Бориспільці старшого віку досі згадують чоловіка на ім’я Борис, якого часто можна було побачити на ринку та вулицях Борисполя у 40-50-ті рр. минулого століття. Мандрівний сліпий співак, у будь-яку пору року босоногий та легко вдягнений, співав пісні власного авторства про події, що відбувалися в місті, та супроводжував спів грою на балалайці, за що отримав «звання» бориспільського кобзаря.
Звали співака Борис Оліфан. Він народився у Горобіївці у 1886 році в багатодітній бідній родині. Відомо, що його батько Вакула заробляв тим, що робив людям печі.
Борис був другою дитиною в сім’ї та мав шестеро братів і сестер. Ще немовлям він захворів віспою та повністю втратив зір. Але незважаючи на це, ріс жвавою дитиною — разом із хлопчаками ходив у ліс, грався з ними в ігри. А ще дуже любив співати, а спів супроводжував уявною грою, використовуючи для цього тріску чи палицю.
Коли подорослішав, перебрався у Микільську Слобідку, де жив у маленькій хатині над Дніпром. На початку 20 ст. його часто можна було побачити на пароплаві, де він грав на балалайці та співав пісень. В одній із таких подорожей він познайомився із дівчиною Орисею із Білої Церкви, що стала його дружиною. Через деякий час подружжя оселилося в Горобіївці.
У 20-ті роки у Борисполі кобзар Борис співав про розподіл землі:
«Послухайте, люди добрі,
Що я буду говорить.
Як надумались селяни
Панську землю розділить.
В когось будуть паляниці,
Тому дадуть від границі,
А у кого пироги,
Тому одні відроги».
У 1940-му «передбачив» майбутні нещастя:
«Їжте булки, їжте мед,
Та дивіться наперед.
Як зацвіте вика* —
Не буде чоловіка,
Як зацвітуть гарбузи —
Валятись будуть картузи».
У 1941-му, коли почалася війна, співав:
«Ревне переверне,
А Глибоке западеться.
Наш Бориспіль побомбить
І так останеться».
А потім:
«У Києві дощ іде,
У Полтаві слизько,
Готуйтеся, комнезами,
Уже німець близько».
Коли німці зайшли в Бориспіль та навколишні села, Борис Оліфан не припинив своїх «виступів». Як і раніше, ходив він по базару та вулицях, але тепер уже передбачав долю окупантів. Його затримували та вели в комендатуру, а він співав:
«Ой горе нам, горе,
Що бідного старця
Ведуть до Револі**»
або
«Ой, дивіться, люди добрі,
Який світ настав.
Що Гітлер у сліпого
Поводирем став».
Коли після одного з таких затримань німці розтрощили балалайку, жителі села подарували йому новий музичний інструмент, і Борис знову пішов розповідати про свої пригоди:
«Ой бив мене Револенька**
Отакими ломаками,
Травив мене собаками».
На одному місці співцю не сиділося. Географія його подорожей була настільки великою, що в роки окупації німці мали підозру, що сліпий жебрак співробітничає з партизанами, адже час від часу його бачили то в Броварах, то в Переяславі, то в навколишніх селах.
У 1943 році про нього написали в газеті «Правда»:
«Багато літ співав він свої пісні на берегах Дніпра. Звуки його кобзи лилися над древнім Переяславом, над Каневом, гриміли на вулицях Києва, на базарах Борисполя і Дарниці, долітали до Чернігова».
Коли помер Борис Оліфан та де похований, невідомо. На жаль, не залишилось і бодай одного його фото. Але досі жива людська пам’ять — майже кожен зі старожилів розповідає про кобзаря Бориса:
«Був у Борисполі такий дід Борис, казали, що він долю передбачає, до нього люди ходили. Був він дивакуватий, грав на балалайці, а говорив віршами, ходив по базару і співав. Незадовго до війни він казав: «Їжте булки, їжте мед, та думайте наперед». Потім всі згадували ці слова у війну, коли не було чого їсти. А як тут були німці, в кінці літа 1943-го, він співав: «Не радійте, куркулики, що забрали хатки, бо прийдеться на зимоньку ставити палатки». І так вийшло: розкуркулені, що повернулися до своїх хат, як прийшли німці, їх втратили, і на зиму стали як і всі, безхатченками, бо німці, як відходили, спалили все». (Віра Мариневич, Коломичівка)
«Пам’ятаю, по базару Борис такий ходив зимою, босий. І все, було, співає. А як побачить яку молодицю — і побіг за нею. І поки він її не поцілує, на своє мєсто не прийде. Сорочка на ньому така длінна, брюки широкі, і босий, без фуражки, без нічого. А на дворі ж холодно, зима. І що мені запомнилось, він усе співає: «Їжте булку, їжте мед, і дивіться наперед. А як стане китаєць, буде світові кінець». А мені було 10 років, не могла зрозуміти, чого він так співає. Война ж уже пройшла». (Лідія Шульга, Козерівка)
*Вика (віка) — однорічна посівна рослина родини бобових, вирощувалася на корм худобі.
**Револя — у часи німецької окупації гебітскомісар Бориспільської округи.
При написанні використані дослідження Андрія Зиля та розповіді старожилів.
коментарі