Марія Садовська народилася у 1926 році в селі Габриліївка Гомельської області (Білорусь). Батько був лісничим, а мати домогосподаркою. В родині було п’ятеро дітей, Марія найстаршою, а ще дві сестри та два брати.
«У 1941-му, коли почалася війна, матері вже не було, померла. Найменшому братові був рік. Батько одружився на іншій жінці, яка мала своїх дітей. Мачуха незлюбила нас, — розповідає Марія Леонідівна. — Коли батько пішов на фронт, а потім загинув, виник конфлікт з мачухою. Довелося мені піти від мачухи. Я забрала братів та сестер та переїхала в стару батьківську хатину. Мені тоді було 15 років, а найменшому братові півтора. Як найстарша я гледіла своїх братів та сестер. Добре, що було два дядьки, то допомагали нам, як могли. Ще було дві корови, то це допомагало виживати».
У Марії один дядько був головою сільради, а інший секретарем райкому. Допомагали. Мішок борошна привезуть, овочів. Ось так і вижили. Коли прийшли німці у село, всі чоловіки пішли в партизани. Багатьох людей німці просто спалили. Страшно було. Горіли і жінки, і діти. Одного дядька родину спалили, інший втік до партизанів.
Одного разу Марію схопили німці та хотіли відправити в Німеччину, оскільки вони вважали, що вона партизанам допомогла. Проте люди заступилися і її відпустили.
«Після війни братів та сестер забрали в дитячий будинок, а я залишилася сама, — розповідає Марія Садовська. — Згодом я переїхала жити в Поліське в Україну. Працювала спочатку завклубом. Потім навчилася шити, кроїти. Після цього пішла працювати в побуткомбінат».
В 17 років жінка познайомилася з майбутнім чоловіком. Коли їй було 18 років, одружилися. Чоловіка звали Олександр. Він був військовим, старшим сержантом. Жінка народила сина Леоніда. З часом їхні долі з чоловіком розійшлися. Була вдруге одружена, чоловіка звали Микола. Народила ще двох синів, Дмитра та Анатолія.
Марія дуже гарно опанувала свою професію, всі мріяли потрапити до неї, щоб вона пошила їм одяг. Все життя пропрацювала закрійницею, з часом сформувалася ціла бригада швей. Ось так і працювала. Має медаль «Ветеран праці». За віком Марія Леонідівна вийшла на пенсію.
«Я переїхав до Борисполя з Поліського в 1994 році у березні як вимушений переселенець із зони відчуження, — розповідає син Дмитро. — А мама почала жити в Борисполі в 2008 році. До цього після аварії на ЧАЕС вона жила на Полтавщині — там доглядала за сватом, батьком жінки старшого свого сина.
Ще жива мами сестра, їй 98 років. Інколи вони спілкуються по телефону. У мами загалом семеро внуків, вже і праправнуки є. Бажаю мамі прожити ще багато років, бажаю наснаги та здоров'я, миру та злагоди».
коментарі