В минулому році «Вісті» вже розповідали про нашого воїна-бориспільця Валерія Нікітюка. Наразі він служить в лавах ЗСУ та приїхав з Бахмуту на ротацію. Як проходив цей складний шлях та про що мріє воїн, дізнавалися «Вісті».
«Ситуація на фронті напружена, по-різному було, але в полон брати ворога не було часу, адже вони штурмували нас, а нам доводилося відбиватися та тримати лінію оборони, — розповідає Валерій Нікітюк. — У нас була задача встояти і втримати певний рубіж та знищити якомога більше ворогів. Настрій у хлопців бойовий та завзятий. Інколи навіть річку вбрід приходилося переходити — впоралися і з таким завданням, і з іншими, ще важчими. Зараз ми знаходимося на ротації, але плануємо повернутися в зону бойових дій та знищити ворога. Загальновідомо, що ротація — це заміна через певний час підрозділів або військових частин, що виконують завдання у важких воєнних умовах. Командування вирішує, де краще застосовувати той чи інший підрозділ військових, якою зброєю доукомплектувати солдат, щоб вести ефективно війну. На наших рубежах у Бахмуті нас замінила відома механізована 67-а бригада, в яку вже входить і багато бориспільців, які боронять Бахмут».
Здавати Бахмут ніхто не збирається
За словами Валерія, Бахмут стоїть, здавати його ніхто не збирається. Йдуть бомбардування, обстріли. Наша армія укріплює позиції та відбиває ворога, створюючи для нього справжню м'ясорубку.
Проте незважаючи на дуже масовані воєнні дії, є місцеве населення, яке категорично відмовляється виїжджати зі своїх домівок. Одна з родин — старенькі жіночка з чоловіком, їхній син з дружиною та дитиною — сидять у Бахмуті кожен день під обстрілами. Їм безліч разів пропонували виїхати на безпечну територію, але вони відмовлялися. І це не лише в Бахмуті — в селах поруч така ж ситуація. Так і живуть деякі люди на лінії вогню. Тому що це їхня Батьківщина.
Є різні настрої серед місцевого населення, і дуже болить, коли хтось відкрито виступає на стороні ворога.
«В одному селі чи місті живуть абсолютно різні покоління, абсолютно різні люди, які мають різні погляди: хтось за Україну, комусь байдуже, інший налаштований жити у складі Росії. Багато залежить від виховання людини та від оточення. У всіх різні думки та погляди, — розповідає Валерій Нікітюк. — Але задача військових — захищати нашу Батьківщину, і наші хлопці мають бойовий дух на належному рівні».
Попри оточення до перемоги
Якось Валерій з побратимами потрапили в оточення. Пробули там одну добу. Проте склалося все більш-менш нормально — з оточення вийти допоміг ротний хлопців з позивним Алекс. Він також із Борисполя.
«Після оточення була злість на ворога, хотілося помститися та вигнати орків з України якнайшвидше, — пригадує воєнний. — Злості додавало ще й те, що ми хотіли якнайдовше простояти на завданні та знищити ще більше окупантів. Є різні нюанси тактичного характеру, і ми готові були стояти на смерть. Проте отримали завдання виходити з оточення. До того ж була чисельна перевага ворога: на одного українського воїна припадало приблизно 20 орків. Проте перевага в чисельності не завжди діє на руку. Головне — стратегія, адже можна з меншою кількістю воїнів отримати перемогу в бою.
У нас була психологічна перевага — ми стояли за свою землю, за свої сім'ї, а вони просто нападали. У росіян мотив воювати — це отримання грошей, загарбництво, а це великий мінус, адже з таким мотивом їхнє командування використовує їх як м'ясо у цій війні, яку веде Путін. Весь світ бачить, як Росія ставиться до своїх воїнів — вони їх не поважають, не цінують, а пускають на м'ясо, їм байдуже, скільки загине їхніх воїнів і це вже бачить весь світ.
Ми заїхали в Бахмут на початку лютого 2023-го, а залишили місто після ротації в кінці лютого. Ротація відбувається по-різному — все залежить від підрозділу та його завдань. Задача нашого батальйону була вистояти близько трьох тижнів і ми з цим впоралися. На Бахмут ворог кинув зараз усі свої сили, стягнув усі свої війська. Їм потрібна хоч якась перемога над якимось клаптиком української землі. Вони хочуть показати, що щось можуть. Проте за вісім місяців вони не змогли взяти Бахмут і не зроблять цього зараз і потім».
Зустріч з родиною — це найдорожче
Свою дружину та 4-річного синочка Іллю останній раз Валерій бачив близько п'яти місяців тому, восени, коли був кілька днів у відпустці в Борисполі. Син Ілля, хоч і маленький, але вже знає, де знаходиться тато, що він воює і захищає країну. «По можливості я телефоную дружині по відеозв'язку й бачу її та синочка. Але особиста зустріч — це найдорожче. Я ніколи не попереджаю, коли приїду додому, завжди роблю сюрприз коханій та сину. Так було і цього разу, — пригадує Валерій. — Син дуже енергійний, вже йде в садочок. Також будемо записувати його у якісь спортивні секції. Кохана дружина сильно сумує за мною, але розуміє, що я там, де повинен бути. Для мене приїзд додому — це невеличкий сюрприз для родини і велика радість для мене».
Зараз, після ротації, Валерій також стоїть на постах, на позиціях, але не в гарячих точках, не на нулі. Для чоловіка це моральний відпочинок, адже служить там, де воєнні дії не такі інтенсивні. Звісно, даються і відпустки, і направлення побратими від поранень мають, багато хто отримує направлення на перепідготовку. Адже це час підвищення кваліфікації.
На захисті майбутнього наших дітей
«Родинам, у кого чоловіки, сини, брати, батьки, сестри, дружини воюють на фронті, я побажаю терпіння, віри та любові. А дітям, які чекають своїх батьків з фронту, бажаю не втрачати віру. Їм потрібно вірити, що їхні батьки не даремно воюють. Вони захищають дитяче майбутнє», — зауважує Валерій.
А ще чоловік має мрію — після закінчення війни продовжити працювати за фахом і розширити власну справу — він вже має власний цех по виготовленню металоконструкцій будь-якої складності і хоче й надалі розвиватися у цьому напрямку.
«Люблю художні роботи — такі, як залізні скульптури, що прикрашають Бориспіль. Маю проект, який не завершив через війну. Це залізний дракон Беззубик, якого я вже майже виготовив до війни. От закінчиться війна і мій дракон Беззубик буде радувати дітей на якомусь дитячому майданчику міста, а потім будемо далі думати, що виготовити такого, що було б до душі нашим містянам. Але це в майбутньому. А зараз головне — це перемога», — підсумовує Валерій Нікітюк.
коментарі