• Робота епідеміологічного відділу.
«Вісті» зустрілися із Заслуженим лікарем України Андрієм Веремієм, який майже 46 років пропрацював керівником санітарно-епідеміологічної служби Бориспільського району. У чому полягала робота, з якими викликами доводилося стикатися — читайте далі.
Досьє: Андрій Андрійович Веремій, кандидат медичних наук, заслужений лікар України.
Народився 2 січня 1949 року в селі Рогозів Бориспільського району в сім'ї колгоспників.
У 1956 році пішов у перший клас початкової школи в селі Кириївщина. З 1960 року переведений у Рогозівську середню школу. Середню школу закінчив у 1966 році, цього ж року був зарахований на перший курс санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту. Інститут закінчив у 1972 році та був направлений на роботу в Бориспільську райсанепідемстанцію на посаду санітарного лікаря з гігієни праці.
У вересні 1976 року призначений на посаду головного державного санітарного лікаря району. З квітня 1978 року зарахований до заочної аспірантури на кафедру гігієни праці Київського медінституту.
У березні 1981 року захистив дисертацію на отримання вченого ступеня кандидата медичних наук.
Указом Президента України від 20 січня 2006 року присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України».
3 січня 2014 року переведений на посаду завідувача Бориспільського міжрайонного відділу лабораторних досліджень Держсанепідслужби Київської області.
3 2016 року по 2022 рік Андрій Веремій займав посаду директора Бориспільської районної філії ДУ «Київський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» (Київський ОЦКПХ).
• Будівля санепідемстанції, 1957 р. Площа приміщення 30 кв. м.
— Андрій Андрійович, з чого розпочався ваш професійний шлях у медицині?
— У Бориспільському районі, коли я прийшов сюди працювати у 1972 році, я обіймав три посади: був головним лікарем санепідемстанції, головним державним санітарним лікарем району та заступником головного лікаря району по профілактичній роботі.
Роботи було багато з різних напрямків. У 1972 році я прийшов на посаду лікаря по гігієні праці й досконало знав виробничий потенціал міста та району. Тоді громада мала 16 радгоспів та 4 птахофабрики. Всього там працювало понад 18600 осіб, і ще 14000 працівників було на промислових підприємствах. З 1972 по 1980 роки у нас було 6 дільничних лікарень, 6 амбулаторій та 39 ФАПів у районі. Найбільшою була Щасливська медамбулаторія, тоді це були Бортничі.
У ті часи медицина була адміністративно простішою. Наприклад, у Сеньківці була медамбулаторія, де вели прийом лікар-терапевт, акушер-гінеколог, стоматолог. Якщо була потреба, пацієнта направляли в Бориспільську центральну районну лікарню.
Щоб потрапити до неї, потрібно спочатку було потрапити в районну поліклініку до профільного спеціаліста, який визначав, чи потрібно пацієнта госпіталізувати для проведення операції чи спеціалізованого лікування.
А профілактична медицина, яку я очолював, полягала у реєстрації, обліку інфекційних захворювань та профілактичних заходах.
— Які заходи застосовувалися при виявленні інфекційних хвороб?
— Наприклад, у дитсадку якійсь дитині поставили діагноз кір. Лікар епідеміолог, помічник лікаря епідеміолога, дезінфектор йшли в садок, розписували алгоритм заходів. Якщо захворіло більше однієї групи дітей, запроваджувався карантин у всьому закладі — дитсадок зачинявся на 8 днів. У санітарно-епідеміологічній станції (СЕС) був дезвідділ, виїжджала група, яка проводила дезінфекційну обробку у приміщенні.
— У чому полягала профілактична робота?
— Ми займалися профілактикою інфекційних захворювань наступним чином. Наприклад, у нас були молокозаводи у Борисполі та Гнідині. З 15 червня по 15 вересня представник СЕС та відповідальний лікар по гігієні харчування раз в 10 днів повинні були відвідувати молокозавод та спостерігати за технологією обробки молока. Пастеризація відбувалася при температурі 98 градусів 2-3 секунди, щоб білок не згорнувся, а мікрофлора була знищена. Досліджувалася вся документація. Особлива увага приділялася стану здоров'я всіх працівників підприємства. Так, у Борисполі на молокозаводі працювало 48 чоловік в одну зі змін, тобто всього 96 працівників за дві зміни, плюс адміністративний персонал. Всього працювало 108 працівників від директора до двірника. І от медичний огляд раз у три місяці проходив кожен, щоб працівник не був джерелом забруднення продукції якоюсь кишковою інфекцією та ін.
Також СЕС здійснювала планування, контроль за виконанням щеплень.
Був кабінет санітарної освіти, який займався агітацією та пропагандою, санітарно-освітньою роботою, інформуванням про захворювання відповідно до пори року. Наприклад, восени — профілактика грипу, весною — профілактика гострих кишкових захворювань. Всюди вивішували листівки, які розповідали про хворобу.
Кожен лікар СЕС дві години на місяць повинен був витратити на освітню роботу по своєму профілю. Наприклад, лікар по гігієні харчування йшов на молокозавод та проводив там лекції. Також з лекціями профільні спеціалісти йшли в школи, дитячі садочки та заклади громадського харчування.
На мою думку, були дуже ефективними диктанти в школах про сказ, про гельмінти — і це все діти писали та запам'ятовувати, як можна заразитися інфекцією і які наслідки.
Весною починалася робота з отрутохімікатами, тому у районній газеті розміщували статтю, наприклад, про колорадського жука, як з ним боротися та способи захисту людини від хімікатів. Ось така профілактична робота велась.
В кожній сільській дільничній лікарні, а їх було шість, працював санітарний фельдшер, який, зокрема, аналізував календар проведення профілактичних щеплень, а також захворюваність на підприємствах. Якщо, наприклад, на якомусь підприємстві за рік було зафіксовано більше тисячі днів непрацездатності на сто працюючих, це вже було ознакою, що щось не так — були підстави вважати, що на підприємстві порушувалися умови праці, особливо зі шкідливими чинниками.
Всього в штаті СЕС у Борисполі працював 101 працівник, 64 — у Переяславі, 48 — у Яготині.
— Чим займався лікар із гігієни праці?
— Коли я був лікарем з гігієни праці, то вів радгоспи. Був наказ Міністерства охорони здоров'я, за яким проводився медичний огляд всіх доярок, трактористів, водіїв, бригад по захисту рослин та інших працівників, щоб мати розуміння, чи не впливають умови праці на їх стан здоров'я.
Наприклад, в бригаду по захисту рослин не дозволяли брати молодих жінок репродуктивного віку, оскільки така робота могла зашкодити чи під час вагітності, чи навіть взагалі завагітніти жінці.
Ще займалися особистою гігієною працівників, що працювали на роботах з протравлення зерна для знищенням шкідників, тобто дезінсекцією та дератизацією — комплексом заходів, спрямованих на повну ліквідацію гризунів у приміщеннях і на територіях радгоспу. Наведу елементарний приклад: жінки не розуміли, що перед обідом потрібно помити руки після роботи з хімічними препаратами, не можна обідати біля цих шкідливих речовин. Працівниці вважали себе безсмертними, думали, що їх ніяка отрута не візьме, тому нехтували правилами. І нам доводилося давити на найболючіше: пояснювали, що такою поведінкою вони загублять свою домашню худобу, особливо молодняк телят, поросят, який може отруїтися через них вдома лише тому, що вони не дотримуються правил гігієни. І лише це змушувало багатьох дотримуватися норм гігієни при роботі з пестицидами.
Насправді у нас були доволі потужні повноваження. Наприклад, після періодичного медичного огляду могли деяких працівників відсторонювати від роботи з пестицидами при підвищеному рівні холінестерази у крові.
— Із якими захворюваннями ситуація в Борисполі була найбільш критичною?
— Бориспільський район займав перше місце в області по захворюваності гострими кишковими інфекціями. Наприклад, якщо у Бориспільському районі було 596 дизентерій за рік, то у Миронівському всього 2 випадки.
Причина: Бортницькою зрошувальною системою зрошували тоді 24 тис. га орної землі умовно чистими стічними водами міста Києва. У технології було зазначено, що овочеві культури не поливаються. Але ні огірок, ні помідор, ні капуста без поливу не виросте. От і мали результат — кишкова інфекція. 20% людей, які перехворіли дизентерією, можуть бути носіями збудника хвороби.
Якось у дитсадку «Дюймовочка» у Борисполі зафіксували 295 дизентерій типу 2а — тобто захворіли всі діти та співробітники. Але це був разовий випадок, слава Богу.
У нас також був випадок черевного тифу — на Бориспільщині було два вогнища: у Гнідині та в Іванкові. А вся справа у тому, що людина, яка хворіє на черевний тиф, пожиттєво є носієм інфекції.
Важливо зазначити, що у нас не було отруєнь, і це великий плюс. Отруєння були у тих районах, де масово вирощували цукровий буряк — це Миронівський район, наприклад. Такі поля оброблялися і якщо на нього виводили працівників раніше, наприклад на 5-й день, було масове отруєння.
У нас у Бориспільському районі колектив санітарно-епідеміологічної станції тримав руку на пульсі подій. Все було кероване.
— Як працює підприємство зараз, чи змінилися повноваження санепідемслужби?
— У 2013 році СЕС як службу було ліквідовано. Повноваження передано Держпродспоживслужбі. Змінилися і функціональні обов’язки та повноваження. Так, раніше ми мали право зробити припис та вимагати усунення порушень, могли навіть призупинити експлуатацію підприємства, а тепер лише рекомендації можемо надавати.
У Борисполі за філією державної установи Київський обласний центр контролю та профілактики хвороб (саме таку назву наразі має колишня СЕС) залишається функція моніторингу інфекційних хвороб: їх облік, реєстрація, організація протиепідемічних заходів. Також як були, так і залишилися санітарно-гігієнічна та санітарно-бактеріологічна лабораторії.
Головними функціями центру контролю та профілактики хвороб зараз є епідемічна безпека, санітарний контроль, профілактика хвороб (зокрема, навчання населення здоровому способу життя), моніторинг інфекційних захворювань, вакцинація та лабораторні дослідження (зокрема, дослідження фізичних та хімічних факторів середовища), контроль за біологічною безпекою.
Філія інформує Держпродспоживслужбу про стан у громаді, а вже вона дає приписи, організовує певні заходи.
• Будівля санепідемстанції, 1967 р. Площа приміщення 85 кв. м.
• Транспорт санепідемстанції.
• Колектив районної санепідемстанції, 1947 р.
• Колектив районної санепідемстанції, 1967 р.
• Колектив районної санепідемстанції, 1977 р.
• Передові співробітники санепідемстанції.
• Співробітники оперативного відділу.
• Співробітники адміністративного відділу.
• Робота епідеміологічного відділу.
• Робота санбаклабораторії.
• Робота відділу паразитології.
• Робота хімлабораторії.
• Приміщення відділень профілактичної дезінфекції, 1967 р., 1977 р.
• Робота відділення профілактичної дезінфекції.
• Колектив Бориспільської райсанепідстанції, 1994 р.
коментарі