Бориспiль
C

Головні новини

Сергій Голчанський — про волонтерство та бізнес


Сергій Голчанський — про волонтерство та бізнес
Сергій Голчанський — нині успішний Бориспільський підприємець, власник торгової марки «Мегло». У 2014 році почав швейну справу в Борисполі з «нуля» після посади фінансового директора великої Київської компанії. Бо, пояснює, тоді армія потребувала допомоги: від продуктів харчування до амуніції та одягу. «Вісті» побували в швейному цеху, де досі шиють для військових.

Як усе починалося
До початку проекту на швейній справі він не розумівся. Бізнесмен згадує, як все починалося:
«Відкрили цех в 2014 році — дві кімнати в приміщенні на вул. Ботанічній. До того я працював фінансовим директором торгівельної компанії, яку закрили після Майдану — тоді з товаришем Віталієм Тіліженком ми лишилися без роботи. Спочатку ходили по Києву, розвішували оголошення про збір допомоги (продукти, одяг і т.п.) для армії. Приходило багато людей (в т.ч. пенсіонери), за 3-4 дня набиралася машина. Потім постало питання забезпечення теплими речами. Ми їздили на фронт, там скаржилися, що мерзнуть, теплих речей не вистачає, почали шукати термобілизну. Я зателефонував у різні фірми, та марно: через великий попит замовлення у швейників (за волонтерською ціною) були розписані на три місяці вперед».

Це спонукало Сергія з Віталієм до відкриття власної справи. Вони вирішили купити кілька машинок, тканину, попередньо порахували: якщо продаватимуть продукцію за волонтерською ціною, то за 2-3 місяці зможуть «відбити» те, що вклали.
«На швейній справі я не розумівся, — розповідає Сергій. — Пішов на курси крою та шиття, попросив індивідуальних занять, щоб зрозуміти основні критерії: як не бути ошуканим при виборі тканин, які бувають машинки, що таке дольова нитка та інші швацькі терміни і хитрощі. На відкладені кошти (40 000 грн) ми купили дві машинки та тканину, знайшли приміщення і швачку Аню, дівчину-біженку з Донецька, і почали роботу.
Ми примудрялися шити маскхалати за допомогою оверлока та розпошивальної машини. Я кроїв, а Аня шила. Лекала робили самі, потім нам допомогли люди, які на цьому розуміються. Шили термобілизну, шапочки, балаклави і маскхалати», — розповідає підприємець.

Каже, спочатку про прибутки мова не йшла: волонтери збирали гроші на матеріал, залишалося на зарплату та на оплату оренди і комунальних.
«Авто не було, я носив рюкзаком замовлення на Нову Пошту, бо таксі було дорогим задоволенням, — розповідає він, — один рюкзак спереду на 100 літрів, другий — ззаду. Потім через «сарафанне радіо» про нас дізналися і стали рекомендувати. Процес пішов».

Нікому не відмовляли
На запитання, як їхня справа стала відомою навіть за межами області, пояснює, що вони задовольняли «точкові» потреби армії, за які ніхто не брався. Наприклад, одні з волонтерів хотіли замовити підсумок для армійців, але не знали, як він виглядає, була лише ідея.
«Ми зробити ескіз і пошили п’ять штук. Іншого разу приїхали люди і сказали: потрібні носилки. Я через інтернет вивчив, які вони можуть бути, сконструював і відшив пробних кілька штук. Потім на них був величезний попит, ми не встигали їх шити», — ділиться Сергій.

Показовою стала і виставка «Волонтерський воєнпром» у Києві в 2015 році, де про швейників-аматорів із Борисполя дізналася Україна. Чоловік згадує:
«Зібрали таких, як ми, у всіх галузях (хтось шив одяг, хтось взуття, робив безпілотники чи станки для кулеметів і т.п.) — був винахідницький бум. Приїхало туди і багато крутих фірм із великими стендами з продукцією, а ми на цьому фоні зі своїм стендом 1 на 1 метр виглядали смішно: висів один маскхалат, термобілизна на манекені, шапочка і балаклава, автоматний ремінь».

Але сусідство з крупними виробниками, каже Сергій, дало несподіваний ефект.
«Наша «фішка» була така: віддавали продукцію практично за собівартістю. Люди казали: ви єдині, хто зрозумів мету виставки — це воєнпром волонтерський, а не для заробітку. Наша балаклава коштувала 30 грн, а у іншого виробника — 80 грн», — розповідає підприємець.

Після виставки Сергій подружився з багатьма замовниками та виробниками. Великі виробники ділилися замовленнями, розповідали тонкощі виготовлення певних виробів.
«Ми почали розширятися, прийшло ще дві працівниці — біженка з Луганська та бориспілька, — розповідає Сергій. — Із вул. Ботанічної переїхали на Ринок Новий у приміщення, зроблене з металевого контейнера, але витримали там рік: літом була страшенна спека, ставили кондиціонери на підлогу, бо на стінах дірки бити не можна було. На той час про нас дізналися в Борисполі, міські депутати їздили в АТО і замовляли у нас продукцію, також допомогли із приміщенням: комунальної власності на першому поверсі гуртожитку, яке пустувало. Ми переїхали. Швейне обладнання поставили, склад є, але проблема — мало місця для розкрійних столів довжиною 8-10 м. Почали шити і спецодяг, і бронежилети».

Справа майстра боїться
Зараз Сергій Голчанський — єдиний власник бізнесу. Його товариш Віталій, з яким починав справу, пішов добровольцем на війну та загинув. Підприємство «Мелго» зареєстроване офіційно, платить заробітну плату та податки. На виробництві працюють швачки та закрійниці, є конструктор, який розробляє нові моделі та виготовляє лекала, менеджер зі збуту. Сергій каже, попит на замовлення для військових скоротився, тепер цех займається одягом для активного відпочинку (тонкі, майже невагомі, але теплі куртки з сучасних матеріалів), туризму, мисливства. Шиють сорочки, футболки та термобілизну. Постійними замовниками є воєнторги, магазини спортивного спорядження, військові частини, поліція, Нацгвардія, прикордонники, Академія МВС м. Дніпро, завод Інтерпайп. Сергій розповідає, що планує скорочувати асортимент.
«Шити не під замовника важко. Думали про розвиток бренду (тоді і вигадали ТМ «Мелго»), але це для тих, у кого є кошти, — ділиться підприємець. — Кредит взяти нереально, Ощадбанк вже півроку годує нас обіцянками та не може розрахувати нам кредитну пропозицію. До всього, ця зима була важкою, «зірвалося» сім великих замовлень».

Але чоловік тримається оптимістично, адже його підприємствовже знають як відповідального виробника, що пропонує товари високої якості.

Сергій Голчанський
- Народився у Запоріжжі 1980 року. Із 2012-го мешкає в Борисполі. Одружений. За освітою менеджер-економіст.
- Швейна справа — не єдине, чим займається чоловік. Він займає активну життєву позицію: допомагає притулку для тварин, патрулює місто у складі Загону територіальної оборони.
- Його товариш і бізнес-партнер Віталій Тіліженко, теж родом із Запоріжжя, — був бійцем ДУК ПС, загинув в 2015 році під Волновахою. Він — Народний Герой України, його іменем названо вулицю (проїзд) у Запоріжжі.

Сергій Голчанський — про волонтерство та бізнес

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Читають Обговорюють
Календар публікацій
«    Липень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031