Бориспiль
C

Головні новини

Валентина Дергунова: ДЦП – не вирок


Журналісти газети «Вісті» завітали в гості до надзвичайно талановитої казкарки Валентини Дергунової, яка проживає в Іванкові. Незважаючи на діагноз ДЦП, всі 45 років свого життя Валентина випромінює енергію, наснагу та дарує віру всім оточуючим, ідучи все життя з надією на краще в серці.

Валентина Дергунова: ДЦП – не вирок

На порозі нас зустріла мати Валентини, Надія Петрівна Дергунова, — приваблива, життєрадісна жінка. Дивлячись на неї, розумієш, звідки в цій родині йде неймовірна любов до життя та людей. В кімнаті на нас чекала сама Валентина. Разом із мамою вони повідали нам свою історію життя.

З надією по життю

Надія Петрівна Дергунова, мати Валентини, родом з Іванкова, де й нині проживає. В молодості з чоловіком переїхала в Азербайджан. Там народилося троє дітей: Валентина, потім Оксанка, наразі їй 42 роки, проживає в Греції, та Михайло, якому вже виповнилося 38 років.
У 1987 році з Азербайджану сім’я повернулася до України, оскільки потрібно було лікувати Валюшу. Дівчинці тоді було 10 років. Звернулися в лікарню по допомогу, але там відмовили в операції, тому що в ті часи медицина була не на такому високому рівні, щоб хірургічне втручання допомогло дитині з ДЦП, інваліду 1 групи.
Сім’я залишилася жити в Іванкові. Валю віддали до школи на домашнє навчання.
«По життю ми йдемо з надією. Я Надія, перша вчителька Валі — Надія. І дуже багато є знайомих Надій, — розповідає мама Валентини. — Надія з нами все життя йде поруч».

Особливі

Як дітям із особливими потребами та їх мамам живеться в нашому суспільстві? Наразі це питання риторичне, — так вважають Надія Петрівна та Валентина Дергунови. Адже у нас дуже мало приділяють уваги таким дітям. Майже немає центрів, де збираються ці дітки, а тим паче дорослі з ДЦП. Немає спільного простору, де б вони щось робили разом, спілкувалися. Абсолютно недоступне питання працевлаштування для 99% таких людей. А серед них є багато талановитих: хтось в’яже, шиє, готує, хтось майструє, малює. Але де їм реалізовуватися?
«Якщо говорити про інфраструктуру міст та сіл, то пандуси — це поняття, невідоме для сіл та мало вживане у більшості міст України. Як можна дібратися кудись із ДЦП? — Ділиться наболілим Надія Петрівна. — Хотілося б, щоб були автобуси, куди можна заїхати з колясками дітям з ДЦП. Шкода, але ніхто не переймається такими дітками».
Валя отримує 3,5 тис. грн від держави. Мама отримує 1800 грн пенсії — ось такий соціальний захист населення з особливими потребами.
«Є ті, що здобувають вищу освіту, як, наприклад, журналістка з Баришівки Світлана Патра. Але це поодинокі випадки. В місті ще можна думати про вищу освіту особливих дітей, а в селі все це для дітей недоступно», — вважає Валентина.

Валентина Дергунова: ДЦП – не вирок

Як народжуються казкарки

Першою вчителькою, яка помітила у Валі тягу до навчання, була Колесник Лариса Миколаївна. Вона викладала російську мову в школі. Одного разу дала дівчинці завдання описати картину російського художника Карла Брюллова «Італійський полудень». Робота дуже вразила вчительку — настільки яскравим, витонченим, гармонійним був опис. Саме з того часу 14-річна Валя Дергунова почала писати. Першим її самостійним твором була казка «Портрет жінки».
Після цього почала їздити на фестиваль «Повір у себе». Познайомилася з багатьма дітьми з такими ж важкими долями. І сьогодні вони підтримують один одного, товаришують між собою. За весь час близько 10 разів відвідували фестиваль. Там читали казки Валі. А ще Надія Петрівна вишивала картини, а Валя допомагала їх робити, тому на фестивалі були представлені й картини майстринь.

Родина казкарки

Чоловік Надії Петрівни Микола Костянтинович — ветеран праці, 21 рік пропрацював у аеропорту. Зараз чоловік на пенсії. Син працює у Борисполі, а донька Оксана живе на Кіпрі.
«Сім’я у нас дуже добра, — розповідає Валентина. — Ми дуже любимо людей, а люди нас. Маємо багато друзів. Мама любить займатися вишиванням і вирощуванням квітів. Вона енергійна, позитивна, весь час усміхнена, любить об’єднувати людей».
Так, одного разу Надія Петрівна зібрала всіх вишивальниць села Іванкова та організувала виставку картин, де було представлено більше 200 картин.
Жінка любить трудитися, працювати на городі, понад усе любить чистоту та квіти. Наразі їй 68 років, а її любові до життя варто повчитися кожному.

Валентина Дергунова: ДЦП – не вирок

Характерна дівчина

Характер Валентини — мінливий, мов море. Вона емоційна людина і виплескує свої почуття на сторінках власних творів. Любить людей. Коли до мами приходять гості, Валя обов’язково з ними чаює. Любить тварин. Багато читає. Захоплюється історією — в 11 років прочитала «Капітал» Карла Маркса.
Незважаючи на діагноз ДЦП, у мами з Валею проблем не було. Вона, приміром, легко сама собі їсти приготує, сама за собою догляне. Намагається підтримувати здоровий спосіб життя — правильно харчується та займається на тренажерах.
Дуже творча та допитлива, хоче все знати. Вчить іспанську, вже знає азербайджанську та турецьку мови. Має велику бібліотеку.

Про творчість

Валентина може одночасно писати кілька творів. Її літературний доробок складає понад 270 творів — казок, романів та оповідань.
Вже має власну книжку «Казки гнома по імені Джем», яка нещодавно була виставлена казкаркою на аукціон та допомогла зібрати кошти на діагностику та лікування 9-річної Аріни Бібікової, що мріє ходити ніжками. Ось так жінка з особливими потребами допомагає маленькій дівчинці з особливими потребами втілити в життя власну мрію — ходити.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

коментарі

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *
Питання: 156+2
Відповідь:
Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: