Його життя могло б стати сюжетом захоплюючого фільму. Архітектор за освітою, він став професійним бджолярем. Уродженець Донбасу, був активним учасником Помаранчевої революції і Майдану. Переселенець, змушений покинути свою домівку на Сході України, об'їздив півсвіту, а місцем постійного проживання обрав Бориспільщину. Наш співрозмовник — громадський діяч, вчений, ентузіаст-практик Сергій Шмуля.
— Сергію Олексійовичу, зазвичай, переселенець — немов рослина, яку з коренем вирвали з рідного ґрунту. А наскільки глибоким було Ваше коріння?
— Я народився у місті Червоний Лиман (зараз Лиман) Донецької області. Мій родовід сягає корінням у XVIII століття. Тоді це було село з тією ж назвою, в якому жив поміщик на прізвище Пушкар. А поряд із селом, у місті Ізюм, стояли військові. Офіцер-німець Шмуль одружився з донькою поміщика. За сімейною легендою, він часто говорив «Шмуль я». Так і виникло наше остаточне прізвище — Шмуля.
— Як сталося, що Ви так кардинально змінили свою професію?
— Червоний Лиман — залізничний вузол, північні ворота Донбасу. А ще — дуже красиве, мальовниче місто з великою кількістю штучних озер. Я працював головним архітектором, був автором герба міста. Це перше, що зустрічало всіх, хто приїжджав до нас. Попрацював два роки і звільнився за власним бажанням.
Знайомі дивувалися: ти що, хто в здоровому глузді йде з такої посади? Але я відчував, що бути чиновником не можу, адже тут потрібно мати зовсім інший стан душі.
Коли син закінчив школу, хотів вступати до Донецького індустріального університету. Мабуть, у мене була чуйка, і я сказав: «Ні, сину, поїхали в Київ». Щоб допомогти йому оплачувати навчання, робив ремонти, працював на будівництві. Свого житла в Києві не було, наймав квартиру. Дружина с другим сином залишалися в Червоному Лимані. Помаранчева революція застала мене в Києві. На Майдані я познайомився з бджолярами і захопився цією справою. Вдома разом із старшим братом організували пасіку.
— І вирішили йти далі, ніж просто бути бджолярем-любителем?
—Так, я закінчив курси в Аграрному університеті, отримав свідоцтво експерта-дорадника, став працювати в одній з громадських організацій, яка об’єднувала бджолярів. У 2007 році наша організація приєдналася до Всесвітньої федерації асоціацій бджолярів.
«Апімондія». Опановуючи досвід, я об’їхав майже всю Європу, був в Америці, Південній Кореї. 2007 року на конгресі «Апімондії» в Мельбурні український мед з білої акації офіційно отримав титул «Кращий мед світу». Це стало найвищим визнанням вітчизняного бджільництва за всю його історію. А через два роки українські бджолярі виграли право проведення конгресу в нашій країні. В конкурсі, крім нас, брали участь Італія, Франція, Іспанія, Угорщина, Туреччина.
У 2013 році вперше в Україні відбувся конгрес такого рівня. Для порівняння — зараз на Євробачення приїжджають представники близько сорока країн. На конгресі було понад 10 тисяч делегатів зі 135 країн світу. Я був секретарем оргкомітету. Запросив і своїх земляків. Ми показували гостям наші пасіки, медоноси. Побували в середній школі у Вінниці. Це єдина школа в Україні, де замість трудового навчання викладають бджільництво. Мені дуже хочеться розповсюдити цей досвід всією країною, адже українське бджільництво старіє, потрібні молоді, освічені кадри.
— Якими здобутками поділилися зі світовою спільнотою українські бджолярі?
— У нас була дуже цікава програма. Зокрема, я робив доповідь по технології кандидата біологічних наук Петра Яковича Хмари, з яким мені пощастило пліч-о-пліч працювати чотири роки. Він розробив інноваційну технологію захисту і лікування бджоли. Як працюють пасіки в звичайних умовах? Як тільки пригріло сонечко, матка відчула, що настала весна, і засіяла яйця. Але ж у природі ще нічого немає, медоноси не готові. Бджоли змушені годувати розплід маточним молочком, яке генерують зі свого організму. Це їх виснажує. Та ще й пасічники часто забирають весь мед, годуючи взимку бджіл цукром, який є абсолютно непридатним для їхнього шлунку. Бджола хворіє, її лікують антибіотиками.
Петро Якович розробив ізолятор для маток, щоб регулювати розмноження. Вже доведено практикою, що за цією технологію бджола може жити не 39 діб, як зазвичай, а в 10 разів довше. Годується медом, без жодного підкорму, і виходить з зими сильною, з міцним імунітетом.
Головний ворог — кліщ варроа, який годується розплодом і маточним молочком і знущається з бджоли, в таких умовах помирає до того, як вона починає відкладати яйця! І не потрібні ніякі ліки. Ми зробили лабораторний аналіз меду, виробленого за цією технологією, і звичайного, який купили на ринку. В першому вміст антибіотиків був у межах норми, в другому — перебільшував її в 400 разів! В Україні понад дві тисячі бджолярів уже застосовують цю технологію. На Бориспільщині їх близько двох десятків.
— Ви стільки знаєте, наче все життя вчилися на бджоляра!
— Я дуже захопився цією справою. Петро Якович навіть пропонував писати дисертацію. Але мені вже за шістдесят, тому вирішив, що пізно.
— Проте вигляд маєте набагато молодший. Це завдяки Вашій новій діяльності?
—Можливо, це генетика. Мій прапрадід прожив 115 років, прадід — 105 років. Крім того, за статистикою, пасічники живуть на 10 років довше. Бджола — це істота від Бога. Раніше на селі бджоляр був дуже поважною людиною. Коли його виклика до суду як свідка, йому вірили на слово, він навіть не клав руку на Біблію!
— Панує думка, що населення Донбасу не хоче визнавати державну мову. А Ви розмовляєте виключно українською, та ще й такою вишуканою…
— Це мова моєї батьківщини, моя рідна мова! Совість і гідність — речі, яких не може бути наполовину. Вони або є, або їх немає взагалі.
— Як Ваша родина пережила події на Сході? Адже Червоний Лиман знаходиться поруч зі Слов’янськом, де відбувалися запеклі бої?
— Коли все почалося, місцева влада допомагала сепаратистам. Було й таке: під'їжджає вантажівка до військкомату, тросом вириває грати з вікна, люди в камуфляжі забирають зброю. І ніхто цьому не перешкоджає. Коли в місто прийшли ВСУ, було тривожно. Біля нашої багатоповерхівки стояв танк. Хлопці сказали: ховайтеся, зараз по нас будуть стріляти. Дружина переховувалася в підвалі і від обстрілів, і від референдуму, на який зганяли населення примусово, і від сусідів-сепаратистів. Коли над Червоним Лиманом збили український літак, сусід, з яким ми були знайомі багато років, почав це фотографувати зі словами: «Як класно, молодці». Моя дружина йому тоді сказала: «Яка ж ти скотина!» Я зрозумів, що жити там ми не зможемо.
Якимось дивом вдалося продати квартиру, на ці гроші купили будинок у селі Любарці. Родина в мене чимала: дружина, два сини, що одружені, три онуки. Живемо всі разом. Будинок невеликий, але є ділянка на 30 соток. Дуже хороші сусіди. Планую створити тут конвеєрні медоноси, щоб бджоли могли збирати нектар тривалий час. Спочатку — фацелія, потім синяк, за ним — лофант.
— Чи бачите перспективи розвитку справи?
— Бориспільський район — екологічно чистий і досить перспективний в плані бджільництва. Багато різнотрав'я, соняшнику. На жаль, зараз у районі вирізають насадження акації на дрова. І це при тому, що акацієвий мед вважається одним з найкращих!
— Які у Вас плани на майбутнє?
— Два роки тому я зареєстрував громадську організацію «Місія захисту бджіл імені Петра Хмари». Але захист потрібен не лише бджолам, а й людям. Одна бджола вижити не може, бджолина сім’я живе спільною громадою. Вони об’єднані і тому сильні. А бджолярі, навпаки, одноосібники. Принаймні, в Україні. В США, навпаки, бджолярі об'єднуються в громадські організації. Тому плануємо на базі нашої організації створювати кооперативи, щоб бджолярі не продавали мед за мінімальною ціною перекупникам і міжнародним трейдерам, а були співвласниками цього бізнесу. Це інклюзивна економіка, створення середнього класу. Адже Україна є лідером з виробництва меду в Європі і посідає 4 місце у світі! Щорічно в нашій країні виробляється 75 тисяч тонн меду. Експортується понад 50 тонн.
— Якими соціальними програмами опікується ваша громадська організація?
— Перш за все, це оздоровлення і працевлаштування хлопців, що воювали на Сході України. Вже є домовленість з Асоціацією учасників АТО Бориспільщини щодо пілотного проекту. Наразі в Бориспільському районі налічується півтори тисячі бійців АТО. Практично всі вони потребують психологічної допомоги і реабілітації. Спільно з Асоціацією плануємо знайти ділянки для пасік, вулики, бджолині сім'ї, провести навчання і стажування для тих людей, котрі матимуть бажання там працювати. Кому це не цікаво — запропонуємо апітерапію. Лікування і оздоровлення продуктами бджільництва є дуже ефективним.
Наталія ДОЛИНА
коментарі