Колись на похороні В’ячеслава Чорновола представник парламенту Вірменії сказав пророчі слова: «Шановні українці! Ви не втратили лідера партії, не втратили депутата Верховної Ради, ви втратили можливість жити в демократичній розвинутій державі!»
25 березня 1999 року на 5-му кілометрі траси Бориспіль-Золотоноша трагічно загинув Герой України, лідер Народного Руху України В’ячеслав Максимович Чорновіл. Саме аварія навіки пов’язала В’ячеслава Чорновола з нашим містом, хоча Бориспіль йому завжди був не чужим. Щороку на місці трагедії, де силами бориспільських рухівців встановлено пам’ятний козацький хрест, у день народження В’ячеслава Максимовича та в день його загибелі, а також на великі державні свята збираються люди, щоб вшанувати пам’ять великого сина українського народу.
Час невблаганно стирає багато подій. Сьогодні традиційні зустрічі біля козацького хреста зовсім не такі багатолюдні, як раніше. Свій відбиток наклала й війна. Але всі, кому пам’ять про В’ячеслава Чорновола дорога, не забувають про зустрічі.
25 березня 2023 року, у день 24-х роковин страшної трагедії, біля пам’ятного хреста було небагатолюдно. Хоча основні заходи по вшануванню планувалися на Байковому цвинтарі, на місце загибелі приїхав син В’ячеслава, Тарас Чорновіл, його дружина Марія, сестра В’ячеслава Чорновола Валентина Плахотнюк та її син Богдан, доктор історичних наук, професор кафедри політичних наук і права Київського національного університету будівництва і архітектури Василь Деревінський, докторська дисертація якого була присвячена Чорноволу, соратник загиблого — Микола Степаненко, який багато років досліджує обставини вбивства В’ячеслава Чорновола. Від Борисполя героя вшанували представники місцевого осередку НРУ на чолі із Людмилою Поляницею, яка нині очолює організацію, та депутат попереднього скликання Володимир Нагорний. Поминальний молебень відслужив настоятель Свято-Миколаївського Храму, що на вул. Сергія Камінського, отець Віктор.
Під час своєї промови Валентина Чорновіл наголосила: «Я впевнена, що це було вбивство. Від того, що цю справу буде розкрито, мені вже легше не стане. В’ячеслава немає, немає людини, яка передбачала на багато кроків наперед, яка знала, що робити в державі, як її формувати. Я це вже пережила… Важливо, що лишилася пам’ять у його творах, у його книжках, у спогадах про нього. На жаль, більше року я не можу видати книгу бібліографії творів В’ячеслава Чорновола і про В’ячеслава Чорновола. Давайте будемо пам’ятати. Бо поступово пам’ять згасає. Дуже важливо пам’ятати тих, хто здобував незалежність України».
Її доповнив Тарас Чорновіл: «Доки ми приходимо сюди, доти зберігається зв’язок. Це має значення насамперед для нас. Війна забирає найкращих. І тоді, коли загинув В’ячеслав Чорновіл — це також була війна за незалежність України. Першими на захист рідної землі стають найкращі…»
Чорновола поховано на Байковому цвинтарі в Києві, але Бориспіль був і залишається містом, де сходяться стежки пам’яті про славного сина України. Заступник голови Бориспільського осередку Народного Руху України Анатолій Чабанюк зазначив, що жодне місто України не має стільки творів В’ячеслава Максимовича — 18 збірників томів, і все це завдяки його сестрі Валентині. Він наголосив, що Чорновола недарма вважають пророком в Українській державі — усе, що він говорив, справдилося. У тому числі він передбачав війну Росії проти України.
До теми: нещодавно у Бориспільській центральній бібліотеці ім. В’ячеслава Чорновола відбулася зустріч із молоддю міста — учнями 9-го класу ліцею «Перспектива» за круглим столом, у якій також взяли участь Василь Деревінський та Микола Степаненко. Ті факти із життя В’ячеслава Чорновола, які озвучив у своєму виступі Василь Деревінський, найімовірніше, були для дітей відкриттям. Представники КДБ називали Чорновола невгамовним, а під час ув’язнень — «зеківським генералом», адже той мав шалений авторитет серед політичних в’язнів. За словами Деревінського, Чорновіл був центром потужного урагану, що зніс імперію. Підсумовуючи виступ, гість наголосив: «Ми бачили Ірпінь, Бучу… Те саме «московитські визволителі» робили і в 17 році, і в 20-х роках на Східній Україні, а у 50-х — на Західній Україні».
коментарі