Про те, які проблеми доводиться вирішувати, з чим стикатися, які проблеми залишаються невирішеними та чому, наскільки колектив був готовий працювати в умовах війни «Вістям» розповів виконуючий обов'язки директора КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Василь Лисиця.
— Василе Вікторовичу, як працює лікарня на тлі військових дій?
— У посиленому режимі. Це відгуки військових дій, які відбуваються в нашій країні. Зокрема, маємо багато тимчасово переміщених осіб, які переїхали до Борисполя. А наш медичний заклад не розрахований на таку велику кількість людей. Але колектив намагається знаходити нові алгоритми роботи, щоб покращити цю ситуацію. Поки ми справляємося з цими викликами.
— Наскільки був готовий колектив до роботи в умовах війни, в період повномасштабного вторгнення?
— Люди достойно витримали це випробування. Лише незначна частина співробітників виїхала за кордон. В основному всі працювали, віддаючись на 150% справі.
— Згадайте найекстремальніші умови, у яких доводилось працювати в той час?
— З початку бойових дій умови були надекстремальні, ми приймали військових та бійців територіальної оборони, які перебували на лінії зіткнення та були поранені. Ми фактично тоді перекривали потребу таких громад як Баришівка, Перемога, Лук’янівка, частину Броварського району, де також були бойові дії. Наші лікарі всім пораненим врятували життя. Ніхто не втратив кінцівки. Навіть боєць, який отримав кульове поранення в голову і був доставлений в нашу лікарню, був прооперований нашим нейрохірургом та наразі проходить реабілітацію за кордоном, вже навчається наново ходити. Це вагоме досягнення. Звісно, була екстремальна робота 24/7. Було багато охочих нам допомагати, багато волонтерів.
— Які виклики перед вами як перед медичним менеджером постали за останній рік і як на них реагуєте?
— В принципі, в нас є комунікація і з керівництвом і міста, і району, і з Департаментом охорони здоров’я Київської області та з Міністерством охорони здоров’я, яке нам ставило певні задачі, а ми намагалися виконати — наприклад, це робота ангіографа.
Як менеджер особливого перенавантаження наразі не відчуваю. В періоди тривалих відключень електроенергії було важко — тоді у нас було надважливе завдання щодо безперебійного постачання електроенергії, адже все наше обладнання працює від електропостачання. Тоді, зокрема й за допомогою міської та обласної влади, оперативно вирішили питання з генераторами. Встановлено три потужних генератори, які перекривають потреби всього лікувального комплексу. В минулому році закупили для них пальне, тому проблем в наступному зимовому сезоні не повинно бути. А всі поточні питання намагаємося вирішувати в робочому режимі. Наприклад, дуже підвищилася кількість населення. Робота йде в напруженому режимі, всі ліжко-місця зайняті. Переяслав, Яготин, Баришівка, Березань — до нас везуть пацієнтів звідусіль, в тому числі у випадку гострого інфаркту. Лікарня отримала кластерний рівень, і це вже регламентує такий потік та велику кількість пацієнтів. Звісно, не вистачає ліжко-місць. Це є головною проблемою.
— За кордоном вже давно практикують посади управлінців-директорів у лікарні. Як вважаєте, чи варто було б запозичити такий підхід? Чи обов’язково директору бути медиком?
— Моя суб’єктивна думка з приводу цього питання така: кожна сфера діяльності має певні моменти, про які навчений менеджер-управлінець навіть не може й здогадуватися. На мою думку, не може інженер працювати в лікарні. Звісно, можливо, він має додаткові знання. Але в медичній практиці він нічим не зможе допомогти. А це буде відображатися на роботі медичного закладу. Голова закладу повинен мати профільну медичну освіту. А якщо у нього буде ще одна, додаткова освіта, це лише плюс.
— Яка найскладніша частина вашої роботи?
— Найважче — це робота з людьми. Адже пацієнт, який має хворобу та приїздить за допомогою, а також його рідні психологічно напружені. Тому важливий підхід та правильне спілкування. З кожною людиною потрібно індивідуально працювати. Колектив намагається якісно цю роботу виконувати.
— Як щодо роботи пологового відділення?
— На сьогодні пологове та відділення гінекології розташовані у відремонтованому інфекційному корпусі. Місць в палатах вистачає. Немає породіль, які лежать в коридорах до пологів. Станом на початок серпня народилося 376 немовлят. Це високий показник в області. І ми робимо все для того, щоб породіллі їхали до нас. Близько року практикуємо партнерські пологи. Для когось це вже давно не новий формат, тому й ми запровадили його в себе.
— Які проблеми залишаються невирішеними?
— У нас було в проекті будівництво пологового будинку до початку бойових дій. Навіть розпочали були рити котлован. Проте війна завадила. Будівництво згорнулося. На сьогодні невідомо, чи відновиться будівництво. Ми багато разів зверталися в обласну раду та в інші інстанції. Але ніхто не може надати відповіді. Ми розуміємо, в який час ми живемо. Звісно, пологове потрібно будувати, але є перепони, пов’язані з війною.
Крім пологового, в довоєнний час у нас був підписаний меморандум про будівництво нового лікувального корпусу. Але це питання також відкладене через війну. Проте після його будівництва ми зможемо вже планувати перейти на надкластерний рівень лікарні.
— Яка ваша улюблена частина роботи?
— За професією я хірург загальної практики, тому найулюбленіша частина моєї роботи — це оперування. В операційні залі я відчуваю себе і потрібним, і на своєму місці. Звісно, це робота, і пацієнт під час дій хірурга не дуже приємні відчуття має, але результат — людина отримує ще один шанс. Процес операції в роботі мені подобається найбільше. На майбутнє я не готовий забути про хірургію, тому що це моє життя.
— Існує думка, що хвороби помолодшали й вад розвитку побільшало. Чи згодні ви з цим?
— Звісно, деякі патології молодшають. Наприклад, серцево-судинні захворювання. Це пов’язано з екологією та способом життя людей. Впливає на це й стрес, зокрема, війна теж внесла свої корективи.
— Наскільки почастішали випадки онкології?
— За обласною статистикою в нашому районі не дуже висока кількість онкозахворювань порівняно з іншими районами. Звичайно, онкологію виявляють, але підвищилася якість обстеження пацієнтів, скринінгові виявлення таких патологій. Щодо лікування онкології, то в Борисполі її ми лікувати не можемо. У нас практикується лише ургентна хірургія, коли потрібно терміново оперувати чи надати невідкладну допомогу пацієнту. Онкологічні хвороби лікують в спеціалізованих закладах.
— Трансплантація в Борисполі. Чи маємо такий досвід? Яким чином це відбувається?
— Тема трансплантації доволі цікава. Ми знаходимося в пілотному проекті з приводу трансплантації: у нас були забори органів у донорів. Звісно, це величезне горе для пацієнта та його родини. Фактично, віддаючи комусь свої органи, він помирає. Але він продовжує своє життя в комусь. У нас є співпраця з центром трансплантації України та клініками, які займаються такими операціями з пересадки, де проводиться післяопераційна реабілітація, там є спеціалізоване обладнання. Тому наразі ми не говоримо про трансплантацію у Борисполі, йдеться лише про донорський забір органів у нашому закладі. Звісно, є серйозні юридичні аспекти. Адже якщо навіть один із багатьох родичів буде проти, то забору органів не буде. Маємо враховувати думку кожного з рідних пацієнта.
— Можливо, є унікальні операції, які проводились у нас?
— В плані унікальності — для цього є спеціалізовані заклади, в яких є і професорський склад, і певне унікальне обладнання. Але ми пишаємося тим, що на сьогодні в нашій лікарні вже практикується заміна кульшових та колінних суглобів. Ці операції наші лікарі роблять професійно на високому рівні.
— Чи є у нас в лікарні військово-лікарські комісії, як вони працюють?
— Наразі військово-лікарська комісія, яка працює в нашому військкомісаріаті, створена саме з наших лікарів. Вони працюють у будні дні, мають певний час роботи. Ми підписали пакет з НСЗУ для обстеження призовників. Робота ведеться систематично в цьому напрямку.
— Наразі актуальне питання здачі крові. Куди потім вона йде, як часто здається, чи вистачає донорів?
— Нещодавно у нас був забір крові. Отримали 33 л крові — це гарний показник по області. Ця кров їде в обласний центр переливання крові, де з нею працюють та виробляють компоненти крові, які нам потім передають для використання.
— Чи планується в нашій лікарні проводити реабілітацію військових?
— Наразі ми плануємо амбулаторну реабілітацію. Але в планах думка про стаціонарну реабілітацію. Щодо протезування на місці, це має бути масштабний проект. Тому поки що про протезування не йдеться. Лише розробляємо програми з реабілітації.
— Який алгоритм надання реабілітаційних послуг?
— Алгоритм роботи такий: якщо це пацієнт-військовослужбовець, якого відпустили на лікування, то ми його кладемо у відповідне відділення та лікуємо. Це може бути кардіологія, неврологія, хірургія, травматологія, нейрохірургія та ін. Військових у нас достатня кількість лікується. Тому нещодавно взяли на роботу медичного психолога, який з ними безпосередньо має контакт. І це дає гарні плоди. Якщо людина з певних причин певний час емоційно нестабільна, то після роботи з медичним психологом вже є позитивний результат.
Військовослужбовці, які знаходяться на стаціонарному лікування, апріорі з нею працюють. Тому що лікарі викликають її до палати військовослужбовця. Такий у нас протокол. Вона з ними спілкується, оцінює психологічний стан кожного та дає поради щодо подальшого лікування та комунікації. Якщо це поліклінічний випадок, де медичний психолог веде прийом, там люди самостійно приходять та записуються до неї на прийом.
— Реабілітаційний центр для поранених бійців. Наскільки це віддалена перспектива для вашого закладу чи загалом для Борисполя?
— Це питання на сьогодні для Міністерства охорони здоров’я, мабуть, одне із пріоритетних. Реабілітація для військовослужбовців, особливо для поранених, буде вкрай необхідна протягом багатьох років. Конкретно дати відповідь щодо перспектив розвитку цього напрямку в нашій лікарні не можу. Коли в нас з’явиться таке відділення — невідомо. Наразі працюємо над тим, щоб у нас з’явилася амбулаторна реабілітація. Тому певну допомогу певній кількості людей ми вже надавати будемо. Можливо, напрацюємо деякі алгоритми роботи в амбулаторному форматі, які потім, якщо у нас буде можливість створити повноцінний реабілітаційний центр, будемо продовжувати реалізовувати.
— Які останні статистики по ковіду, чи є наразі захворювання?
— Вже протягом двох місяців офіційно епідемії немає. По нашому лікарняному закладу навіть по швидкому тестуванню вже близько 4-х місяців не маємо жодного випадку захворювання на ковід. Тому маю надію, що ковід ми перебороли.
— Гостре питання — протиотрутна та протиправцева сиворотки. Чи є вони в Борисполі?
— Протиправцева сиворотка — це питання масштабу всієї України. Адже раніше цю вакцину закуповували в країні-агресорі. На сьогодні це неможливо. Певний час шукали шляхи вирішення проблеми. Наразі в нашому лікарняному закладі є вакцина.
Що стосується протиотрутної сиворотки проти змій, то ми це питання піднімали. Ми перша лікарня в Україні, яка намагалася вирішити це питання на рівні міністерства. Але наразі протиотрути немає. У нас було кілька випадків укусу змією. Всіх пацієнтів полікували тими засобами, які мали. Всі життя було врятовано. З тією інтоксикацією, яка виникає наразі в укушених зміями пацієнтів, ми змогли і, думаю, в подальшому зможемо їх вилікувати без протиотрутної сиворотки.
— Черги на прийом до лікаря нікуди не поділися. Чому?
— Це болюче питання. Дійсно, черги є. І вони великі. Звісно, дещо ситуація різниться в залежності від спеціалізації лікаря. Хоча є електронний запис, там бувають збої. Але наші лікарі намагаються надати допомогу всім. Навіть інколи затримуються на робочому місці.
— Чи є проблеми запису до лікаря?
— Проблем щодо запису на прийом немає, але пацієнти можуть бути знервовані, налякані. До кожного потрібен індивідуальний підхід. Інколи люди поспішно скаржаться. Інколи це відбувається об’єктивно. В цілому дуже збільшилася в громаді кількість людей та навантаження в роботі. Тому маємо таку ситуацію.
— Чи є переповнені відділення?
— Так, є. Ми намагаємося регулювати це питання. Неврологічне відділення та кардіологія, як правило, у нас заповнені завжди. Хірургічне відділення також майже заповнене. На жаль, і терапія також переповнена.
— Чи є харчування в стаціонарі. Хто наразі готує: самі чи кейтеринг?
— В нас є харчоблок, який виконує свою роботу. Є розроблені меню. Харчоблок справляється зі своєю задачею.
— Ангіограф вже рятує життя?
— Так. Відділення запрацювало на початку року. Але за певних причин ми не могли використовувати це обладнання. Як тільки відбулося засідання комісії, яка надає всім лікарням дозволи на право на роботу такого обладнання, ми його отримали. І почали працювати. Це відбулося на початку березня. З того часу за 4 місяці зроблено понад 300 оперативних втручань на цьому обладнанні. Це дуже великий обсяг роботи — все це врятовані життя. Люди, які оперуються на цьому обладнанні, мають патологію — інфаркт міокарда, — від якого раніше помирало близько 50% пацієнтів. Наразі ми їх рятуємо.
— Як справи з майбутніми фахівцями лікарні: чи маєте інтернів?
— Цей процес триває. Але наразі вже маємо лише в цьому році нових 24 інтерни. Хтось вже проходить інтернатуру. Гарних кваліфікованих спеціалістів намагаємося залишити. Ми цінуємо колектив та готові зрощувати нові кадри.
коментарі