15 грудня 2025 року Пристолична громада відзначає особливу подію — мешканець Малої Олександрівки, Єременко Іван Васильович, святкує своє 100-річчя. Його життя охоплює ціле століття історії країни — непросте, насичене подіями, але прожите гідно й чесно.
Іван Васильович народився 15 грудня 1925 року в місті Новоукраїнка Кіровоградської області. Його юність припала на роки Другої світової війни. Після її завершення він служив у підрозділах, що забезпечували діяльність міжнародних післявоєнних структур. Зокрема, брав участь у роботі, пов’язаній із Контрольною радою — органом союзників, який відповідав за управління та денацифікацію повоєнної Німеччини.
У ті роки йому доводилося спілкуватися з представниками різних держав — дипломатами, військовими, високопосадовцями, фахівцями, які формували майбутній мир у Європі. Проте, за словами сина, Іван Васильович і сьогодні згадує про той період стримано, короткими уривками — без пафосу та зайвих подробиць. Нагород у нього багато, серед них орден «За мужність» II ступеня, медалі «Захиснику Вітчизни» та Жукова, пам’ятний знак «60 років визволення Київської області», ювілейна медаль «70 років визволення України від фашистських загарбників». Він ставиться до них спокійно й навіть трохи сором’язливо, хоча на урочистості та свята все ж любить їх надягати — не для того, щоб привернути увагу, а щоб ушанувати тих, хто пройшов війну разом із ним.
Після служби він закінчив Київський політехнічний інститут. Працював електриком у господарстві Великої Олександрівки, механіком на цегельному заводі, а пізніше — заступником директора з постачання на Білгородському гранітному кар’єрі.
У 1980-х роках родина переїхала до нашої громади. Тут Іван Васильович разом із дружиною облаштував хату та подвір’я, яке й сьогодні зберігає затишок старого українського двору — тихого, теплого, наповненого власною історією.
Іван Васильович прожив зі своєю дружиною понад пів століття. Має чотирьох онуків та трьох правнуків. У родині панує традиція довголіття: його батько також прожив майже сто років.
У житті Іван Васильович завжди був майстровитим, доброзичливим і щирим. Він і зараз залишається такою людиною. Любить техніку, добре пам’ятає події минулого, зберігає почуття гумору. Раніше писав багато віршів для рідних. Лікується у свій спосіб — магнітами, майже не приймає пігулок. А інколи, попри поважний вік, може й попросити свого сина (якому вже за 70!) налити чарку до обіду...
Його фотографія з нагородами нагадує про довгу дорогу, яку він пройшов — мовчазну, гідну, без гучних слів.
Сьогодні, коли Україна знову виборює мир, історія життя Івана Васильовича звучить особливо символічно. Колись він служив у структурі, що працювала для відновлення миру в Європі. І нині ми мріємо про те саме — щоб наступні покоління, нащадки Івана Васильовича та вся наша громада, жили під мирним небом.
Щиро вітаємо Єременка Івана Васильовича зі 100-річчям!
Бажаємо міцного здоров’я, затишку, любові рідних та Божої ласки на многії і благії літа!
коментарі