Ми зустрілисясуботньоговечора у кафе готелю «Галант», де вони зупинилися. Говорили про їхнє бачення двох європейських країн — України і Голландії: про традиції, спорт, людей, марихуану і любов до напівфабрикатів.
Розмовляли російською.
Із Катею і Мішелем я познайомилася у Борисполі, коли вони минулого тижня на кілька днів прилетіли із Голландії до України на запрошення міського хокейного клубу «Колос». Мета запрошення: вдосконалення української техніки гри та сприяння у спортивному суддівстві.
МІШЕЛЬ — голландець, професійний хокеїст у минулому, тепер цей вид спорту для нього хобі, займається суддівством.
З Україною його пов’язує бажання ділитися досвідом і благодійність.
КАТЯ — юна хокеїстка із міста Суми. Її, перспективну дівчину-воротарку, школяркою запросили грати за кордоном. Ризикнула: тепер у голландському хокейному клубі набирається досвіду. У вільний час Катя допомагає Мішелю в Україні передавати отримані у Європі хокейні секрети.
— Чим ви займаєтеся, як познайомилися? Що привело до Борисполя?
М.: — Я допомагаю Україні. Три роки тому на європейському турнірі з хокею на траві познайомився з головним тренером збірної України Світланою Макаєвою й зав’язалася дружба, прийшло рішення допомагати. 20 років я був воротарем. Тепер суддя, хокеєм займаюся як хобі. Працюю, я юрист. У Голландії хокей на траві — аматорський вид спорту. Тут, у Борисполі, цього разу був суддею на чемпіонаті України.
К.: — Граю у Голландії, я воротар. В Україні треную малих воротарів, зокрема у Борисполі. Граю у клубі «Колос» першим воротарем. Входжу до збірної України з хокею на траві (від 18 до 21 р.). З Мішелем познайомилися в Шотландії на чемпіонаті Європи. Він тренував воротарів. Мішеля запросили в Україну як менеджера, мене — в Голландію на індорхокей на сезон, потім почала грати на полі. Це основне заняття, ще навчаюсь на заочному в Сумському педвиші на факультеті фізкультури та спорту.
— Відомо, що ви привозите сюди «беушну» хокейну форму для воротарів, інвентар тощо. Чи не дивно вам, що у нас цього немає?
М.: — У Голландії старий воротарський захист уже не потрібний, а в Україні його можна використовувати ще 3-4 роки. Тут потрібні такі речі, бо нові важко купити, дорого.
— Порівняйте, як розвинений спорт у Голландії та Україні, на прикладі Борисполя.
М.: — У Борисполі є хокейне поле з новим покриттям, дітям є де займатися — це головне. Видно, що рівень хокеїстів зростає. Раніше, як я розумію, Бориспіль був чемпіоном з хокею на траві. Зараз ще не достатній рівень для того, щоб бути чемпіонами України. Важливо, що є люди, які займаються хокеєм, у дітей є майбутнє в спорті. Батьки допомагають.
Я живу в третьому по величині місті Голландії — Гаазі, де населення понад 50 тис. чоловік. У Борисполі скільки?
— Понад 60 тис. чоловік. Спортивна інфраструктура у Гаазі інша, ніж тут. Які види спорту розвинені?
М.: — Україну і Голландію порівнювати не можна, бо у нас хокей на траві — найпопулярніший вид спорту після футболу. У Голландії 315 клубів. Маленьким вважається клуб, у якому два поля, середнім, де три поля, великий має їх до дев’яти. У Гаазі п’ять клубів і 13 хокейних полів, у Амстердамі — 20. У селах, де займаються хокеєм, мінімум, два поля.
К.: — Це небо і земля. Величезна різниця.
— Вас дивує контраст?
М.: — Раніше дивував, тепер звик. Коли у Голландію приїздять українці, їх дивує, як це 13 полів у Гаазі, у нас два на всю країну. Не стараюся пояснити. У Голландії грошей більше, тому так. Раніше Пакистан, Індія грали у хокей на траві найкраще, але потім Голландія, Німеччина, Англія почали розвивати цей спорт.
Я, як член хокейного клубу, плачу близько 300 євро у рік за абонемент. На гроші гравців власник клубу ремонтує поля, закуповує інвентар. Також шукає спонсорів, місто допомагає. Люди, у яких мало грошей, йдуть у футбол, який підтримує держава. У Голландії є види спорту, які не популярні через те, що не дають результату на олімпіаді. Є результат — є підтримка, коли ні, то ні.
— Ви б ризикнули проїхатися Борисполем на велосипеді?
М.: — Наївний голландець, напевно, сказав би «так». Як би тут дивилися на велосипедиста-іноземця на дорозі, не знаю. У Голландії теж не скрізь є велосипедні доріжки, їдеш дорогою і надієшся, що водій тебе бачить і все буде нормально. Українські дороги спочатку вражали, тепер ні.
— Це правда, що голландці не люблять перші страви?
М.: — Моя мама з Польщі, тому я звик до рідких страв. У Голландії, крім бульйону, нічого хорошого не придумали. Супів у нас мало.
— Український борщ куштували, вареники? Що їсте в Україні?
М.: — Куштував, але типові ваші страві не для мене. Люблю картоплю, бульйон.
— Як харчуються у Голландії?
К: — Більше фаст-фуду. Заходиш у маркет і купуєш напівфабрикати. Там ліниві люди у плані приготування їжі вдома. Є готові набори на бульйон. Наприклад, томатний суп у баночці — розігрів у мікрохвильовій — і готово. Лазанья, пасти різноманітні — усе швидкого приготування і якісне.
М: — Голландці цінують час. Прийшов з роботи додому — у тебе годинка, щоб поїсти, і відразу на спорт чи інші заняття, хобі. Дома готують ті, хто в декреті, хто без роботи, чи в кого бабуся цим займається. Якщо подружжя працює, займається спортом, то їм ніколи готувати.
— Який відсоток населення постійно займається спортом?
М.: — Я б сказав — 80%. Спорт для голландця — це важливо.
— Може, тому голландців вважають здоровою нацією?
М.: — Так, але у нас хороша страхова медицина, тому люди можуть піти до лікаря, не думаючи про суми. Держава дбає про здоров’я громадян: наприклад, у публічних місцях не дозволяється курити, це контролюється.
— А як же щодо легалізованої проституції, дозволу курити марихуану, навіть вирощувати її вдома для власного використання?
М.: — Голландія — демократична країна, де кожен має право обирати щось для себе. Якщо усе заборонити, то буде гірше. А так: спробував і хочеш — продовжуй, але іншим не заважай. Спиртне у нас до 18 років заборонено. Є контроль. Якщо у барі продадуть алкоголь неповнолітньому — буде великий штраф і загроза втратити дозвіл торгувати або припинити бізнес. Закон один для всіх. Я, наприклад, раз закурив і більше — ні, також не вживаю алкоголь.
К.: — На вулицях часто можна відчути запах марихуани, багато підлітків її курять.
— Катю, наскільки вам комфортно у Голландії?
К.: — Дуже комфортно. Приїжджаю в Україну і відчувається інший менталітет, ставлення інше до людей. Там поважають один одного, у нас ні. Якщо там у команді чи групі є два лідери, то вони шукають компроміс, і не будуть, як у нас, сваритися і доводити, хто головний.
М.: — Це типово голландська поведінка — «голланд-модель» — у тому демократичність. Ми витрачаємо час на розмови, перемовини, як краще зробити, ми, як політики, слухаємо усі сторони, зважуємо, обговорюємо, а тоді приймаємо спільне рішення. У робочих групах є ієрархія і зона відповідальності, але рішення обговорюються, є колективна робота. Про нас іноземці кажуть, що треба більше робити, ніж говорити.
— Політика голландців цікавить так сильно, як і українців?
М.: — У нас проблеми із різним уявленням про іслам, політики говорять про це, нав’язують свої думки. На цьому фоні можливі маніпуляції щодо дискримінації мусульман. Це неоднозначна тема. У нас багато людей з Африки, Азії, яких забезпечує наша держава. Отримати робочу візу у нас дуже важко, бо є певні сектори ринку праці, де може отримати роботу іноземець.
Українців у Голландії мало, залишитися там важко. Є ті, хто перебуває нелегально або має шенгенську візу. До нас хочуть їхати серби, хорвати, люди із країн Балтики, українці, поляки. Голландія боїться, що коли «відчинить двері», то усі хлинуть на її територію, приїдуть переселенці із проблемних регіонів. Ми остерігаємося міграції.
— Як у Голландії формується культура між людьми, на чому базується?
М.: — Різниця між Голландією і Україною, Росією та Польщею в тому, що у вас як сказав глава сім’ї, так і має бути. У Голландії усі з усіма домовляються. Ми ставимо запитання: чому, для чого, яка мета. У Голландії немає у керівника чи тренера команди фрази: «Я так сказав!» Потрібні пояснення. Якщо приймається пропозиція — робимо. Якщо не приймається, ти маєш право відмовитися. У нас, наприклад, лідер команди є рівним із тренером, визначається навіть день змагань, щоб усім було зручно. В Україні спробуй скажи тренеру, що він не правий!
К.: — Ставлення до людей різне. У Голландії, наприклад, із кожним гравцем рахуються, навіть якщо у клубі 300 чоловік, все одно — думка кожного важлива, її почують. Є велика підтримка між гравцями, є командна робота.
— У побуті українці і голландці теж інші?
К.: — У будинках і квартирах там немає шпалер, стіни пофарбовані у світлі відтінки. Немає громіздких меблів. Кімнати відкриті і світлі. Голландці люблять вільний простір і свободу вибору. Там, в основному, орендують житло, але по контракту, усе строго контрольовано і законно.
М.: — Сімейне життя не так важливе у Голландії, як в Україні. У вас двері у сім’ю завжди відчинені. У нас треба подзвонити, домовитися про зустріч навіть з мамою, бабусею, бо усі зайняті. Щоб запросити на день народження гостей, з кожним потрібно узгодити дату і час.
Зараз важко у Голландії купити перший власний дім, потрібно йти у банк чи просити допомоги у рідних. Маленька квартирка у Гаазі коштуватиме 150 тис. євро. Таке ж житло у Амстердамі — 500 тис. євро. Я орендую помешкання, і мене це влаштовує, бо я можу у будь-який момент переїхати в інше місце чи в іншу країну, де буде робота.
— У Голландії не люблять завішувати вікна, це історично склалося. Зручно?
— Так. Можна йти пізно, коли горить світло, і бачити, що робиться за вікном. Усе видно, відкрито — і це нормально, тому, що голландці — відкриті люди і не переймаються, хто і що про них думає.
— Мішелю, чи хочеш жити в Україні? Катю, плануєш повернутися додому?
М.: — Мені подобається приїздити сюди. Минулого літа відпочивали на морі тут, у Кирилівці, сподобалося, зупинилися в новому готелі, було гарне харчування. Я зміг би тут жити, якщо б достойно платили.
К.: — Добре жити в Україні, коли в тебе голландська зарплата. Мінімалка там 1500 євро. Із Голландії повертатися назавжди не хочеться. Приїхати сюди на тиждень і назад. Звикла там, але гратиму і далі за збірну України з голландським досвідом. Там за три місяці у мене 30 ігор, а тут за 5 турів — стільки ж. Є шанс мені ввійти там у вищу лігу, команда хоче мене залишити.
— Тренерська методика у хокеї на траві двох країн різна?
К.: — Дуже різна! Наприклад, воротарська техніка у нас ще радянська. Коли я приїхала за кордон, мені було важко перебудуватися, там усе інакше. У Європі мені сказали: забудь те, чого тебе навчали в Україні. Ми про це говоримо українським тренерам. У Сумах, де база збірної України з хокею на траві, — не всі за нове, європейське. У Борисполі тренери цікавляться новим і змінюються, є результати.
М.: — Я не вчу тренерів, бо не спеціаліст, я — менеджер, суддя. Учити тренерів не маю права, я можу підказувати. Я помітив, що психологічні підходи тренування у нас і у вас різні. Наприклад, воротар пропустив гол — і відразу він поганий, замінити його, відправити на лаву запасних, його критикують і тренер, і гравці. У Голландії, якщо воротар зробив помилку, його підтримують: шкода, що не вийшло, ми разом, і залишають на полі, йому довіряють. Тоді він розкривається, грає і в результаті рятує команду. В Україні одна помилка — і все, далі ніхто не розбирається, на лаву запасних.
— Припустимо, щоб голландський вчитель чи тренер кричав на своїх вихованців.
М.:— Буває, але наше суспільство проти негативу. Батьки б відразу запитали: яке ти маєш право? У нас потрібні пояснення. У вас авторитарна система: лідер сказав — виконуй, навіть, якщо він не правий. У нас би спитали, навіщо це робити, а у вас не питають.
— Яке ставлення до дітей у Голландії?
М.: — Діти у нас як святі, їм усе дозволено. Але вони бачать гарний приклад батьків, суспільства, тому виростають порядними.
К.: — Немає строгості до дітей, як у нас. Образити дитину, вдарити — це табу, це ти порушив закон. Малі голландці дуже-дуже балувані, до батьків ставляться без поваги, зухвало.
— Що побажаєте українцям, щоб жити краще?
М.: — Українці милі, щедрі, а голландці більш егоїстичні і достатньо жадібні. Напевно, цінувати те, що мають і нікому не заздрити. Тут багато гарного, але ви більше акцентуєте на тому, чого у вас немає. Треба радіти життю.
Оксана КОБЗАР
коментарі