Бориспiль
C

Головні новини

Що робити, якщо ваша книжкова полиця «тисне»?


Що робити, якщо ваша книжкова полиця «тисне»?

Один мій знайомий, затятий любитель читання наукової фантастики, має величезну бібліотеку. Але виявилось, що у його малолітньої доньки алергія на книжковий пил...

Люблячий тато виніс усі книги на горище (тепер читає лише електронні книжки), але цікавиться, куди йому і таким, як він, з користю можна спрямувати непотрібні з тієї чи іншої причини книги, аби бути певним, що вони справді принесуть користь іншим.

За коментарем ми звернулися до директора Бориспільської міської бібліотеки Жанни Борисівни Кручиніної. Як з’ясувалося, сьогодні, коли будь-яку книгу можна за лічені хвилини знайти і почати читати в Інтернеті, це питання для багатьох досить актуальне.

— Найчастіше до нас приходять молоді люди і дарують книжки своїх батьків, — розповідає Жанна Борисівна. — Якось зайшов один чоловік і розказує, що після батька померла мама, і зараз він продає квартиру, а їхню бібліотеку, яку ті збирали все життя, хоче залишили саме тут, у Борисполі. Тоді він привіз нам понад 300 книг. І це були одні з кращих зразків української, російської та зарубіжної літератури. Щось із них ми поставили на облік, щось заховали у книгосховище. А те, що нам зовсім не потрібне, там певні окремі томи були, то ми їх виставили у фойє. У нас є два стелажі і ще стіл, де ми виставляємо книжки, ще цікаві і гарні, але не потрібні бібліотеці. Там їх може взяти будь-хто, зрозуміло, не записуючи у формуляр. Навіть без повернення.

Я цікавлюся, чи користуються тамтешні книги попитом і, головно, серед кого. Жанна Борисівна розказує, що попит, хто б там собі що не думав, насправді дуже великий. Особливо серед людей тимчасово переміщених, які часто навіть на облік з певних особистих причин не стали.

— А взагалі, ви знаєте, скільки у нас зараз коштують книжки? Дуже багато людей не купують книг насправді лише тому, що не можуть собі дозволити їх купити, зважаючи на мізерні заробітки. Відмовити людині у книзі ми не можемо, це як ковток води спраглому не подати, — зауважує пані Жанна. — От вони і вибирають з того, що ми їм запропонуємо. А там же у нас є і Володимир Шкляр, і Олексій Андрієвський, і багато інших популярних авторів, зокрема і дитячих...

В цілому, бібліотекарі книгозбірень кажуть, що місцеві, зазвичай, дуже відповідально ставляться до книг, які їм не потрібні. Якщо і не несуть їх прямо до бібліотеки, то турбуються, аби ті потрапили у потрібні руки. Наприклад, залишають їх на підвіконнях житлових будинків, на зупинках, або навіть вже нав’юченими стосами біля самих смітників. І люди, що приємно, забирають, дають у себе прихисток друкованій книзі.

На моє запитання, як відбувається списування книг і чи є у них термін уживання, Жанна Борисівна відповідає так:
— Системи чи якихось циркулярів щодо цього питання, звісно, немає. Ми списуємо книги на макулатуру у дуже поганому стані, ті, які втратили свою актуальність і вже не затребувані тощо. За них ми чітко звітуємо. На ці книги складаємо акт, зазначаємо кількість і ціну. До всього цього додаємо квитанцію, а самі кошти здаємо у бухгалтерію, а та — у банківську касу. І це вже потім виручені за непотрібні книжки гроші ідуть на нові книги чи, скажімо, на якісь господарчі потреба бібліотеки. Взагалі у наших фондах є чимало неактуальної для нашого часу літератури. Зокрема є книги Володимира Ульянова, Фрідріха Енгельса, Карла Маркса та інших. Колись таких книг по бібліотеках було, як мінімум, по 10-20 примірників. А сьогодні хоча б один примірник книги, але ми його обов’язково залишаємо. Це раритет. Є такі міркування, що ми публічна міська бібілотека і маємо право не тримати в себе такого у зв’язку з декомунізацією... Утім я відповідаю перед містом і перед кожною людиною в цілому. Тому, якщо раптом читачеві буде потрібна така книга, ми йому її видамо. І все це стосується інших видань того часу. Наприклад, у нас багато книг по сільському господарству, ремонту тодішньої техніки, по садівництву, вирощуванню племінного скота, муруванню печей чи, скажімо, виготовленню діжок. Чимало такого, хоча і давнього, старші люди і зараз беруть читати.

А от школярі, наприклад, не дуже люблять читати книги. І таку ситуацію треба міняти, бо це неприпустимо, адже вони не знають літератури, у них дуже бідна мова. Вони елементарно не вміють розмовляти. Про український фольклор я взагалі мовчу, бо, наприклад, ні приказок, ні прислів’їв вони практично не знають, а це ж першооснова.

Валентина ОЛІЙНИК, фото автора

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: