Бориспiль
C

Головні новини

Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)


У часи пандемії та закритих кордонів туристичних країн бориспільці особливо гостро відчувають потребу в нестачі неподалік таких великих зелених зон відпочинку, як Сулимівський парк.

 

Крихітне за кількістю населення (200 осіб) село Сулимівка Кучаківської сільради мало б стати великим осередком культури та відпочинку не лише Бориспільщини, але й Київщини, бо на його території — пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, легендарний Сулимівський парк. Але українська влада на обласному й державному рівнях за роки незалежності держави ніколи навіть не намагалася відродити дивом збережену до наших часів козацьку спадщину, що бере відлік від ХVI-ХVII століть.

Таємничою зеленою оазою на 17,4 га розлігся Сулимівський парк, закладений ще нащадками гетьманського роду Сулим-Войцеховичів.
Густий і атмосферний, він досі зберігає таємниці минувшини. Тепер засмічений паростю, давно не чищений, із уже висохлим озером, він є наочним доказом української безгосподарності. Однак на недоглянутій території збереглося 30 видів цінних видів дерев і чагарників, червонокнижних рослин, а головне – вікових дубів. Місцеві старожили переповідають його історію: парк іменувався панським, колись для його закладення запрошували кращих спеціалістів з Росії та Європи; до його створення застосовували суто науковий підхід, у сільраді досі зберігається стара карта насаджень.
У радянські часи парк доглядався силами сільської школи, що розташовувалася в родинному маєтку гетьмана Івана Сулими, від якого нині лишилися фрагменти фундаменту. Якось в старій споруді трапилася пожежа, в якій під час гасіння загинув тодішній директор школи на прізвище Зеленський. На його честь у парку встановлено пам’ятник, зберігся також скромний меморіал загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни. Красувалася донедавна на парковому кургані і скіфська кам’яна баба, привезена, за переказами, зі степів Херсонщини, але невідомі її викрали кілька років тому.

Із Кучаківським сільським головою Миколою Дженжебіром «Вісті» пройшлися протоптаними стежками парку.
Відомо, що за часів Партії регіонів тут відбувалися суботники та піар-акції. Зараз – політична тиша. Екскурсовод наголошує, що потенціалом парку ні попередня, ні нинішня влада не цікавилися: з обласного підпорядкування його «спихнули» на баланс сільради з незавидними доходами, якій не під силу така ноша.


«Щоб відновити парк, потрібен проект – а це завеликі кошти з сільського бюджету. Виникає запитання: вкладати фінанси в дороги та вуличне освітлення для селян, чи дбати про парк. Обираємо важливіше, — ділиться Дженжебір. – Якщо по-розумному підійти, то тут потрібно поєднати комерцію з екологічною основою, додати проведення спортивних та культурних заходів, щоб люди могли відпочивати. Років п’ять тому моя донька розробила проект на відродження парку, претендували на отримання єврогранту — це майже 1,5 млн грн на виготовлення технічної документації парку. У проектній пропозиції врахували вимоги конкурсу — і екологію, і підприємництво, і роботу осіб із обмеженими можливостями, гендерну політику. Пропозицію розглянули, але у фінансуванні відмовили. Тож силами сільради ми парк не оновимо, потрібні спільні зусилля усіх гілок влади і зацікавленість держави у відродженні пам’ятних місць».

Іван Михайлович Сулима, гетьман реєстрових козаків (1628 — 29 та 1630 — 35 рр.) народився на Чернігівщині у другій половині XVI ст. у родині дрібного шляхтича.
Із молодих років брав участь у походах запорозьких козаків на Туреччину та Кримське ханство. Сулима мав золотий портрет папи Павла V, який от­римав за те, що, здобувши у славній морській битві турецьку галеру і взявши у полон 300 турків, тих турецьких невільників подарував папі. За подвиг отримав грошову виногороду, частину коштів з якої вклав у територію Сулимівки.

Сьогодні парк є безпечним для прогулянок любителів дикої природи — хижі звірі не водяться, каже Дженжебір, зате вдосталь білок, зайців, а також різноманітних птахів, комах і земноводних. Галявини парку облюбували пасічники. «Навіть екс-мер Києва пан Омельченко щороку привозить сюди вулики, бере дозвіл у сільраді. Сулимівка — джерело різнотрав’я, що є гарним медоносом», — розповідає Дженжебір, який і сам пасічник.
За словами сільського голови, був меценат із Київщини, який хотів відродити парк, взявши територію в оренду, але статус парку – пам’ятка – не дозволяє таких дій.
У цілому козацьке село не розраховує на підтримку Бориспільської ОТГ, до складу якої має увійти. Але Сулимівський парк із історичним родоводом змушений чекати можновладців-патріотів, які, можливо, таки з’являться після виборів-2020, і покажуть нарешті, що «ми, браття, козацького роду».
Сьогодні село Сулимівка без автобусного сполучення з Борисполем, але через те, що населення садових товариств переважно кияни, щопівгодини курсує автобус до метро «Лівобережна» — це одне з благ цивілізації. Інтернет село отримало у період карантину клопотанням місцевих, чиї діти змушені були вчитися онлайн.

38 садових товариств
Мальовничі пейзажі, озера, на які прилітають лебеді, гарний ліс, що знаходиться на балансі Бориспільського держлісгоспу, знаменитий грибними місцями — ці принади здавна привертали увагу містян. А ще тут були чудові мисливські угіддя, про які писав ще Остап Вишня. Зараз від них залишилися лише спогади, бо в радянські часи вони були передані садовим товариствам київських підприємств, яких тут нині налічується 38.
Микола Дженжебір розповідає, що від садових товариств одні проблеми — доводиться прибирати сміття. «Доходило до того, що наші бюджетники прибирали узбіччя державної дороги. Тепер голови садових товариств створили КП, уклали договори на техніку й сміття вивозиться централізовано», — коментує Микола Миколайович.
Хоча садові товариства розташовані на землях Кучаківської сільради, прибутку від них мало: податок на землю мізерний, попри те, що «дачники» не з бідних — працівники прокуратури, держустанов, нардепи.

Перспективи для бізнесу
Сільський голова розповідає, що великий підприємець викупив у села понад 2 га землі, докупив і ділянки поряд. Викопав штучне озеро, висадив сотні хвойних дерев. У перспективі тут може бути обладнане місце для організованого заміського відпочинку. Чи буде від того користь сільраді— поки невідомо.

За Союзу Сулимівка нараховувала 2500 мешканців, сьогодні – ледве дві сотні. У сільську школу ходили діти з Морозівки, Кучака, Лебедина, Сизенків, Власівки. У середині 80-х школу закрили, як і колгосп — відтоді почався занепад. А незалежній Україні до села з козацькою славою у столичному регіоні досі байдуже. 

Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)Сулимівський парк: від Сулими до Зеленського (фото)

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: