Бориспiль
C

Головні новини

Валерій Мартишко: «Бути депутатом — це служити народу»


Говорили про те, яким має бути депутат, про об’єднання громад, благоустрій на окрузі та мрію про творчий вечір після закінчення війни.

Депутат Бориспільської міської ради, голова постійної комісії з питань освіти, культури, сім’ї, молоді, спорту, у справах релігії, соцзахисту населення та охорони здоров’я; його округ — колишній радгосп «Бориспільський» та вул. Пречистенська. Займається фермерством, власна продукція продається у Борисполі у «Фермерському магазині» і користується доброю славою серед людей за якість. Ще Валерій Іванович пише пісні та вірші, співає, є активним членом історичного клубу «Холодний Яр». 

— Що таке депутатська діяльність? Це, по суті, громадське навантаження. Депутат — це працююча людина, яка заробляє гроші, працюючи десь інженером, чи пече хліб, є керівником комунального підприємства, чи свого особистого. Як, наприклад, Володимир Ілліч Шалімов, а Михайло Іванович Шкоруп керує спортшколою, Ірина Анатоліївна Панкявічене керує школою №3. Вони працюють і при цьому знаходять час займатися депутатською діяльністю.

Основний вид діяльності в мене — це фермерство. Я робив пост в Фейсбук і писав, що зачарований тим, що я роблю, я — хлібороб. У Писанні сказано: «більший із нас хай буде нам за слугу». Люди, які мають моральний і духовний ресурс, бажання допомогти іншим, матеріальні можливості для цього — їм можна йти в депутати. Організувати людей, запропонувати схему діяльності, очолити її, привести людей, проявляти опіку — це великі слова, напевно. Але допомога людям, які поряд з тобою — перше покликання депутата. Маєш можливість — іди допомагай. Тому, у вільний від основної роботи час, ми займаємся депутатською роботою.

— Легко знайти цей вільний час на усе?

— Важко, особливо у весняний період. Я вириваю в тиждень дві-три години. У мене після вас — дві зустрічі на окрузі і ще треба на Переяславщину з’їздити — привітати маму з храмовим святом. Зараз я повернувся з агро виставки, там техніку спеціалізовану треба підкупити для господарства. Отак. А тут привезли засоби захисту, бо не вистачає, відправляємо на господарство. Оце — робота, оце — життя повсякденне. Чого не вистачає для депутатства — це часу і можливостей фінансових. Люди зараз не можуть вирішити свої проблеми: спіткає хвороба або ще щось, а в когось не вистачає коштів сплатити скажені ціни за газ, за електроенергію, тому звертаються за матеріальною допомогою, а ми не можемо і не маємо права зробити міський бюджет бюджетом проїдання — бо це шлях в нікуди. Найнеобхідніші випадки, звичайно, пробуємо вирішити, допомогти.

На окрузі багато зробили. Мій перший здобуток — відремонтований ДНЗ «Колосочок». Капітальний ремонт будинку на вул. Ясна,16. Відремонтоване асфальтове покриття вулиці Пречистенська, майданчики на вул. Оврашка, 6, біля Глибоцької, 83, а поряд на 83а — шикарний майданчик з огорожами, з лавочками, його дійсно облагородили. Зроблено чотири стоянки для авто біля багатоквартирних будинків, також нужденні люди отримали матеріальну допомогу. Головне — коли виборці звертаються, треба зреагувати, вислухати і дати пораду, хоча б у якому напрямку рухатися.

Зараз таке буремне життя, що ми стаємо один одному не потрібні. Чогось так вирішили, що самому жити легше. Та ні, важче набагато! Просто живемо у період, що нібито можемо самі вирішувати свої справи. От раніше: весілля сам не відгуляєш, будинок сам не побудуєш... Люди гуртувалися навколо роботи й традиційних заходів — весілля, виряджання в армію, ювілеїв. Зараз — заплатив, пішов у кафе, а раніше піввулиці сходилося, готувалися, для цього тримали худобу, вибачте, гнали самогон, люди жили веселіше. Ми стали чомусь розрізнені...але повернемся до того, щоб бути разом.

— Технологічно це можливо. От, наприклад електропостачання в половині міста не було, і все — телефони не працюють, люди стали ближчі.

— Так, на одній печі будем картоплю варить. Дай Боже, щоб цього не було, але треба бути разом, один одного поважати.

— Наскільки зараз комфортно працювати депутатам у міській раді?

— Взаємна повага — от що повинно бути. Я з великою повагою ставлюся майже до всіх депутатів, я знаю, що вони рівні мені, в них такі самі прагнення. Якщо виникають якісь суперечки — вони не принципові, тимчасові.

— Чого суперечки виникають?

— Мало спілкуємося, відсутність розуміння. Тому що коли хтось із нас встає і починає говорити навіть гарні, важливі речі, то в когось не вистачає терпіння дослухати. Є в нас депутати, які люблять виступати — оцього я не вітаю. Чоловік, по своїй натурі, повинен говорити небагато, коротко і ясно, по ділу. А виходити по кожному питанню і виказувати своє «фе» — неправильно.

Кожен депутат орієнтований бути на роботу своєї комісії. Ти працюєш в транспортній комісії — виступай із цих питань, якщо в бюджетній — то своє, і решті поясни. Ну, але ми всі— кожен такий спеціаліст! Багато вноситься негативу в міську раду зі сторони, щоб у нас були непорозуміння.

— А хто в цьому зацікавлений?

— Ну хтось же зацікавлений. У нас міський голова прекрасно веде сесію і, дякуючи йому, багато разів зупинявся хаос, що починав виникати — всі ми гарячі хлопці, але треба розуміти одне — ми будуємо своє суспільство і треба бути відповідальним за це. Ми — державо формуючі люди, на нас дивляться, яку ми висловлюємо думку, куди ми ведемо людей, хоча б на місці, ми ж проекція ВР. Якщо там, вибачте, «бардальон», так і в нас — «бардальон». Але ми один одного знаємо, живемо, працюємо в місті. Звертаємося за допомогою до Ірини Анатоліївни, до Микола Петровича Костянця. Я називаю, в основному, людей із нашої фракції, із «Нашого Краю», бо вони мені ближче. Щось будуєм — звертаюся до Володимира Ілліча чи Ігоря Володимировича Шалімова.

— Ви близько спілкуєтеся, як одна команда?

— Ви правильно сказали, команда. Команда працюючих, розумних людей. Не боюся так казати, бо якщо взяти будь-кого з «Нашого Краю» і подивитися, то це ті люди, які хліб насущний заробляють працею.

— Ви часто зустрічаєтеся з мешканцями округу?

— Так, вони приходять до мене, або я їду до них.

— Як пов’язана політика загальнодержавна з життям міської ради?

— Наше спасіння чи оборона в тому, щоб ми відійшли від сильної заполітизованості нашої міської ради. Бо якщо ми заполітизуємо і поділимося, як нас хочуть поділити, то ми нікуди не прийдемо і бюджет буде гулять, а люди — страждати. Самоврядування чи Магдебурзьке право на самоуправління — це такий правильний орган! Він нам притаманний! Ми повинні виконувати Закон України, але жити так, як вирішимо: що будувати, що руйнувати, куди гроші витрачати — це наше право. Міський голова каже, що наше завдання, в першу чергу, це дороги, каналізація — я його підтримую, політика має бути на другому плані у місцевому самоврядуванні. Але настільки, як вимагає закон про вибори, тому що зараз без партії не зайдеш в міську раду, як депутат.

Треба стадіон в гімназії «Перспектива» — я знаю, що там Юрій Адамовський контролює всю роботу. Ми тут живем, вчимо дітей, лікуємося в Іллі Луціва, користуємося інтернетом Євгенія Боженка, хтось ходить у «Фермерський магазин» і купляє свинину смачну, якщо перевезення — звертаємося до Миколи Грони та Сергія Паська. Головне — один одного поважати. Не буде взаємної поваги — не буде суспільства. Незалежно від рангу, чину, статусу, є поняття людина, ми перед Богом всі рівні.

Війна на Сході для нашого суспільства сьогодні ніби відійшла на другий план, ми звикаємо. Коли загинув Костянтин Могилко, його екіпаж — Камінський, Момот — я пам’ятаю, це трагедія була, півміста, вийшли проводжати їх в останню дорогу. А зараз кажуть — загинули три хлопці — ми кивнули головою. Бо почалося звикання. Зараз 72-а бригада вийшла із зони бойових дій і я менше на війну їжджу. Чи зараз в мене перерва...Та нема і коли — з посівною, з усім.

— Ваші інтереси — історичний клуб, книжки, пісні — лишаються на зиму?

— Коли йде посівна, часу нема ні на що. Якщо у хлопців на війні якась потреба, то зупиняємо все, на першому місці — допомога їм.

— Розкажіть про Бориспіль своєї мрії. Наприклад, яким він буде через 20 років?

— Я так і не думав. От я іду біля банку «Аваль» — не бідний банк, далі там баня. А в них під будівлею нема тротуару, неохайно. Я думаю — хіба не може та баня, чи той банк заасфальтувати і тротуар покласти? Ну от поки цього не буде — повірте мені, ладу в місті не буде, хай в нас буде мільярдний бюджет. Кожен повинен наводити лад біля свого двору, будинку, біля свого бізнесу. Я починаю з себе — подивіться біля «Фермерського магазину» — квіти, під’їзд, усе прибирається. Кожен біля себе зробив порядок, в результаті маємо красиве місто. А ми що бачимо? Стоїть супермаркет, он Ярослав Годунок показував, а в них замизгана клумба. Що, в них грошей нема на квіти, чи ялівець посадити? Грошей вистачає, а таке відношення. Он гараж — спереду все в нього красиво, в гаражі — красиво, а задня частина, яку він, типу, не бачить — в гидомирному стані і вона світить прямо нам у вікна (вікно кабінету — навпроти задніх фасадів гаражів на вул. Гоголя-Польовій).

— Як це можна виховувати? Це з чого починати? Зі школи, дитсадка?

— Із програм, школи, дитсадка, формування свідомості, як члена суспільства, як українця, а українёці — це інтелігентні генетично люди. Буде свідома нація — буде держава.

Я живу у власному будинку. Ніхто мені не косить траву, не садить квіти. А з багатоквартирних будинків дзвонять — коли у нас покосять, коли квітки посадять? Люди добрі, у вас 60 квартир, подивіться, як ви живете... Створіть ОСББ, найміть когось і платіть. Я більше скажу, багато будинків вже мають красу на своїх територіях! Для прикладу, вулиці Ясна,16 та 7, де дівчата порядки наводять — любо глянуть. Можуть? Від кого залежить наше сьогодення?

— Ваша думка про об’єднання громад і що зараз чути?

— Важко сказати. Є плюси, є мінуси. Для великих громад об’єднання — добре. Я згадую, що щось сжоже ми проходили, коли було укрупнення сільгосппідприємств у 1964-66 рр. У кожному селі тоді було своє колективне господарство. У колективному господарстві поганого нічого немає, це класна штука, але ж не в радянському понятті. А потім взяли одну центральну садибу і приєднали до неї решту маленьких сіл і назвали це одним радгоспом чи колгоспом. Менші села перетворилися у хутори. У центральних садибах були школи, магазини, бані, дитсадочки, фельдшерські пункти, автобус ходив тільки туди і пішла міграція. Тому такі процеси мають бути зваженими.

Для Борисполя об’єднання — добре; ми розширимо території, в нас зникнуть проблеми із землею для індивідуального будівництва, для кладовищ. От подивіться, у селах скільки землі гуляє. Наприклад, Іванківський трикутник. Вона для сільськогосподарського виробництва, скажу як агроном, не годиться. Тому якась оптимізація має бути.

— Із якими селам буде об’єднання міста?

— Я так чув, що Іванківська, Глибоцька, Сеньківська ради. Але ми ж не керуєм цим процесом.

— Не виникне нової спокуси для колотнечі в міській раді, коли з’являться нові земельні ресурси?

— Можливо, знайдуться люди «кому война, а кому мать родная» і захочуть щось на цьому мати. Я впевнений, наступні вибори не будуть ще з ОТГ, а будуть на тих санях, що і були.

— Виходить, із принципів демократії, властивої українцям, ОТГ неправильне, бо будуть і громади, які втратять на цьому.

— Ми самі — творці своєї долі. Громада села зібралася і сказали — ми нікуди не йдемо, ми будемо далі Грушківська сільська рада, до побачення всім! Хто начальник? Самі! Кожен з нас повинен брати активну участь в житті громади та не боятися брати відповідальність за прийняття рішень.Що мені подобається в Україні, що люди вирішують свою долю. Кажуть, «провести референдум», наприклад, щодо ринку землі. Давайте ще включим питання «у 30 років на пенсію» і «2-денний робочий тиждень». Як думаєте, проголосують? Цими речами граться не можна, для цього держава формує державні органи і фахівці, які там працюють, несуть відповідальність. А не референдум. Маніпулюють свідомістю. Я фільмів не дивився і голосував не за фільмом, а по совісті. Нам не треба політики, ми будемо займатися своєю роботою, своїми дітьми, своїм містом. Зараз ми знайшли порозуміння і працюємо успішно. Я дякую головам фракцій — Ігорю Шалімову, Іллі Луціву, Ярославу Годунку, Володимиру Нагорному, Ігорю Петренку, Євгену Гроні, в нас є солідарність.

— Що цікавого у вас відбулося за рік у громадському і особистому?

— Із гарного — в мене є нагорода за оборону Авдіівки, мені адміністрація Авдіївки вручила недавно, це разом із Юрієм Харитончиком. Чорні запорожці теж вручили медаль за оборону Волновахи; «За гуманітарну участь в АТО» від Київської області і від Києва; від Філарета — «За служіння державі»; розвідники нагородили відзнакою ветеранів розвідки. Уже арсенал невеликий є.

— Ваш син Богдан закінчив школу. Не хоче за кордон їхати?

—Ні-ні, який закордон. Ми будемо Україну розбудовувати. Хіба можна все покинути і поїхати? А далі? Хочу провести творчий вечір, як закінчиться війна. Це моя мрія. Є матеріал на нову збірку, нових пісень багато, але поки не час. Хлопці прийдуть з війни — Чорні запорожці й інші, отоді й погуляємо! Ніщо не вічне, Путін не вічний, а Бог один і правда за нами.

Фактично використано коштів на окрузі №31:

    • 2016 рік — 674 039 грн
    • 2017 рік — 1 857 284 грн
    • 2018 рік — 1 879 856 грн

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: