже різні і люди, і їх реакція на події. Головне, щоб військові залишалися людьми. Під час несення служби мені навіть знадобився фах зварювальника — допомагав людям паркани зварювати та ремонтувати. Люди теж допомагали військовим, давали трактори, привозили деревину для облаштування укріплень, оборонних опорних пунктів».
Задача розвідника — без потреби не вступати в бій. Для бою є роти вогневої підтримки, а розвідникам потрібно вивідати, де противник, яка його кількість, яка техніка та непоміченими повернутися назад, щоб передати інформацію. «Кожного дня ходимо по лезу. Кожен день відчуваємо захист неба. Прокинувся неушкодженим — це вже чудово, час іти на виконання завдань, — розповідає чоловік. — Якби була можливість повернути час назад, я б прожив життя так само».
За словами Валерія, настрій у бійців на фронті зараз максимально позитивний — наскільки це можливо під час війни. До того ж, уже йде доукомплектація серйозним довгоочікуваним озброєнням. Тому настрій — на перемогу.
Не втратити людяність
Чоловік вважає, що військовим важливо не втрачати людяність, мати холодний розум та гаряче серце. «Українцям бажаю терпіння, віри в ЗСУ, віри в себе. Адже війна не назавжди. Ми її переживемо та відвоюємо наші землі, — підсумовує Валерій Нікітюк. — Саме тоді військовим потрібно буде перелаштуватися, щоб повернутися до звичайного життя». Наскільки це важко, боєць знає ще з часів АТО. «По завершенню війни у військових має бути стимул та жага до життя, хобі, яке надихає. Має бути зацікавленість у житті, у майбутньому. Потрібно буде наново знайти себе в мирному житті, у спілкуванні з власною родиною. Війна не проходить безслідно ні для кого. Тому потрібно буде чимдуж сильніше берегти свої родини та цінувати тих, хто тебе любить: батьків, дітей, жінок».
Плани у Валерія Нікітюка після війни грандіозні — мріє про відкриття власного заводу з виготовлення металоконструкцій. Адже потрібно буде працювати та відбудовувати Україну. Обов’язково буде присутньою в житті і творчість — адже, як мінімум, потрібно завершити останній арт-об’єкт, який почав ще до початку війни.
коментарі