Війна жорстока і забирає наших воїнів, тих, які щодня ризикують власним життям заради нашої безпеки. До небесного війська навіки у стрій став наш відважний оборонець 26-річний випускник ДПТНЗ «Бориспільський професійний ліцей», старший солдат, головний сержант-командир інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти Олександр Красюк з Борисполя. Громада, схилившись, проводила героя в його останній путь.
Юнак мав кохану дружину та двох донечок. За словами близьких та знайомих, Олександр Красюк був завжди життєрадісний, сповнений найкращих сподівань, щирий, надзвичайно позитивний та доброзичливий. Підтримував усіх у біді та радів за найменші успіхи, був дуже чуйним, умів вислухати, підтримати, допомогти. Понад усе ставив Батьківщину, честь, відвагу та найдорожчих людей. Був другом, мудрим порадником, гідним прикладом. А найбільше пишався коханою дружиною і двома неймовірними донечками. Саме заради них, коли розпочалась війна, вирушив боронити країну від ворога.
Був переконаний, що як справжній чоловік, має відстоювати свободу України, право жити у ній — вільній та незалежній як для найулюбленіших своїх двох донечок, коханої дружини, найрідніших, так і для всіх майбутніх поколінь. Олександр разом із братом пішли захищати Україну, мужньо боронили нас від ворога, хоч і виконували свій військовий обов'язок на різних найгарячіших напрямках.
За словами побратимів, навіть там, у зоні бойових зіткнень з противником, Олександр залишався дуже веселим, ніколи не ховався за спинами, захищав і оберігав усіх. Під шквальними обстрілами діставав із поля бою поранених побратимів і вірив, що наближає Перемогу. Та не судилося зустріти її особисто. 31 січня Олександр віддав своє життя заради нас.
Слово пам'яті та пошани від громади висловила Олена Коротка, а від колег по роботі — Катерина Кушнір. Побратим Олександра, Андрій Жончук, старший сержант інженерно-саперного взводу першого відділення, у прощальній промові, схиляючи голову розповів про те, що Олександр з перших днів війни був з ним на фронті. Юнак був найкращим другом та побратимом. Як командир, він оберігав Олександра, скільки міг, як власного сина, але не судилося.
Тепер він завжди залишиться серці. А нам потрібно підтримувати родину загиблого героя, у якого залишилася дружина та двоє маленьких донечок.
Олександр свідомо зробив вибір і був його гідним до останнього подиху. Відсьогодні до алеї прапорів з іменами полеглих додається ім'я Олександра Красюка.
коментарі