• Базар у 1950-х роках
Бориспіль завжди любив і вмів торгувати. Ще із початку 17 століття, відколи тодішня власниця Софія Данилович (Жолкевська) отримала дозвіл короля Сигізмунда на проведення щотижневих ярмарків по понеділках та четвергах і щорічних на Богоявлення та день Святого Іллі, вони були головним джерелом прибутку як містян, так і місцевої казни.
«Вісті» вже писали про ярмаркування у 19 столітті, а сьогодні поговоримо про ринок, який ще пам’ятають мешканці Борисполя старшого віку. Зараз про його існування не нагадує зовсім нічого — там, де стояли торгові ряди, нині затишні двори між багатоповерхівками. А колись тут вирувало життя і не було жодного бориспільця, який би пройшов повз та оминув своєю увагою (і гаманцем) це місце.
Аж до початку 60-х років територія, обмежена вулицями Київський Шлях, Європейська та Нижній Вал, належала базару. Тут можна було купити усе: овочі та зелень, м’ясо та рибу, різноманітну бакалію та солодощі, предмети домашнього вжитку, птицю та дрібну худобу (велику продавали на спеціальних ринках на Коломичівці та Глибоцькій), дрова та навіть гас на розлив. Ну і, звісно, дізнатися про всі місцеві новини, а ще — послухати мандрівного співака Бориса Оліфана з Горобіївки, який завжди у базарні дні співав пісні власного виконання, супроводжуючи їх грою на балалайці (орієнтовно друга половина 30-х, 40-ві та початок 50-х років). Базарними днями були середа, субота і неділя, причому у неділю з’їжджалися торгувати не лише місцеві, а й мешканці навколишніх сіл та з інших районів.
У будні дні на території базарної площі працював також маленький молочний магазин від райспоживспілки, де можна було купити на розлив молоко і сметану. Була тут і бутербродна («предок» кафе) — вдень майже пуста, а увечері повна відвідувачів. У 1959 році її закрили, а приміщення передали молочному магазину, який тепер зміг розширити асортимент товару (додалися вершки, масло, кефір та сир) та працювати щоденно, без вихідних днів.
А найкраще про базар можуть розповісти ті, хто там був. Тому слово старожилам Борисполя.
Анатолій Клещенко:
«Був базар величенький. Отам на перехресті напроти Сільпо, де був поворот на Козерівку (зараз Європейську), він починався. Будинків багатоповерхових там тоді ще не було. Від того місця, де зараз магазин «Петриківка», він тягнувся вниз аж до Нижнього Валу, а в ширину йшов вздовж Київського Шляху десь приблизно до того місця, де аптека та оптика на першому поверсі 5-поверхівки. Центральний вхід у ринок та ворота були там, де перша арка-заїзд у двір за «Петриківкою». А де зараз церква на Нижньому Валу, були другі ворота. Як заходиш, ішли ряди з дерев’яними прилавками та навісами.
А з протилежного боку базару, де другі ворота, була вуличка, яка називалася Базарний провулок. Базарний провулок був невеличким і починався там, де зараз поворот на Бежівку з вул. Нижній Вал (навпроти сучасного водоканалу), а доходив до базару, тому так і називався. На провулку цьому ближче до Бежівки була типографія, нас ще зі школи водили туди на екскурсію; також там знаходилася редакція газети «Колективіст» або «районки», як її називали. Нам показували, як верстається газета, як друкується. Також у провулку був комунгосп, якась майстерня, стояли хати. Коли хати позносили, дали людям квартири в будинку, де колись був гастроном «Супутник». А вуличку забудували багатоповерхівками.
А навпроти входу в базар, на другому боці Козерівки, була у 50-х стоянка для автобусів та вантажівок далекобійників. А ще ставили свої вози селяни, коли приїжджали на базар. Потім на її місці побудували кінотеатр і першу багатоповерхівку. До того, як через площу проклали вулицю та заасфальтували її, вона мала грунтове покриття».
Валентина Чорноштан:
«На базарі стояли криті й ненакриті прилавки. На прилавках було розкладено городину, садовину, на інших м’ясо свійських тварин, готові м’ясні вироби, мучну випічку. Також продавали гончарні вироби, поробки, сплетені з лози чи виготовлені з дерева, продукцію з кованого металу. Ми, дітвора, особливо любили купувати бублики, притрушені маком, півники-льодяники на паличках, дерев’яні свистілки-соловейки. Запитаєте, де брали гроші на цей нехитрий крам? Дуже просто: у базарні дні, коли поверталися зі школи, а люду вже на базарній площі не було, попід прилавками й у землі визбирували копійки. Ось таким чином і складали певну суму, щоб придбати якийсь смаколик, бо батьки на прохання дітей завжди відповідали, що на забаганки у них немає грошей. Нас за такий дитячий промисел, а, можливо, за близькість до торгової площі у школі прозивали базарними. (…)
На території базару, у самому його кінці, стояла кузня, в якій працював чоловік міцної статури на прізвище Березанець. У кузні часто можна було бачити коней, яких приводили підкувати». Краєзнавчий альманах, випуск 2.
• Залишки вечірнього ринку, 1998 р.
Олена Кравчун:
«Колись дуже давно, здається, до середини шістдесятих, у центрі, якраз навпроти універмагу, через дорогу, отам, де вулиця Червоноармійська (тепер Європейська) перпендикулярно до Київського Шляху йде вниз, справа (де тепер двори) був великий базар. Там стояли ларьки й столи, і збиралися великі ярмарки й були добрі торги; і якось восени нам бабуся на тому базарі купила по пластмасовому конику. Я не знаю, чому, але ми з Наталкою (сестрою — ред.) того дня обидві були з бабусею на базарі, видно, не було нас із ким залишити. Я мало що запам’ятала, тільки окремі картинки, — але прохолодний доторк гладенької пластмаси і радість від отриманого гостинця пам’ятаю й досі». Краєзнавчий альманах, випуск 2.
Ніна Корніяка:
«За будівлею побуткомбінату стояли торгові лавки, такі дерев’яні магазинчики, їх називали рундуки. Був рундук, де продавали хліб, бублики, були з іншими товарами. А вниз ішов базар. Пам’ятаю великі бочки, з яких продавали оселедців. Де пізніше відкрили гастроном «Ювілейний», стояв ларьок із пивом і іншим алкоголем. Як побудували багатоповерхівки, то магазини дерев’яні знесли. А першу п’ятиповерхівку побудували там, де аптека зараз, по центральній вулиці.
Дорога до базару з центральної вулиці була булижником викладена. А наверх горбок був, підвищення таке від базару, приблизно на тому місці, де зараз будинок над Нижнім Валом. Де зараз дитячий майданчик внизу на Нижньому Валу, стояла дерев’яна велика хата.
А де зараз п’ятиповерховий будинок, у якому ощадкаса, стояла хата Ціликів. Батько Ціликів був чоботар і він спеціально купив цю хату, бо поряд був базар, і йому було зручно працювати там і знімати мірки».
Ніна Астаф’єва:
«Із Лютневої через леваду Баладідовкою ми ходили на старий базар у центрі. Йдемо по стежці в траві, тільки мимо стежки станеш — уже води в туфлі набереш.
Вхід на базар був з боку Червоноармійської (Європейської). На кутку за входом був такий гарний будиночок, у якому працював фотограф, а за ним зразу ворота і базар. Базарчик спускався вниз, до Нижнього Валу. Заходиш у ворота, справа зразу був рундук із м’ясом, яловичина там продавалася і свинина. Далі були прилавки з молоком і сиром. Сир 5 рублів коштував, інші ціни не пам’ятаю. Аж углиб як пройти, ремонтували примуси. А ще на базарі був магазин, де по талонах продавали якісь продукти багатодітним і малозабезпеченим: крупи різні, вермішель. Продавалися на базарі ще бублики такі красиві, великі й добрі, півники на паличці».
Але не лише торгівлю бачив базар, тому поряд із ностальгічними спогадами трапляються і такі:
Віра Мариневич:
«Базар на Козерівці був іще до Другої світової війни. У 1941-му, коли почалась німецька окупація, посеред базару зробили шибеницю, і майже кожного недільного дня влаштовували страти. Йти із базару у цей час людям не дозволяли, оточували його з усіх боків. Повішених не знімали кілька днів. Якось, коли вішали людей, одна жінка втратили розум, так і залишилася хворою. Через це бориспільці на базар у роки окупації ходити не любили».
Віра Деркач:
«Пам’ятаю босого Бориса Оліфана з балалайкою, який ходив по базару в центрі Борисполя в роки окупації та співав коротенькі пісеньки. Найбільше запам’яталося про бориспільського коменданта Револю: «Україна-неволенька, побив мене Револенька, відшмагав ломакою та нацькував собаками» та Америку: «Ото буде химерика, як вмішається Америка»…
А одного разу приходжу на базар, а там шибениці, і на них висять два чоловіки. Втекла і більше на базар не ходила».
До слова, у 1942 році сенс ходити на базар у бориспільців взагалі зник — вільний продаж молока, масла, яєць та м’яса заборонили, натомість вийшла постанова про обов’язкову здачу державі усіх сільськогосподарських продуктів.
Зараз територія, на якій колись вирувало базарне життя, повністю забудована. Базар тут припинив своє існування у 1965 році — коли із центра міста його перенесли на Розвилку. Тоді від колишнього великого базару залишився лише вечірній ринок — кілька рядів із дерев’яними столами та навісами. У кінці 80-х та на початку 90-х поряд із ними з’явилися перші кіоски з закордонним крамом. Остаточно зупинило торгівлю на цьому місці будівництво магазину «Смак».
коментарі