Бориспiль
C

Головні новини

Життя у таборі для біженців у Польщі очима бориспільки


Життя у таборі для біженців  у Польщі очима бориспільки

З початком воєнних дій багато людей, особливо жінок та дітей, вимушені були покинути рідні домівки та виїхати тимчасово за кордон. Їх долі склалися по-різному: хтось знайшов прихисток у знайомих, інші шукали державної підтримки. Журналіст «Вістей» зустрівся з Аллою Лисовець, яка в якості біженця прожила з онукою два місяці у Польщі та при цьому займалася волонтерською роботою.

Небо закрите

60-річна мешканка Борисполя Алла Лисовець у мирний час працювала диспетчером у Регіональному структурному підрозділі Київського районного центру «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. Освіту здобувала в Кіровоградській льотній академії.
За словами Алли, робота диспетчера дуже цікава, але разом із тим напружена та відповідальна. 42 роки жінка пропрацювала на одному підприємстві. Все рідне, знайоме з молодості. Наразі настав час пенсійного віку. Можливо, продовжувала б працювати і на пенсії, але війна не дала такої можливості — зараз небо закрите, роботи немає.
Алла зі смутком згадує про початок війни. В цей день їй саме потрібно було заступати на чергування, проте зранку, коли жінка збиралася та вже чула вибухи, зателефонували та повідомили: «Небо закрили, виходити на роботу не потрібно».

Життя у таборі для біженців  у Польщі очима бориспільки

У таборі для біженців

Після смерті доньки Алла самотужки виховує 11-річну онуку Діану, є її опікуном, тому перше, про що подумала жінка, почувши про початок війни — уберегти дитину та вивезти її в безпечне місце. Вирішила виїздити за кордон.
«У перші дні війни була якась розгубленість — незрозуміло, що робити. Проте у пріоритеті була безпека Діани, тому й вирішила залишити місто», — згадує Алла. У подорож вирушили з кішкою Сімою. У Львові, злякавшись шуму, тварина втекла, але згодом повернулася. Подорожувала з родиною до Варшави, а потім із ними повернулася додому. В Польщі кішку оглянули ветеринари, зробили всі необхідні щеплення та надали корм.
Евакуаційний автобус до Львова організовувала Бориспільська міська рада. Далі добиралися самостійно. У місті Надажин під Варшавою на території великого виставкового центру поляки організували Центр для проживання переселенців з України.
На площі понад 100 тисяч квадратних метрів облаштували кілька тисяч спальних місць для переселенців. В середньому там перебувало до 5 тисяч біженців. Кожен громадянин України повинен був пройти реєстрацію. Після цього йому виділяли спальне місце, надавали харчування та основні засоби гігієни. Для дітей у спеціальних куточках з іграшками організовували час від часу й розваги. У медичній зоні, оснащеній сучасною апаратурою, приймали лікарі різних напрямів. Не забували і про братів наших менших — домашніх улюбленців, що виїхали в Польщу з господарями. Для них був корм та послуги ветеринара.
«Поляки дуже добре нас зустріли. Надали дах над головою, годували, тим, хто не мав речей, давали одяг, заспокоювали психологічно. У Центрі проживали біженці з усіх регіонів України, були навіть люди з Маріуполя, які до цього вимушені були жити у підвалах. Важко було дивитися на них. Для кожного з нас організували спальне місце. На території був телевізор, їдальня, душ та туалет, — розповідає Алла. — Було багато людей із тваринами, здебільшого кішками й собаками. Але при цьому гавкоту не було, все було спокійно. Ми нормально почувалися. Вівся прийом лікарів, адже серед біженців було найбільше жінок з дітьми та людей похилого віку. Одна вагітна жінка народила немовля через кілька днів перебування в Центрі».
Біженці, які вирішили залишитись у Польщі, могли оформити PESEL (спеціальний номер, що знадобиться, наприклад, при оформленні грошової допомоги). Роботу можна було знайти через представників Служби зайнятості Варшави, що працювали в Центрі. Поруч із табором для біженців була автостанція, звідки можна було безкоштовно виїхати в інші країни Європи.

Життя у таборі для біженців  у Польщі очима бориспільки

«Не хотіла бути невдячним трутнем»

Якось по гучномовцю жінка почула об’яву про пошук людей для допомоги. Запропонувала свої послуги, і почала займатися волонтерською діяльністю. Онука теж допомагала, адже навчанням тимчасово не займалася і мала вільний час.
«Я вважаю, що потрібно якось і свою відповідальність проявляти, і людей мотивувати не бути лише бездумними невдячними споживачами-трутнями, — пояснює своє рішення жінка. — Ми з Діаною роздавали людям їжу, прибирали після них, адже через стрес багато людей були розгубленими та пригніченими. Згодом, звикнувши до нових умов життя, вони вже намагалися не смітити та прибирали після себе».
Життя в Центрі біженців було одноманітним та розміреним. Наприклад, старенькі люди майже весь час сиділи на розкладачках у залі, адже на вулиці було ще прохолодно. Для людей, що не звикли сидіти на одному місці та хотіли якоїсь діяльності, волонтерство стало чудовим засобом від нудьги.
Жінка каже, що не оформлювала отримання фінансової допомоги, оскільки мала власні накопичення, до того ж, не збиралася надовго залишатися за кордоном. Хоча Польща й сподобалася (їздили в Варшаву на прогулянку), мрія була лише одна — повернутися в Бориспіль.

Де народився, там і знадобився

Алла з Діаною проживали в Польщі рівно 2 місяці, потім вирішили повернутися додому. «Їхали через Житомир, бачили понівечені війною будинки і на серці аж шкряботіло від болю за всі ці руйнування та смерті людей. А от Київ уже виглядав краще, видно було, що він оговтався від пережитого», — розповідає жінка.
Її онука зараз тільки починає звикати до сирен повітряної тривоги. За словами Алли, спочатку, почувши завивання сирени, Діана одразу захотіла назад до Польщі, так їй було моторошно. Зараз вже трохи заспокоїлась. Прийшло усвідомлення, що йде війна. Особливо, коли в центрі Борисполя побачила фото загиблих воїнів, які захищали Україну на фронті.
Після повернення вдома жінка сидіти не збирається. Вона любить повторювати народну мудрість: де народився, там і знадобився. Планує працювати на благо міста, ставши волонтером або продовживши займатися благоустроєм двору та під’їздів своєї п’ятиповерхівки. І, звісно, як кожен українець, мріє про мир та перемогу.

Життя у таборі для біженців  у Польщі очима бориспільки

Життя у таборі для біженців  у Польщі очима бориспільки

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Календар публікацій
«    Серпень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031