Востаннє послугами бібліотеки я користувалася в студентстві, в 90-ті, коли якісних книг не стало. У до інтернетний час помічником був читальний зал. Пізніше перейшла на електронну книгу, але паперові книжки із запахом їхніх сторінок люблю дотепер. А коли ви були у бібліотеці?
Із країни, в якій 30 років тому читали «запоєм», Україна стала місцем, де не в пошані бібліотеки — ми входимо у п’ятірку країн із найменшою кількістю користувачів і відвідувань на одну публічну бібліотеку.
Жанна Кручиніна багато років очолює бібліотечну справу в Борисполі.
А ще більшість бібліотек країни перебувають у злиднях, не мають інтернету й можливості поповнювати фонди. Як почувається бориспільська бібліотека в невтішних фінансових і карантинних реаліях України, «Вісті» поцікавилися у її директора Жанни Кручиніної.
Антураж із минулого, а робота — сучасна
Переступивши поріг міської бібліотеки, наче опиняєшся у минулому. Про те, що зараз 2020-й, а не 1980-й, свідчать лише назви книжок і комп’ютери в читальному залі. Утім, Жанна Кручиніна, директор Бориспільської міської централізованої бібліотечної системи запевняє — це хибна думка, насправді бібліотека та принципи її роботи змінилися, інакше б не вижили.
«Ми не просто місце для зберігання й видачі книжок, ми — культурний осередок міста, — розповідає Кручиніна. — Тут проходять творчі вечори, зустрічі з цікавими людьми, виставки, покази документальних фільмів. Тут навчаються комп’ютерній грамотності люди похилого віку, краєзнавці вивчають архівні випуски газет. Сьомий рік безкоштовно працює гурток хендмейду — майстрині проводять заняття на волонтерських засадах, приїздять люди з сіл. Є піаніно, на якому можна займатися».
За її словами, колеги цікавляться життям інших бібліотек — українських і зарубіжних — дивляться, які ідеї можна перейняти. «У Полтаві в міській бібліотеці встановили 3Д-принтер. Приходять батьки з дітьми конструювати у вихідний. Хотілося б подібне втілити і в Борисполі», — каже співрозмовниця.
Зал для коворкінгу
На заміну університету третього віку, що діяв у читальному залі бібліотеки кілька років поспіль, прийшли курси комп’ютерної грамотності.
«Попит на заняття університету був великим, але ми не могли задовольнити всіх бажаючих, адже кількість місць обмежена — лише дев’ять комп’ютерів. Тому вирішили замінити курс навчання на коротший, тепер це курси медіа грамотності та цифрової освіти. Триває він три місяці, заняття щочетверга. Ще нещодавно (коли Бориспіль був у «жовтій» і «помаранчевій» зоні) проводили заняття, дотримуючись дистанції на 4-5 осіб. Коли Бориспіль перейшов у «червону» зону, заняття призупинилися», — розповідає Жанна Кручиніна.
Інколи приходять учителі, щоб індивідуально займатися з учнем або провести онлайн урок. У бібліотеці є інтернет, можна прийти зі своїм ноутбуком чи планшетом або скористатися бібліотечними комп’ютерами — перевірити пошту, написати листа, знайти інформацію тощо. Коли бібліотека закрита, можна побачити, як молодь сидить на східцях, «ловить» вайфай.
До міської бібліотеки ходять усі — від малих до старих.
Без культури немає диванів і кави
«Я притримуюся традиційних поглядів: або книжка, або кава. Он гляньте — через дорогу продається кава, за рогом теж, зліва у хлібному — кава, праворуч ще магазин із кавою. Випийте — а тоді приходьте.
Треба залучати людей в бібліотеку, але ж не за будь-яку ціну. Була ідея зробити зони відпочинку — поставили дивани. Потім зрозуміли, що це помилка. Наше населення не готове, бракує культури. Заходили люди з вулиці на ці дивани, де тепло, і просто сиділи чи лежали. Доводилось силою виводити і поліцію викликати, бо мало не коханням намагалися займатися на тих диванах. Тому невеликі диванчики та крісла у нас біля стелажів для тих, хто приходить читати», — розповідає Кручиніна.
Від класики до психології
Жанна Кручиніна розповідає: «Коли стало відомо, що Бориспіль перейде до «червоної» зони, люди брали книжки сумками, бо знали, що бібліотека не працюватиме.
Ми формуємо список необхідних книжок (люди замовлять їх телефоном і через інтернет, пишуть у Фейсбук), у призначений день передаємо через віконце. Коли книги повертають, відправляємо їх на 15-денну обсервацію, — каже Жанна Борисівна, демонструючи стелажі з книгами в чорних поліетиленових пакетах. — Ми керуємося рекомендаціями ВООЗ для бібліотек».
На питання про читацькі вподобання відповідає, що однозначної відповіді не може дати, бо читають усе — і класику, і сучасну українську, російську та зарубіжну літературу. Вікова категорія різна — від студентів до пенсіонерів. Добре читають Гуцала, Дімарова, Гончара, Довженка, Остапа Вишню. Попитом користуються історичні книжки. Є і аутсайдери, серед них бувають сучасні автори. Читають фантастику, детективи та романи про кохання, деякі зачитані «до дірок». Є прихильники книжок з філософії та психології.
«Люди запитують про новинки, — зазначає директор. — Колись я подавала пропозицію, щоб на міському рівні депутати затвердили програму культурного розвитку, яка передбачала б щоквартальне поповнення фондів або виділення коштів на це. Можливо, майбутній депутатський склад перейметься цим питанням. Під час передвиборчої кампанії до нас багато кандидатів приходили — агітували, книжки дарували, обіцяли. А запитаєш — коли востаннє приходили за книжкою, то і мовчать. Як пропагувати українську сучасну літературу, якщо на нову книжку черга і запис?».
Не списують і не викидають
У часи перегляду історичних подій і декомунізації міська бібліотека нічого з літератури не списує і не викидає, лише зношені книжки.
«Книжки не можна знищувати, бо в них наша історія, — наголошує Жанна Кручиніна. — Тому ми зберігаємо книжки навіть з історії комсомолу, про революційні дії на Київщині, про героїв тих часів. Якщо закінчиться місце для зберігання, передамо їх в інше сховище, в Київ, але не знищимо. Із історії треба робити висновки, а не відхрещуватися від неї — добрим те було чи поганим. Такими книжками студенти цікавляться, пишуть курсові та реферати. Нещодавно дівчинка писала роботу «Роль КПРС у Великій Вітчизняній війні».
Керівниця бібліотеки розповідає, що люди привозять і дарують домашні книжки. Якщо у фонді є якийсь автор чи твір, зайві книжки ставляться у стелажі в фойє бібліотеки, їх можна брати безперешкодно, якщо хочеться мати вдома.
Дослідники цікавляться архівними газетами. На жаль, видання в незадовільному стані, розсипаються. Потрібно думати про переведення їх в цифровий формат. «Ще в 2013 році ми хотіли почати оцифровувати газети. Зробили б це власними силами, але потрібен був потужний лазерний сканер. Але стався майдан, усім було не до того. За ним теж — то дороги, то лікарні, то епідемія...», — із сумом говорить директорка.
коментарі