Бориспільці старшого віку ще пам’ятають Будинок культури, що колись стояв у міському парку. Місце, що з початку 20 століття було центром культури Борисполя, має давню та майже містичну історію, адже з невідомих причин упродовж останніх 100 років усі побудовані на цій території заклади переслідували нещастя.
До цього, тобто ще у 19 ст. і раніше, тут у оточенні парку знаходилася садиба Лукашевичів, а потім Трепових, на місці якої після революційних подій початку 20 ст. офіційний Бориспіль і вирішив розвивати міську культуру. Коли всі нащадки іменитої родини емігрували за кордон, маєток, оточений садом, залишився безгосподарним.
У 1917 році він ще стояв, а от подій Громадянської війни 1918-1920 років пережити вже не зміг. У цей період більшість будівель на території садиби було зруйновано, а парк вирубали на дрова. У вцілілій частині будинку відкрили клуб, але на початку 20-х років він згорів. Це була перша, але не остання пожежа.
На його місці побудували сельбуд (селянський будинок) — типову культмасову установу тих часів. Сельбуд мав бібліотеку, залу та сцену для виступів, приміщення для різних технічних, мистецьких і спортивних гуртків, у ньому проводили вистави, концерти, кіносеанси, вели політичну агітаційну роботу тощо.
У 1924 році при сельбуді було створено гурток бандуристів.
У 1926 році тут встановили перший радіовузол та передавали новини, які одночасно могли слухати 200-300 відвідувачів закладу.
У парку відновили озеленення, а у дворі сельбуду проводили свята врожаю та сільськогосподарські виставки.
У кінці 20-х років бориспільський сельбуд згорів.
У 30-х роках на його місці знову побудували культурно-просвітницький заклад — клуб. Він був трохи віддаленим від дороги вглиб парку. Тут, як і раніше, діяли бібліотека, проводили репетиції та виступали самодіяльні колективи (зокрема, хор), займалися у гуртках, вели просвітницьку роботу тощо. Одну із кімнат обладнали під радіостудію, що випускала радіогазету. Диктори висвітлювали життя району, читали дописи кореспондентів, вірші, гуморески, фейлетони.
Відновили у клубі і заняття із гри на бандурі: у 1932 році тут почала діяти капела бандуристів під керівництвом Дем’яна Кошмана. Капела налічувала 80 учасників, серед яких бандуристи, цимбалісти, скрипалі, баяністи. Вона не припиняла своїх репетицій і виступів і під час німецької окупації 1941-1943 років, давала концерти керівництву окупаційної влади.
У 1943-му році під час відступу німців клуб знову горів. Але будівля вціліла і навіть використовувалася для репетицій.
Так, відразу після звільнення Борисполя від німецьких окупантів тут знову почали займатися самодіяльні колективи — під керівництвом Надії Брожко, яка ще до війни приймала активну участь у створенні хорового колективу на базі клубу. Працювати доводилося у важких умовах, адже спеціального приміщення не було, як і сценічних костюмів, у фойє напівзруйнованого клубу було холодно, скрізь гуляли протяги, а освітлювали приміщення каганцями. У 50-х, крім хорового колективу, тут вже діяли вокально-інструментальний ансамбль та драмгурток.
У 1953-му році почалося будівництво нового Будинку культури на 560 місць. Його зводили двома частинами: більшу частину здали в експлуатацію у 1954-му році, а повністю завершили всі роботи у 1956-му році. Будівлю зводили за типовим проєктом, а над художнім оформленням та ліпниною на фасаді працював місцевий художник Іван Величко.
На першому поверсі БК ще у 1954-му почали демонструвати мультфільми та кінофільми, діяв драмгурток. Працював РАГС — урочисті реєстрації шлюбів проходили на сцені.
На другому поверсі виділили приміщення для роботи районної бібліотеки, а дитяча бібліотека отримала 2 кімнати з тильного боку будівлі.
У 1955-му БК запрацював на повну силу — тут проходили огляди самодіяльності та свята випускників, велась підготовка агітбригад, давав вистави Київський державний російський драматичний театр.
Відкрили навіть платний більярд, але, за спогадами старожилів, він пропрацював лише кілька років. Місце швидко взяли під свій контроль міські кримінальні авторитети і люди боялися туди ходити, тому за розпорядженням райкому партії більярд закрили.
У 1956-му почали працювати гуртки — зокрема, з гри на фортепіано та з крою та шиття.
У 80-х роках у Будинку культури займалися 6 танцювальних колективів, різноманітні гуртки і курси, драмтеатр, духовий оркестр та оркестр народних інструментів, троїсті музики, капела бандуристів, вокальний ансамбль. Виступати на бориспільській сцені приїздили відомі українські співаки та вокально-інструментальні ансамблі, тут проводились творчі вечори та тематичні зустрічі. Другий поверх займали просторі зали дитячої бібліотеки.
19 вересня 1989 року тут знову сталася пожежа — на цей раз остання. За півгодини до її початку на зборах колективу обрали нового директора — Анатолія Жупінаса, який до цього керував хоровим колективом. Його першою роботою на посаді стала ліквідація наслідків пожежі.
Згодом директор звернувся до міської влади з проханням відбудувати приміщення. У Бориспіль запросили спеціалістів одного зі столичних проєктувальних інститутів. У результаті проведених досліджень (які тривали близько 3-х місяців) фахівці прийшли до висновку, що стіни й фундамент витримають реконструкцію будівлі і дали «добро» на відбудову.
Але за цей час плани міської влади змінилися. Вона відмовилася від ідеї реконструкції і заявила про наміри знести будівлю та побудувати на її місці вже не будинок, а Палац культури.
Залишки БК обнесли бетонним парканом, і так вони простояли ще кілька років. Потім руїни знесли, а на їх місці відкрили платну автостоянку.
Після того жодні вибори не обходились без обіцянок побудувати новий Будинок культури. Ця ідея містилася у передвиборних програмах усіх кандидатів у мери та депутати. 20 років проєктанти виготовляли проєкти БК, а власники стоянки рахували прибутки, і ця ситуація всіх влаштовувала.
У 2012 році Бориспіль повернувся до ідеї відродження культурної установи. Коштів у міста не було, а інвесторів цікавив бізнес, тому зійшлися на ідеї бізнес-центру з «присмаком» культури. Проєкт бізнесово-громадського центру площею 12 тис. кв. м передбачав супермаркет, торгові точки, концертний зал на 360 місць і 5 кінозалів. За фінансування та реалізацію ідеї взялося ТОВ «Біопром» під керівництвом Василя Радіонова. У 2013 році, коли будівлю вже почали зводити, стало помітно, що будується вона за іншим проєктом, що і віддалено не нагадує погоджений депутатами. У результаті сесійних скандалів та суперечок бізнес остаточно переміг культуру, а місто отримало двоповерховий ТЦ «Парк Таун», а згодом і заклад швидкого харчування «Макдональдс».
Зараз бориспільська культура перебуває «на виселках» — заснованому на початку 2000-х комунальному закладу з гучною назвою Центр культури і мистецтв спочатку віддали кінотеатр (на той час ще не аварійний), а потім переселили у Будинок культури (колись БК радгоспу «Бориспільський») на вулиці Глибоцькій. Тут теж займаються фольклорні колективи, відбуваються концерти та вистави, проходять урочистості, тематичні та пам’ятні зустрічі. Але настільки популярним, як колись міський БК, цей заклад так і не став. Хтось каже, що причина у віддаленості від центру міста, а хтось висловлює й іншу думку: не стало самої культури, і її вже навряд чи поверне нова будівля, хай навіть у самому серці міста.
А що з цього приводу думаєте ви?
коментарі