Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україні різко зросла кількість внутрішньо переміщених осіб. І якщо на початку більшість виїжджала у західні регіони або за кордон, то зараз чимала частина осідає в центральній Україні. Так, у Борисполі зараз нараховується близько 10 тисяч внутрішньо переміщених осіб, включно з тими, хто переселився сюди починаючи з 2014-го року. Багатьом із них немає куди повертатись. Як знайти себе на новому місці та облаштувати своє життя — ось головне питання для них.
Із заводу кольорових металів — на комбінат будматеріалів
Ольга Шиндель приїхала в Бориспіль із Бахмуту, який зараз щодня піддається нищівним обстрілам ворога. Зізнається: залишати домівку було важко.
«Виїхали наприкінці травня. Довго вагались, але після того, як почались постійні обстріли, не витримали. Їхали навмання. Тут в нас немає ані родичів, ані друзів. Шукали, куди б поїхати і чомусь зупинились на Борисполі. Тут трохи незвично, але нормально. Потроху приходимо до тями. Зараз ось знайшла роботу», — розповідає Ольга.
Працювати Ольга влаштувалась на Бориспільський комбінат будівельних матеріалів. Тут зараз працює багато переселенців, тому всередині колективу є підтримка.
Олександр Сердюк залишив рідну домівку у Сватівському районі Луганської області та перебрався до Борисполя ще в 2006-му році. Після початку бойових дій на сході у 2014-му році свій рідний дім на сході він більше не бачив.
«Я намагаюсь підтримувати контакт із новими співробітниками, які приїхали до нас із окупованих територій. Наприклад, у нас є дві нові жіночки кранівниці. Вони зараз працюють у моїй бригаді. Одна з них — із Маріуполя, там працювала на заводі кольорових металів, від якого наразі нічого не залишилось. Як виїжджала — не хоче навіть згадувати. Намагаюсь їх підтримувати, адже добре розумію. Я і сам колись приїхав сюди з Луганщини. Там залишився мій дім», — розповідає Олександр Сердюк.
«Важко, звичайно. Дім залишився там — великий, гарний. Мені як афганцю свого часу його колгосп будував. Але життя триває, потрібно рухатись далі. Купив собі хату у селі в Черкаській області, там воно недорого коштує. Привів її до ладу і живемо. Вивчили дітей. Старший син закінчив ліцей ім. Богуна. Зараз боронить нашу державу», — розповідає Олександр Сердюк.
Попри переживання за сина, який зі зброєю в руках відстоює незалежність України, Олександр намагається допомагати всім переселенцям зі сходу. Але зізнається — не всі готові її приймати, принаймні, у вигляді порад, а не гуманітарки.
«Якщо говорити про звичайних людей, а не про тих, хто в перші дні з повними кишенями грошей поїхав на захід, то чимало з них досі перебувають у депресії. Більшість намагається їхати саме в великі міста, вважаючи, що там буде легше. При тому, що в невеликих містах або селах набагато простіше вирішити проблему з житлом. Ось в моєму селі є взагалі пусті хати. Я навіть родичам пропонував переселитись до мене, але вони хочуть у велике місто. То їхній вибір», — зазначає Олександр Сердюк.
На думку Олександра, усім треба бути реалістами. Необхідно розуміти, що в державі йде війна, тому у влади зараз немає коштів, достатніх для утримання всіх переселенців. Треба не сподіватись на когось, а чітко ставити перед собою мету.
«Завжди важко починати з нуля, але головне — не опускати руки та йти до мети. Хтось скаже про мене — йому легко казати. Але я пройшов через це сам. Це важко, але неможливого нічого тут немає. Постійно сподіватись на когось — не вихід. Так, є категорії людей, яким дійсно необхідна допомога держави, наприклад, пенсіонери. А якщо ти доросла та працездатна людина, всі питання та проблеми зможеш вирішити сам. Треба лише не опускати руки і пам’ятати — життя продовжується і неодмінно знайдуться люди, які тебе підтримають», — зазначає Олександр Сердюк.
Виробничникам тут раді завжди
Для Олександра та ще для багатьох переселенців, які вирішили взяти долі в свої руки, справжньою підтримкою в Борисполі став колектив ПрАТ «БКБМ».
«Ми виробниче підприємство. Нам потрібні саме виробничники, люди технічних спеціальностей. Тому ще в 2014-му році, коли почалась війна на сході України, ми почали брати на роботу переселенців звідти. Адже в цих регіонах було розташовано багато виробничих підприємств, в тому числі великі заводи з виробництва металу. У нас виробництво залізобетонних виробів. Там треба було лити метал — у нас залізобетон. В нас навіть простіше», — зазначає голова правління ПрАТ «БКБМ» Ігор Шалімов.
Підприємство підтримує своїх працівників: допомагає з житлом, надає кімнати в гуртожитку, а працівникам, які гарно зарекомендують себе, допоможе з придбанням власного житла. Люди відповідають підприємству взаємністю.
«Вони швидко та якісно виконують свою роботу. В колективі у нас є чітке розуміння — немає у нас переселенців чи заробітчан. Ми живемо в державі, яка називається Україна. І це такі саме українці, як і ми. Навіть скажу більше. Коли 24 лютого розпочалось повномасштабне вторгнення Росії, у нас залишилась команда із 60-ти працівників, працювати на укріплення обороноздатності Бориспільщини. Так от, більшість із них — саме переселенці зі сходу. Вони вже один раз все втратили, тому самовіддано працювали на зміцнення оборони, викладались на повну, аби не повторювати гіркий досвід», — підкреслює Ігор Шалімов.
коментарі