Що робити, якщо «припече» під час прогулянки містом, а поруч немає туалету? Бігти під найближчий кущик, проситись у кафе чи ресторан або намагатись пробратися непоміченим до інших закладів? «Вісті» вирішили провести соціальний експеримент.
Незручна тема
Як казав сатирик Михайло Жванецький, «щастя — побачити туалет і встигнути до нього добігти». Проте тема громадських туалетів завжди подавалася у нас під грифом «секретно», вона і зараз вважається незручною для широкого обговорення, та й малозначимою. Опинившись у незнайомому місті, людина запитує пошепки: «Скажіть, а де у вас тут вбиральня», — ніби робить щось непристойне.
У центрі Борисполя — чимало закладів харчування, супермаркетів, офісів, зупинок громадського транспорту. Центральна вулиця міста — відрізок Харківської траси. Тут завжди багато людей. «Як реагуватимуть на прохання зайти до туалету в різних установах та громадських місцях Борисполя?» — подумали і вирушили проситися…
• Приміщення Побуткомбінату на вул. Київський Шлях. У кількох метрах від нього — зупинка автобусів і маршруток. Піднімаюся на другий поверх, де перукарня. У черзі чекають жінки і чоловіки. Питаю, чи є туалет. Є, відповідає жінка в черзі, але він зачинений. З перукарні виходить дівчина, запитує: «Ви до мене?» Відповідаю: «Ні, мені б до туалету..» «Туалет для співробітників». «А якщо дуже потрібно?» Дівчина повертається до кімнати і через хвилину виносить ключ. «Ось, будь ласка!» Дякую і ставлю перший «плюс».
• Кафе «Маріанна», що на вході до центрального парку. За барною стійкою — кілька дівчат. Запитую, чи можна відвідати туалет. «Будь ласка», — чемно відповідають і показують, куди йти. На запитання, чи пускають у туалет тих, хто зайшов з вулиці і нічого не замовив, відповідають: «Звичайно, ми намагаємося зробити все, щоб у людей залишилися від нашого закладу приємні враження». Ставлю «плюс» і вирушаю далі.
• Торгівельний комплекс «Гранат», що у центральному парку. Запитую у дівчини-співробітниці, чи можна відвідати вбиральню. «А чому ні?» — відповідає красуня і пояснює, як туди пройти. Туалет приємно вражає сучасним ремонтом і чистотою, а відвідування — безкоштовне. Ставлю «плюс» та мандрую містом далі.
• Макдональдс — це порятунок для тих, кому вкрай «припекло». У туалет тут можна пройти безкоштовно без принизливих і незручних прохань.
• Через дорогу — чудова площа з фонтанами і скульптурами. Тут же будівля виконкому міської ради. Заходжу всередину і ставлю те ж саме сакраментальне запитання. «Та без проблем», — відповідають. Знову великий «плюс».
• Для закріплення позитивного враження про пікантну тему, заходжу в магазин «Сільпо», що розташований у самісінькому центрі міста. Поруч — стоянка авто. У «Сільпо» багато відвідувачів. Втім, до туалету тут нікого не пускають. «Ні, це лише для співробітників, охорона не дозволить», — категорично відмовила працівниця магазину. Ставлю «мінус».
• У магазині АТБ на вул. Київський Шлях, що відкрився недавно, теж не зраділи моєму проханню. «Що?» — здивувалася співробітниця у відповідь на моє сором'язливе звернення. «Туалет у нас службовий, тож ідіть до кінотеатру, він поряд». Знову неочікуваний «мінус».
• Кінотеатр з гучною назвою «Європа» знаходиться в декількох метрах від АТБ. Запитую у касира, чи можу я відвідати туалет. «Він зачинений!» «А коли відчиниться?» «Під час сеансу». З'ясовую, що до початку сеансу залишається 20 хв. У фойє вже сидять люди, але туалет ніхто і не думає відчиняти. «Я за це не відповідаю, хто має його відчиняти, не знаю», — почала дратуватися касир. З'ясувати відповідального за туалет не вдалося. Так і пішла собі. «Мінусую».
Якщо соромитеся проситися
• Згадую, що колись у парку був громадський туалет. Але щоб завітати туди, треба було набратися сміливості. Приміщення вбиральні нагадувало катакомби часів війни або підземну каналізаційну мережу, якою пробиралися герої фільму «Сталкер». Запитую у перехожих у парку, де туалет. «Ось тут, недалеко. Є вказівники», — відповідають люди. Дійсно, на паркових доріжках встановлені таблички з написом WC і стрілками вказано напрямок руху. З побоюванням йду туди. На стіні — оголошення: «Обережно, слизько». Сходами спускаюся вниз. Приміщення чисте, відремонтоване, сяє новим кахлем і фаянсом, на стіні — дзеркало, є туалетний папір. Відвідування платне — 3 грн. Жінка у віконці дозволяє розгледітися, розповідає, що взимку туалет відкритий з 8.00 до 17.00, а влітку з 8.00 до 21.00.
• Ще один платний туалет — на території ринку «Центральний». Ціна — теж 3 грн. Там усе в межах норми, є туалетний папір, щоправда, стоїть різкий запах. Працює туалет з 7.00 до 19.00.
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів», відвідувачі закладів громадського харчування мають право безперешкодно скористатися туалетом, який обов’язково має бути в таких закладах. Що ж стосується терміну «відвідувач», то додаткових роз’яснень у законі немає. Виходить, що останнє слово — кого вважати «відвідувачем», а кого ні — за господарями тих чи інших приватних закладів, а точніше — на їхній совісті.
У підсумку. Отже, з 10 різних закладів, які відвідали, у п’яти дозволили скористатися туалетом без будь-яких проблем, у двох це можна було зробити за гроші (на жаль, термін відвідування цих точок обмежений, а що робити після 19.00?), у трьох — категорічно відмовили. Результат непоганий, навіть у порівнянні зі столицею.
Втім, експеримент висвітлив проблему, яка в нашій країні досі залишається невирішеною. А саме — визнання на державному рівні права гідно задовольнити базову потребу людини. Адже зараз, за великим рахунком, ми не суб'єкти права, а заручники проблеми, яку кожен вирішує, як може. Хтось, стиснувши зуби, на очах у багатьох людей, проситься до туалету в закладах, де можуть дозволити, а можуть і відправити. Хтось не хоче благати милості і вважає за краще бігати по кущах. І те, і інше — принизливе і неприпустиме для європейської країни.
Колись, за радянських часів, туалетний папір був дефіцитом (попри величезну кількість у країні целюлозних комбінатів), а чимало громадських туалетів не мали дверей. Здається, це було не випадково, адже у такий спосіб можна було стовідсотково позбавити людину почуття гідності. В Україні відбувається декомунізація. Тож, можливо, потрібно починати її було не з повалення пам'ятників, а з ладу в головах і клозетах?
Чи знаєте ви, що…
…у 2001 році на міжнародній конференції в Сінгапурі була заснована Всесвітня туалетна організація (ВТО). Місце проведення конференції було обрано не випадково: Сінгапур відомий «клінічною» чистотою громадських туалетів. День проведення конференції, 19 листопада, був проголошений «Всесвітнім днем туалету». Відтоді кожен рік планета відзначає цей день відкриттям нових ватерклозетів, робить рейтинги туалетів, обговорює проблеми, проводить саміти, покликані зруйнувати негласне табу на обговорення «туалетної» теми.
… у Великобританії щорічно проводиться престижний конкурс «Туалет року».
… у Японії в громадських туалетах можна почути класичну музику і побачити інтер'єри «від кутюр».
… в Австралії випущена національна карта громадських туалетів країни, де вказана інформація про місцезнаходження, режим роботи, наявність кабінок для дітей та інвалідів, зручні способи підходу і під'їзду до цих закладів. Реальна, а не на словах, турбота про людей.
… засновник і беззмінний керівник «іншої ВТО» сінгапурець Джек Сім вважає, що «право на туалет є одним з найбільш базових, навіть більш важливим, ніж право на свободу слова».
Наталія ДОЛИНА, фото автора
коментарі