Бориспiль
C

Головні новини

Історія життя: знайдена інформація про бориспільця, який вважався зниклим безвісти


Інформацію про зниклого безвісти під час Другої світової війни бориспільця знайшли через 79 років – влітку 2020-го. Тоді ж стала відомою й історія його великої любові до єдиної Віри, якій не судилося піти з ним під вінець.

2019 року пошуковцями з Росії в лісах під Калінінградом було знайдено рештки літака з залишками тіла пілота-бориспільця Миколи Гальченка. «Вісті» допомогли знайти його рідних і за їх спогадами відновити частину родинної історії («Вісті» № 5(965) від 15.02.2019 р.). Нещодавно пошуковці РФ знову повідомили, що під час роботи з німецькими архівами до них потрапила інформація про бориспільця Андрія Губарєва, який досі вважається зниклим безвісти.

Андрій Губар із нареченою Вірою (нижній ряд) та родиною під час проводів до армії 13 квітня 1941 р. Це спільне фото Віра зберігала все життя і передала своїй доньці Любі. Світлина несподівано «розказала» про любов двох юних сердець аж майже через 80 років, вже коли їхні душі зустрілися на небесах.

Кохання Андрія та Віри

Їй було майже 18, йому — 19. Вони покохали один одного, але не встигли одружитися. На заваді стали війна і два місяці, яких не вистачило до 18-ліття нареченої. Згодом Віра 70 років берегла фото, зроблене того дня, коли вони бачилися востаннє, а помираючи старенькою, передала дочці, щоб та берегла пам’ять про перше кохання її матері.

Тому, побачивши оголошення про розшук Андрія Губара в газеті, бориспілька Любов Власкова зрозуміла — це він, наречений її мами, якого вона так і не дочекалася з війни.

Спочатку історія, яку вона розповіла по телефону, здалася нереальною, адже пройшло стільки років, хто пам’ятатиме про романтичні стосунки давниною в 80 літ? А коли жінка прийшла до редакції з фото Андрія, сумніви зникли — на світлинах він, зовнішність співпадає з архівним фото, що передали пошуковці.

Бориспілька пані Любов розповіла, що її мама Віра Пилипівна померла 10 років тому, але свої фото з колишнім нареченим, до заміжжя з батьком Люби, заповідала берегти як пам’ять про неї. «Я була єдиною дочкою, інші діти — хлопці, тому сокровенним мама ділилася зі мною», — каже жінка.

Фото, які збереглися, датовані 13 квітня 1941 року, їх зробили під час проводів Андрія в армію на строкову службу. Молоді тоді вмовляли родину Віри погодитися на шлюб. Але мати дівчини сказала: «Через два роки прийде з армії, тоді й поберетеся». А через два місяці розпочнеться війна, ще через рік звісток від хлопця вже не буде.

Родина Віри жила на колишній міській вул. Чапаєва (зараз вул. Яцютівка), біля церкви. Під час окупації рідні її переховували, щоб дівчину не забрали в Німеччину. Молодшого брата-підлітка врятувати від чужини не вдалося — його вивезли з іншою молоддю; працював на шахтах, а після війни повернувся додому.

Родина Андрія Губара, за спогадами жінки, жила навпроти магазину «Хлібний», що на вул. Шевченка, зараз на місці хати дитячий садок. Дівчина дружила з сестрою хлопця, вони ділилися листами, які приходили від Андрія.

Після війни жінкам було не до вибору кавалерів — хто запропонував, за того і йшли. У 1946 році, так і не дізнавшись про долю Андрія, Віра вийшла заміж — чоловіка свого знала до війни, він був старшим на 10 років. Із ним прожила щасливе подружнє життя, народила шістьох дітей. Але пам’ять про перше кохання і Андрія Губара пронесла через усе життя.

Андрій Губар із нареченою Вірою.

Відповіді про причини розстрілу немає

Офіційні джерела дають коротку інформацію про долю Андрія Губара: служив у саперній роті 210-го танкового полку, пропав безвісти в жовтні 1941 року в районі Вязьми.

Особова справа, знайдена в німецьких архівах, містить штамп «Überlaufer» (юберлойфер) — «перебіжчик» та викликає неоднозначні почуття. За її даними, Андрій Губар із травня 1942 року по січень 1943 року навчався в школі розвідки німецького об’єднання фельдполіції, згодом був визнаний непридатним для справ розвідки та відрахований. Як секретоносія його спочатку перевели в табір для військовополонених Шталаг № 10ц (Stalag X C) у Вільгельмсхафені, а в квітні 1944 року розстріляли.

Утім, дослідники твердять — позначка «перебіжчик» не завжди означає зраду, і радять вивчати кожен конкретний випадок. Військовий консультант пошукового загону «Совість» Геннадій Полубєдов, вивчивши архівні документи Андрія Губара, прокоментував «Вістям»:

«На пошукових форумах періодично розгортаються баталії відносно німецької позначки «Überlaufer» — одні наполягають на тому, що цей штамп означає зраду, інші так не думають.

Справа в тому, що в 1941 році такий штамп на картах радянських військовополонених ставили і тим, хто здався, і тим, кого захопили. Можливо, була ідеологічна установка — показати, що радянські воїни не хочуть воювати і здаються добровільно. Величезна кількість тих, хто начебто «перебіг», потім згоріли в печах чи закопані в траншеях таборів. Пізніше такі помітки стали зустрічатися рідше.

Думаю, в жовтні 1941-го, коли все ще було незрозуміло, а німці вже під Москвою, розгубленість та страх могли змусити молодих хлопців, що опинилися в полоні, говорити, що вони здалися добровільно. Лише згодом по діях людини можна було зрозуміти, чи пішла вона на співробітництво з окупантами, чи ні. Якщо брати конкретно Губара, то його досьє викликає сумніви: як може людина, яка пройшла школу розвідки, раптом «не підійти» німцям, як вказано в його паперах. Тому можлива версія, що Губар вміло прикидався, щоб виграти час, а потім, щоб все-таки не йти на зраду, вибрав смерть».

Нащадки Губара: «У зраду не віримо»

Нащадки Андрія Губара, які відгукнулися на оголошення у «Вістях», вважають, що зрадником Андрій бути не міг, бо за згадками його сестер був порядною та чесною людиною. Батько Остап був відомим в Борисполі бондарем, виховував дітей у строгості та мав важкий характер, але був справедливим, а сім’я — дружною. Крім Андрія, в сім’ї Остапа та Пелагеї Губарів було п’ять дочок (Галина, Єфросинія, Уляна та близнючки Надія та Віра), ще брат Григорій.

На їхню думку, про неприйнятність співробітництва з німцями говорить і факт, що Андрій переінакшив прізвище (у німецьких документах — Губарєв, а не Губар) і вказав іншу адресу. Очевидно, щоб до рідних не дійшла інформація про нього. У часи окупації Борисполя листи від тих, хто співпрацював з німцями чи був на примусових роботах, доходили без проблем.

Ігор Криворучко, онук старшої сестри Андрія Уляни (1910 р.н.) розповідає, що намагався знайти дані про Андрія в інтернет-архівах, але знайшов відому інформацію — безвісти зниклий в 1941 році. Сам Ігор попри професійну юридичну діяльність (він суддя Бориспільського міськрайонного суду у відставці) цікавиться історією, особливо періодом Другої світової війни. Його донька — історик за фахом, закінчила історичний факультет Національного університету ім. Т. Шевченка.

«1941-й був важким для нашої армії. Уявляю, що довелося пережити 20-річному хлопцю. Жага до життя могла змусити створити видимість готовності працювати на німців. У квітні 1944-го звільнили від німців Союз і радянська армія почала рухатися в бік Польщі, тому вірогідно, що в таборах Східної Німеччини почали проводити зачистку тих, хто не погодився співпрацювати,— розмірковує Ігор щодо долі Андрія Губара та додає: — Ми не маємо морального права осуджувати тих людей. Мусимо пам’ятати та поважати всіх безневинно вбитих».

Нащадки родини Губарів: брати Ігор і Костянтин Криворучки з донькою Ігоря  Іриною.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: