24 лютого 2024-го року — друга річниця повномасштабного вторгнення. Два роки героїчного спротиву українського суспільства, два роки боротьби, жертв та досягнень. Як вони змінили світогляд людей, чи достатньою є допомога Борисполя військовим, яких спеціалістів зараз потребує військо «Вістям» розповів міський голова Володимир Борисенко, який зараз проходить військову службу в Збройних силах України.
— Про початок війни і, зокрема, Бориспіль у перші дні вторгнення, говорили вже багато. Завершується другий рік протистояння, час переосмислити події, що відбулися. Тому питання просте: що для вас особисто означає 24 лютого?
— 24 лютого 2022 року розділило життя українців на до та після. І це дійсно довгий місяць лютий, який тягнеться вже два роки, — і на душі, і в серці, і в громаді. Це відчувають усі. У багатьох українців життя змінилося кардинально: хтось поїхав і не повернувся досі, хтось став на захист України і тримає оборону. А хтось загинув — усі бачать, як заповнюються кладовища, скільки на них майорить прапорів.
Мені хочеться висловити подяку Президенту України Володимиру Зеленському. Якби не його дії в перші дні, якби він кудись виїхав чи сховався, не дав зброї, ми б зараз у Борисполі, вільному та незалежному, точно б не сиділи. Тому велика вдячність йому за те, що він не втік і прийняв вольове рішення видати людям зброю. Цей момент надихнув дуже багатьох людей, які стали на захист Батьківщини.
— Ви також вирішили це зробити.
— Так. Зміни відбулися і в моєму житті. Я сам для себе прийняв це рішення. І тільки вступивши в ЗСУ, вставши на захист України, я зрозумів, що єдине, чим ми можемо віддячити їй за наше дитинство, юність, коханих, роботу, дім — захистити її в такий складний час.
— Чи багато однодумців ви зустріли в ЗСУ?
— Я спостерігаю, що останнім часом дуже багато вмотивованих людей, не зважаючи на їх вік, соціальний статус чи посаду, вступають до лав ЗСУ. І особисто мені це дає надію, що перемога, яку ми усі так чекаємо, незабаром буде.
— Як військовослужбовець ЗСУ, як ви оцінюєте кроки, що здійснює Бориспільська громада для підтримки армії? Чи достатніми вони є?
— Збройні сили України фінансує держава, тому жодна міська рада не може перебрати на себе цю функцію. До того ж, враховуючи потреби ЗСУ, скажу так — коштів ніколи не буде достатньо, та й допомогти усім місто фізично не зможе. Тому тут треба виходити з принципу справедливості, а саме враховувати те, яка кількість мешканців громади воює в тих чи інших підрозділах. Ця інформація є. Також у нас є підрозділи, які дислокуються на території громади — бригади ДФТГ, сили ТРО. Підтримувати їх —наш прямий обов’язок. Але при цьому всьому не варто забувати, що головне завдання місцевої влади — це підтримання порядку на місцях. Влада повинна тримати контакт з людьми та робити усе необхідне, аби життя в нашому місті продовжувалося та було комфортним. Хлопці воюють на передку не для того, аби їхні родини тут страждали.
Якщо є зайві кошти, потрібно допомагати ЗСУ. Чи достатньо цього? Знаєте, можна порівняти з витратами на розвиток міста. Вклали мільйон — гарно. Мільярд — ще краще. А хочеться завжди більше. Тут те саме. Скільки не вклади грошей, завжди буде мало. Допомагати потрібно, але не треба перебирати на себе функції держави по забезпеченню армії.
— Що б ви сказали тим чоловікам, які досі розмірковують, чи варто йди в ЗСУ?
— З власного досвіду можу сказати, що не варто вагатися. Так, є такий укорінений міф, його дуже гарно використовує і російська пропаганда, що мобілізованих відразу кидають на передову, без підготовки. Насправді такого немає, як не було і від початку. Адже для того, аби називатися бійцем Збройних сил України, чоловік повинен пройти базовий курс підготовки — курс молодого бійця, який триває на сьогодні від 45 діб.
— Не багато…
— Так, за 45 днів багато не навчать. Але за цей час людина може зрозуміти, до чого вона має хист, який рід військ їй більше підходить, чим вона може бути корисною у війську. Наприклад, зараз великий попит на ІТ-фахівців, на тих, хто розуміється в електроніці, адже майже уся західна зброя розрахована, в першу чергу, на розум, а не на силу. Крім того, в Україні нині створюється цілий новий рід військ — безпілотні системи. Це дрони-розвідники, дрони-мінери і так далі. Бійці цих підрозділів не воюють безпосередньо на передовій, а тримаються віддалено.
— Проте лінію фронту тримає саме піхота.
— Так. Поки піхотинець знаходиться в окопі — це наша територія. Якщо він вийшов — це вже сіра зона. А у випадку, якщо туди зайшов ворожий солдат — це вже окупована земля, яку доведеться повертати. Піхотинець зараз одна з найтяжчих професій. Але я знаю особисто дуже багатьох хлопців, в тому числі і з Борисполя, які хотіли піти саме в піхоту. Які хотіли бути на передку, йти в авангарді здобувати цю перемогу. Це справжні герої.
коментарі