Неналежне утримання тварин — саме у порушенні з таким формулюванням звинувачує Вороньківська сільська рада одну з місцевих родин. Так, у дописі, розміщеному на офіційній сторінці сільради, говориться, що через велику кількість тварин (собак та котів) у домогосподарстві, страждають та не можуть споживати вирощені фрукти та овочі мешканці сусідніх садиб. Із кількох десятків коментарів під дописом журналісти не знайшли жодного, який би підтвердив ситуацію, описану сільрадою. Ба більше, у коментарях люди захищали родину, що рятує безпритульних тварин та надає допомогу в стерилізації домашніх улюбленців всієї Вороньківської ОТГ, до якої входить кілька сіл. Щоб розібратися у ситуації, «Вісті» зустрілися з родиною Волкових.
Переїхали з Києва, щоб жити в спокійному місці
Корінні кияни Тетяна та Олександр Волкови вже близько 10 років мешкають у Воронькові на вул. Шевченка, куди переїхали зі столиці, продавши квартиру. Кажуть, шукали спокійного життя подалі від міської суєти. Крім того, мали під опікою кількох важкохворих тварин з обмеженими можливостями вигулу, яким свіже повітря пішло б на користь. Купили стару хатину, зробили власними силами ремонт та благоустроїли подвір’я (Олександр — будівельник з багаторічним стажем роботи). Але через якийсь час добросусідські стосунки перестали бути такими і зараз, як каже Тетяна, їх життя нагадує відому повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
«Я не планувала ставати волонтером. Але, поживши кілька років у селі, зрозуміла, що не можу байдуже спостерігати за тим, що тут коїться з тваринами. Коти та собаки практично у кожному дворі, а їх приплід люди спокійно викидають на вулицю або знищують. Найперші дві речі, без яких неможливо вирішити цю проблему — це стерилізація і роз’яснювальна робота. Написала об’яву про прийом тварин на безкоштовну стерилізацію. До Києва возила тварин туди і назад на власному авто, з людей збирала кошти лише на бензин, адже 100 км — шлях не близький.
Але все одно були і є люди, які проти регулювання чисельності бездомних тварин. Тому кожен рік до мене через паркан «прилітають» кошенята і вагітні кішки. Таку велику кількість тварин неможливо прилаштувати, а викинути їх назад я теж не можу. Ми ніколи не просили про допомогу, за власний кошт лікували, вакцинували, годували тварин — і не відходами зі столу чи кістками, а готуємо для них спеціальну їжу з м’ясної сировини.
З початком війни чоловік залишився без роботи, тому довелося просити волонтерів допомогти з їжею. Але ж крім цього треба ще щороку обробляти тварин від бліх та кліщів, робити комплексні щеплення та щеплення від сказу. Хоча навіть ці труднощі можна було б пережити, якби не конфлікти з сусідами», — розповідає Тетяна.
«Не формат» для села
Чим могла не догодити жінка, що опікується котами та собаками, викинутими своїми ж односельцями? Чому через роки рятівниця стала «чокнутою городською», як Тетяну називають селяни? Що це? Вияв таким дивним чином докорів сумління чи просто банальне нерозуміння гуманного ставлення до тварин, з яких, на думку села, немає ніякої користі?
«Я просто «не формат» для села. Думаю, причина в цьому, — говорить Тетяна. — Одна з сусідок мені сказала: «Ви чужі. Поки ви сюди не переїхали, у нас усе було добре». Це особливо смішно, враховуючи те, що в хаті, яку ми купили, раніше жила бабця, яка постачала алкоголь на все село. Сюди вдень і вночі йшли люди. Коли ми робили ремонт, познаходили «боргові книги» з іменами підлітків, що теж були постійними клієнтами. Люди розповідали, що до хати часто зі скандалами приходили батьки, яких обікрали власні діти, щоб розрахуватися з «самогонщицею». Мабуть, такий бізнес більш зрозумілий і нормальний для села.
Сільські звичаї щодо тварин вражають. Тут будуть лікувати курку чи свиню, щоб потім зарізати і з’їсти, але кішка чи собака лікування та догляду не варті. Найменша провина — і їх позбудуться. Кішка з цікавості торкнулася лапкою клітки для кролика — її вивезли в ліс. Собака привела цуценят — втопили чи закопали живцем. І такі звичаї тут норма. Багатьох сусідських собак, яких я возила на стерилізацію, вже немає. Коли я питаю, де вони, люди відповідають: «Позбулися». Це страшне і водночас буденне слово. Мені страшно навіть думати, що з цими тваринами зробили. Кажуть, що я йду на конфлікт та втручаюся в життя селян, хоч я просто намагаюся пояснювати, що котів і собак не можна знищувати».
Бджоли проти котів
Черговим приводом для сварки стали бджоли. Тетяна алергік, колись через укус бджоли пережила анафілактичний шок і тому стережеться їх і боїться. Коли побачила, що сусіди поставили два вулики прямо біля спільного паркану з сітки-рабиці, запанікувала та розповіла їм про свою проблему. Ті вирішили питання оригінально — не стали чекати скарги у сільраду, а діяли «на випередження» — написали скаргу на тварин: кіз, що тхнуть, собак, що гавкають, та котів, що «загадили всю полуницю». Сільрада відреагувала миттєво, написавши припис, в якому вимагала обмежити доступ тварин на вулицю та сусідні земельні ділянки.
«У нас 8 собак. Кожна з них має власну будку, деякі знаходяться на прив’язі, а два рази на день вигулюються. Кішки — а їх близько 40-ка — живуть з нами в будинку. Найстаршій із них 16 років, є 12, 13-річні, таких близько десяти. Вони вже не виходять із двору. Молодші та активні — ті, що виросли із підкинутих кошенят — дійсно можуть перелазити через паркан, як і всі інші коти в селі, адже всі вони «самовигульні», — розповідає Олександр Волков. — Та ми не стали нічого нікому доводити. Я зрізав пів яблуні, що росте коло паркану, щоб по ній коти не могли залазити на паркан, а також зробив спеціальну обмежувальну нахилену конструкцію по верху огорожі. Звіт про виконання припису разом із підтверджуючими фото відправив на електронну пошту сільради в 10-денний термін. А через два дні до нас завітала комісія: два представники сільради та юрист, щоб скласти протокол. Причому ні в двір, ні в дім, щоб перевірити умови, в яких перебувають тварини, вони зайти не побажали. На цей раз виявилося, що огорожа на ділянці відсутня (?), а ще ми порушуємо правила утримання тварин, бо коти не мають вольєрів».
За словами Олександра, вимогу щодо котячих вольєрів (а їх пропонують розмістити за городом, у лісосмузі) виконати неможливо — по-перше, коти теплолюбні тварини, що не виживуть у такому місці, особливо взимку. У хаті для них побудували додаткову грубку, а як їх обігріти далеко від будинку? По-друге, типові правила утримання домашніх тварин передбачають вольєрне утримання лише для собак.
Щодо паркану родина Волкових не має жодних заперечень, але все впирається у брак коштів. Було б логічним, якби половину суми за спільний паркан заплатили сусіди, але ті відмовились.
Не роби добра — не матимеш зла
Крім стерилізацій котів та собак у Києві, родина Волкових не один раз влаштовувала масові стерилізації у Воронькові та Городищі, а тварин для цього збирала по всіх навколишніх селах — Кириївщині, Головурові, Процеві, Жереб’ятині, Кийлові, Мирному та інших. Запрошували виїзну бригаду лікарів, яка оперувала в день по 70-90 тварин. Тетяна складала списки, вела звітність. Олександр на машині їздив забирав тварин, а потім відвозив назад.
«Підготовка до кожної масової виїзної стерилізації — це два тижні, викинутих із життя, без домашніх справ та відпочинку. А від людей я чую: «Ти ж волонтер, ти зобов’язана і отримуєш за це зарплату», і руки опускаються», — ділиться Тетяна.
За словами жінки, ветеринарний пункт у селі теж не працює, його будівля давно відрізана від комунікацій, а сільський ветеринар приймає відвідувачів удома. Були люди, які хотіли відкрити там заклад по типу ЦСАТ у Борисполі, знайшлись би навіть спонсори. Натомість їм запропонували інше приміщення, теж без комунікацій, у Сошникові, із захмарною орендною платою. Бориспільський центр стерилізації та адопції безпритульних тварин із Вороньківської ОТГ не приймає — немає договору про співробітництво та надання послуг.
Як результат, роботу Вороньківської сільради з контролю за розмноженням домашніх тварин виконує один-єдиний волонтер, якого сільрада, до того ж, вважає злочинцем. «Не роби добра — не матимеш зла». Ситуація, що склалась у Воронькові, на жаль, підтверджує цей народний вислів.
«Я згодна, що в мене багато тварин, згодна, що комусь вони можуть заважати. То допоможіть мені зробити паркан, можна навіть глухий, 3-метровий, щоб нас не було видно і чутно і щоб люди більше не змогли перекинути через нього жодне кошеня чи кішку. Я готова навіть поміняти свій дім на хату в лісі, щоб уже точно нікому не заважати. Страшно, що коли воїни гинуть, захищаючи Україну в гарячих точках, а люди на човнах рятують тварин у затопленому Херсоні, тут, на мирній території, люди воюють із тваринами та тими, хто ними опікується. Мені це незрозуміло», — говорить Тетяна Волкова.
Коментар фахівця: Марина Суркова, віцепрезидент Всеукраїнської спілки громадських організацій «Асоціація зоозахисних організацій України»
В Україні діє Порядок регулювання чисельності безпритульних тварин, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до п.4 цього Порядку, органи місцевого самоврядування розробляють та затверджують місцеві програми регулювання чисельності безпритульних тварин у населених пунктах. Під час розроблення відповідних програм місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають керуватися законодавством про захист тварин від жорстокого поводження. Зокрема, в ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження» (ч.4 ст. 24) говориться, що «для забезпечення вилову та тимчасової ізоляції безпритульних тварин органами місцевого самоврядування можуть створюватися комунальні служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин у населених пунктах».
На жаль, Вороньківська сільська рада досі не має відповідної Програми регулювання чисельності безпритульних тварин з відповідним фінансуванням. Така програма мала би включати комплекс заходів, які сприятимуть зменшенню чисельності безпритульних тварин. Це і стерилізація безпритульних тварин за рахунок місцевого бюджету, і пільгова стерилізація тварин, що мають власників, особливо це актуально для малозабезпечених категорій населення. Також серед дієвих заходів зменшення чисельності безпритульних тварин є пропаганда гуманного поводження з тваринами та відповідального ставлення власників до своїх тварин, зокрема недопущення розмноження тварин, що не мають племінної цінності (адже саме це непотрібне потомство від домашніх тварин опиняється викинутим на вулицю і поповнює ряди безпритульних тварин). Також орган місцевого самоврядування мав би побудувати притулок для безпритульних тварин або ж фінансувати приватний притулок для тварин. Проте жодного із заходів не вжито.
Натомість Олександр та Тетяна Волкови виконують соціально важливу для села функцію — піклуються про безпритульних тварин самотужки, утримуючи багато тварин власними силами і за власний кошт. Багато односельчан знають про їх діяльність, і безвідповідальні власники, замість того, щоб стерилізувати своїх тварин, допускають народження непотрібного потомства, а потім підкидують Олександру і Тетяні кошенят та цуценят. Звісно, що переважну частину вони прилаштовують, але частина так і залишається жити у Волкових.
Натомість замість того, щоб зайнятися вирішенням питання скорочення чисельності безпритульних тварин гуманними методами, замість будівництва притулку для тварин чи хоча б матеріальної допомоги Волковим як волонтерам, що займаються питаннями безпритульних тварин, та винесення подяк за волонтерську діяльність, як це відбувається в інших населених пунктах, сільрада підтримує цькування волонтерів їх сусідами, порушуючи права Волкових та чинне законодавство України.
Сільрада не бере до уваги, що Волкови утримують тварин на свою мізерну пенсію та завдяки благодійній допомозі небайдужих людей, які інколи допомагають кормом. Такі дії з боку місцевої влади є неприпустимими і заслуговують осуду з боку громадськості.
и будемо звертатися до Вороньківської сільради з відповідним листом і вимогою виконувати чинне законодавство України та поважати роботу волонтерів, які наразі замість міської влади виконують соціально значущу роботу.
Довідково: Всеукраїнська спiлка громадських органiзацiй «Асоцiація зоозахисних органiзацiй України» (АЗОУ) створена в 2009 році з метою захисту тваринного світу, зокрема запобігання зникненню вимираючих видів тварин, охорони навколишнього природного середовища від шкідливого антропогенного та техногенного впливу, забезпечення збереження та відновлення природоохоронного фонду України, впровадження концепції екобіоцентризму в механізм правового регулювання, сприяння вдосконаленню роботи органів державної влади та місцевого самоврядування в сфері екології та, зокрема, поводження з тваринами, законодавче вдосконалення сфери поводження з тваринами та їх захисту від жорстокого поводження, здійснення практичного зоозахисту, виховання майбутніх поколінь в дусі поваги до природи та суспільної моралі, сприяння гармонійного співіснування людей і тварин.
Наразі Асоціація об’єднує 46 зоозахисних громадських організацій з 20 областей України.
коментарі