Прожив більше 100 років, знав 11 мов, тричі сидів у в’язниці, закінчив два університети, побудував два будинки, двічі одружувався, написав кілька книг, пережив голод, не був бідним, але щодня вставав о 5-й годині ранку та займався важкою фізичною працею — копав, рубав, косив, і все це одночасно з лікувальною та науковою діяльністю… Захарій Френкель — видатний бориспілець, ім’ям якого названа одна з вулиць, але про його життя та роботу пересічному містянину відомо небагато, а на питання «Хто такий Френкель?» переважною відповіддю буде «Якийсь академік». «Вісті» вирішили виправити цю несправедливість та розповісти про Захарія Френкеля — не нудними історичними фактами, які легко можна знайти в інтернеті, а цікавими подробицями.
Захарій Френкель народився у грудні 1869 року в Борисполі — тоді містечку Переяславського повіту Полтавської губернії у багатодітній родині (мав ще 9 братів та сестер) управителя маєтків Григорія Френкеля та його дружини Єлизавети Бах, яка жила в Борисполі ще до одруження. Скромне по мірках тих часів життя не стало завадою освіті — родина мала свою домашню бібліотеку, виписувала газети та журнали, а всі діти мали змогу вчитися. Батько Захарія любив полювання, малював та грав на скрипці. Улюбленими мотивами, за його спогадами, були українські пісні «Стоїть явір над водою» та «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Крім няньки Одарки для дітей (вигнаної з дому рідними батьками дівчини, коли та стала «покриткою»), прислугу не тримали — мати сама вела домашнє господарство, щоденно пекла хліб у печі, збивала масло, виготовляла сир.
На жаль, не залишилося зафіксованих згадок про те, де саме жила родина. На думку працівників Бориспільського державного історичного музею, можна зробити припущення, що це була та частина міста, де зараз знаходиться кінець вулиці Старокиївської (від РЕМ та далі), вулиці Момота (до Соцмістечка) та Польова (початок). Френкелі були євреями, тому, вірогідно, жили в місцях компактного проживання єврейської спільноти. Місцевість, де зараз знаходяться перераховані вулиці, колись населяли євреї, одним із доказів цього є наявність на вулиці Старокиївській єврейського кладовища, на місці якого нині збудовані багатоповерхівки та облаштований сквер.
Родина полишила Бориспіль, коли Захарій Френкель ще був дитиною. У місто свого народження він більше не повертався.
Перший будинок — на гонорар від книги
Гімназія у Ніжині, закінчена з золотою медаллю, потім медичний факультет Московського університету, звідки його відрахували з політичних мотивів, повернення в Київську губернію, а згодом — Дерптський (зараз — Тартуський) університет (Естонія). Після здобуття освіти Захарій Френкель в різні часи працює ординатором та санітарним лікарем у Петербурзі, земським санітарним лікарем у Новгороді, Вологді. Саме робота санітарним лікарем зумовила подальшу діяльність Захарія Френкеля — соціальна гігієна, вивчення санітарних умов поселень (від домогосподарств до міст) та їх впливу на якість життя та рівень захворюваності людей.
У своїх книгах Френкель згадує, що під час його візитів хати були «забиті людьми» — хворі стояли в багатогодинних чергах, сподіваючись на допомогу лікаря, хай навіть санітарного. Віспа, сипний тиф, різноманітні епідеміологічні захворювання були буденністю у родинах, що жили у злиднях без дотримання елементарних санітарно-гігієнічних норм. Саме в цей час він почав писати свою першу книгу «Нариси земської лікувально-санітарної справи» з викладенням своїх ідей щодо того, як улаштувати лікувальну справу в Російській імперії так, щоб послуги лікаря стали доступними для кожної людини, у найвіддаленіших куточках поселень, та як продовжити «середню» тривалість життя. На гонорар від неї Захарій Френкель побудував свій перший дім — для дружини Любові Полтавцевої та трьох доньок.
Хворів, голодував, але жив активним життям
Віспа, пневмонія («зароблені» під час візитів до пацієнтів), початок чахотки (від якої він вилікувався, за власними словами, «корчуванням сосен» та іншою важкою фізичною працею), крупозна пневмонія та 2 місяці повної сліпоти, виснаження та голодування (під час блокади Ленінграда) — далеко не повний перелік викликів, з якими довелося боротися силами власного організму. І поряд із цим — ще один виклик, дожити до «активних» 100 років, який Френкель теж здолав.
Голодувати Захарію Френкелю довелося тричі. Спочатку — у студентські часи. «Там (студентська столова «Ляпінка» — ред.) завжди стояв на столі хліб, і його можна було їсти безкоштовно. Сплативши талони на чай, я здебільшого харчувався хлібом», — згадує він (1889-й рік). Потім — післяреволюційна розруха та знову голод: «Ми не могли дістати хліба, не було ніякого борошна чи крупи. Ми підтримували життя, вживаючи насіння конюшини, випікаючи з нього сурогат хліба» (1918-й рік). І найстрашніші спогади, блокадний Ленінград: «Нестерпне відчуття голоду…», «смерть від голоду витає в повітрі…», «уже в листопаді смерть від голоду здавалася мені неминучою» (1941-1943 рр.), — згадує він ті часи. Тоді ученому Френкелю не раз пропонували залишити місто, але він відмовився від евакуації і впродовж усієї блокади практично щоденно вів заняття в університеті, хоч давалось це важко.
Утримання від споживання великої кількості їжі стало звичним для Захарія Френкеля. Він вважав, що у раціоні кожної людини мають переважати овочі (і обов’язково — зелена цибуля), а ще радив їсти кисломолочний сир, чорнослив та мед.
Ні голод, ні революції та війни, ні життя в умовах будівництва «розвинутого соціалізму» (з ув’язненням під час Великого терору 1939 р. та позбавленням посади та звання професора за «космополітизм» у 1953 р.) не змусили його відступити від своєї ідеї, яку він продемонстрував власним прикладом — людина може жити довго та залишатися фізично активною. Книгу «Продовження тривалості життя та активна старість» Захарій Френкель видав у 1946 році, коли йому було 76 років, а у 79 років, після смерті дружини, одружився вдруге — на своїй давній подрузі Катерині Мунвіз, що була відомим лікарем-фізіологом. У 100+ років, уже сліпим, він продовжував займатися науковою діяльністю.
Життя — це не спокій
Усе життя Френкель жив за своїм власним розкладом: вставав о 5-й ранку та спочатку працював у саду — косив траву, полов грядки, рубав дрова тощо. На десятому десятку років щоранку він відчиняв вікно в сад та обов’язково робив гімнастику, підіймаючи кожну ногу по тисячі разів. А ще — завжди дбав про зовнішній вигляд і ніколи не дозволяв собі вийти з кімнати та сісти до столу в домашньому одязі. Завжди — в костюмі, випрасуваній білій сорочці та краватці.
Захарій Френкель був упевнений — життя можна продовжити та зробити його повноцінним лише за умови правильного способу життя та харчування, вчасної профілактики хвороб та фізичної і розумової активності.
Особливо небезпечною для пенсіонерів він вважав десоціалізацію. «Життя не спокій, а діяльність», — писав учений у своїй книзі. Він закликав розглядати старше покоління не як тягар суспільства, а як особливу групу, що може та має брати участь у суспільному житті, пропонував розробляти програми із залучення пенсіонерів у всілякі активності та протидіяти їх пасивності. Їх порятунок — у русі, вважав Френкель, і навіть піднімав питання про трудотерапію у госпіталях, щоб зберегти функціональну дієздатність хворих.
«…Якщо я й тепер, на 94-му році життя, зберігаю повну працездатність, витривалість і можу не відмовлятися від будь-якої праці й не ослаблювати запитів до свого організму, то я не можу не бачити причиною цього нічого іншого, крім регулярної, щоденної, по кілька годин на день, фізичної праці на Полосці (назва обійстя з присадибною ділянкою — ред.) та ще відрази, непереборної відрази до беззмістовних, на мою думку, та незбагненно ідіотських самоотруєнь тютюном та алкоголем», — писав він.
«Пустирі перетворити на сквери»
Не менш важливими, аніж здоровий спосіб життя чи медицина, для повноцінного та довгого життя Захарій Френкель вважав правильне містобудування та грамотну організацію комунального господарства міст.
У епоху воєн та революцій він оглянув біля 150 міст (в тому числі за кордоном) та сотні містечок та сіл — заводи та канали, шахти та будівельні майданчики, усе, що дає тепло, воду, очищує повітря та покращує якість життя. Навіть розкопки древнього Херсонесу зацікавили його саме з цієї причини. «Я встиг з’їздити у Херсонес та прискіпливо оглянути розкопки, з надзвичайним здивуванням зупиняючись перед керамічними трубами та каналізаційними колодязями», — пригадує він.
Свій власний будинок під Петербургом Френкель побудував як взірець унікального «екологічного» та «чистого» будинку.
Автор першого радянського підручника «Основи загального міського благоустрою» (1926 р.), Френкель описав у ньому місто-мрію, місто, яке має всі якості «безпеки, здоров’я, зручності, довговічності та витривалості, краси та затишку» та наполягав на тому, що благоустроєм міст можна добитися зниження рівня смертності та забезпечити тривалість життя його мешканців у 80-100 років.
В умовах блокадного Ленінграду він звертався до керівництва міста з питаннями обов’язкового санітарного нагляду, просив створити умови для роботи лабораторії з дослідження харчових замінників, наполягав на біологічних, а не хімічних способах боротьби з гризунами, а ще виступав за недопущення вирубки дерев.
Ще під час війни вчений розробив програму санітарно-гігієнічних заходів під час відновлювальних робіт, що в тому числі стосувалися водогону, каналізації, опалення. Після закінчення війни активно долучався до робіт з відбудови Ленінграда, закликаючи «пустирі перетворювати на сквери», а при побудові нових кварталів обов’язково передбачати в них місця для зелених насаджень. А ще надавав консультації щодо питань містобудування великих міст, в тому числі Києва та Харкова. Великою популярністю користувалися його лекції та спільні екскурсії для санітарних лікарів, архітекторів та комунальних працівників.
У своїх працях він вказував на те, що особливу увагу слід приділити озелененню прибудинкових територій, розбивці садів та скверів у кожному кварталі чи хоча б районі.
Передмову до своєї книги «Записки та спогади про пройдений життєвий шлях» Захарій Френкель закінчував словами про те, що наприкінці прожитих літ усі його спогади оживають та кличуть словами Тараса Шевченка:
«Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне.
А де ж твої думи, рожевії квіти,
Доглядані, сміливі, викохані діти?
Кому ти їх, друже, кому передав?
Чи може навіки в серці заховав?
Ой, не ховай, брате, розсип їх, розкидай,
Зійдуть і ростимуть, і у люди вийдуть».
коментарі